У довоєнний період з художнім училищем сталася низка метаморфоз. Довелося йому називатися політехнікумом образотворчих мистецтв і навіть художнім інститутом...
А в 1917 році велися запеклі дискусії про те, яким бути училищу в наступаючому новому часі. Один бік репрезентували південноросійські художники, інший – Товариство незалежних художників, яке очолював М. Гершенфельд. Пропонований ними проект реорганізації училища зазіхав на святая святих – академічну основу освіти. Передбачалось виключити з програми загальноосвітні предмети, обов’язкове рисування гіпсів, зосередившись на роботі з живою натурою.
Протягом літа відбулося декілька засідань, на яких палко й зацікавлено обговорювалася подальша доля училища. Хто ж брав у них участь? К. Костанді, Б. Едуардс, А. Попов, Т. Дворніков, М. Брайкевич... Спеціально з Петрограда (!) прибув Н.П. Кондаков. 16 червня він виступив із доповіддю, в якій говорив про обов’язкове збереження академічної бази і, в той же час, про необхідність реорганізації училища з метою надання йому великої самостійності, що передбачає незалежність від Академії мистецтв. На цьому ж акцентував увагу і М. Брайкевич. К. Костанді говорив про всебічний розвиток майбутніх художників, при цьому особливе значення надавав навчанню в музеях, участі у виставках. Б. Едуардса хвилювала доля скульптурного відділення, де, після смерті Л. Іоріні, він був єдиним викладачем...
В результаті численних засідань і дебатів “академісти” формально перемогли, хоча в цілому рішення про шляхи реорганізації училища можна назвати компромісним. Директором його став Б. Едуардс. Викладачі обиралися на конкурсній основі (!). В перші революційні роки в училищі працювали К. Костанді, А. Попов,Т. Дворніков, І. Мормоне, Я. Пономаренко, Т. Фраєрман, М. Покорний...
Події в країні і, зокрема, неодноразова зміна влади в Одесі, здавалося б, не дуже сприяли процвітанню образотворчих мистецтв. Проте... В червні-липні 1918 року в приміщенні училища відбулася спільна виставка членів Товариства південноросійських художників і Товариства незалежних художників. В червні-серпні працювала виставка скульптур Б. Едуардса, присвячена 25-річчю його творчої діяльності. В червні 1919 року відкрилася перша виставка народних картин, плакатів і дитячої творчості. В ній взяли участь, зокрема К. Костанді, П. Нілус, А. Стіліануді, Т. Фраєрман. У ці роки відкрилися (але проіснували недовго) Вільна академія образотворчих мистецтв від Товариства незалежних художників і художня школа-студія Олександри Екстер. У вересні 1922 року було створено Художнє товариство імені Костанді й протягом декількох років ним було організовано п’ять виставок.
Наближення “остаточного встановлення радянської влади” в Одесі підштовхувало до від’їзду багатьох, не стали винятком і художники. А “невблаганна смерть” забрала Олександра Андрійовича Попова – у 1919 році, Кіріака Костянтиновича Костанді – в 1921-му, Тита Яковича Дворнікова – в 1922-му... Викладачі училища, що залишилися, змушені були, тією чи іншою мірою, підкоритися системі. Неминучим виявився їх розподіл на “лівих” і “правих”, серед яких першим опинився, зокрема, Теофіл Фраєрман...
Друга половина двадцятих років, можливо, один з найцікавіших періодів у історії училища. Воно було, свого роду, осередком культури, де зосереджувалася передова художня думка. В програмі навчання з’явилися нові напрямки – монументальний живопис, кераміка (і навіть проводилися дослідження місцевих покладів глини). Якийсь час керамічний факультет очолював М. Жук. На створеному в 1923 році відділенні монументально-декоративного живопису викладали Г. Комар, І. Гурвич, Н. Бойчук... Навчання студентів ґрунтувалося на академічній базі. Професійні навички вони набували, працюючи з натури, копіюючи зразки іконопису, вивчали історію мистецтва, особливу увагу приділяючи фресковому живопису.
До монументального живопису висувалися такі вимоги – “наявність експерименту і максимальне художнє узагальнення”. Монументальній пропаганді надавалося в ті роки величезне значення, і студенти політехнікуму образотворчих мистецтв активно брали участь в роботі з художнього розпису різних громадських приміщень. Це, зокрема, фрескові розписи на стінах сільських клубів, санаторію “Хаджибей”, в Будинку преси імені М. Коцюбинського (нинішнє приміщення театру юного глядача). Крім викладачів і “простих глядачів”, їх оцінювала київська критика – і не завжди позитивно, відзначаючи, наприклад, “низьку техніку і недолік художніх якостей”.
Студенти брали участь в “художньому житті” міста звітними виставками, що досить регулярно влаштовувалися. Вони ставали об’єктом уваги глядачів і критики. Якийсь К. Гвоздьов писав про виставку робіт декораційної майстерні політехнікуму образотворчих мистецтв взимку 1928 року – “Реалістичний конструктив”, який начебто проводиться тут, нічого спільного не має з тими простими, ясними та яскравими роботами, які відрізняють сучасного радянського театрального художника”.
Серед студентів тих років – знаменитий в подальшому художник Євген Кибрик. Він вступив до училища в 1923 році, займався спочатку в майстерні П. Волокідіна, однак незабаром попросив перевести його до майстерні Теофіла Фраєрмана. Вона приваблювала юного студента як центр творчої ініціативи – першою “відгукувалася на всі завдання монументальної тематики” і була, таким чином, в гущі подій. Крім того, у Т. Фраєрмана можна було одержати добру академічну підготовку. Він “вимагав від рисунка чітку форму, культивував насичений об’ємний рисунок із виразною контрастною світлотінню”. Не тільки Є. Кибрик, але й інші учні Теофіла Борисовича, наприклад, В. Поляков, згадували його улюблений вираз “Беріть в світлах світліше, в тінях темніше”.
У Полякова в пам’яті Т. Фраєрман залишився людиною жвавого розуму, елегантної зовнішності. “Насвистуючи, входив він із тростинкою до класу й весело, немов, між іншим, вів розмови про живопис”. Колишньому учню запам’ятався промовлений вчителем скоромовкою каламбур – “Не завжди добрий художник робить добрі речі й не завжди поганий художник робить погані речі, але ніколи поганий художник не стане добрим і ніколи добрий художник не буде поганим”. До речі, на іспитах до Академії мистецтв етюд Є. Кибрика одержав “першу категорію”. Майбутній ілюстратор “Тараса Бульби” вважав, що своїм успіхом зобов’язаний “школі Фраєрмана”, в майстерні якого, крім усього іншого, познайомився з творами “старих майстрів”.
На початку тридцятих, в бутність училища художнім інститутом, мали місце деякі вільності. Викладачі та студенти вступали в дискусії, члени студкому відверто висловлювали свої невдоволення різними сторонами інститутського життя. В ті роки викладали, зокрема Ф. Міллер, А. Шовкуненко, Д. Крайнєв, М. Муцельмахер, Я. Мучник, Н. Павлюк, видатні фахівці з історії та теорії мистецтв Б. Варнеке, М. Мандес... За сім років до початку Великої Вітчизняної війни Одеський художній інститут знову став училищем.
