Однією з вимог для вступу до Євросоюзу є дозвіл іноземним банкам відкривати свої філії в Україні. Навіщо?
Сьогодні Україна стоїть перед вибором – чи залишатися їй самостійною державою, чи йти на інтеграцію з Заходом, а саме з НАТО та Євросоюзом. Що принесе Україні вступ до ЄС можна говорити вже сьогодні, тому що, по-перше, у нас уже є приклад 10 країн, які у травні вступили до ЄС, а по-друге, це можна спрогнозувати, грунтуючись на тих вимогах, що висуває Євросоюз для країн «кандидатів на вступ».
Реформування має торкнутися всього: і сільського господарства, і промисловості, і сфери послуг, і банківського сектора, а також усіх галузей економіки. Подивимося, що стане з українським банківським сектором, якщо наша країна вибере «західний варіант» розвитку.
Для початку пояснимо, що банки – це установи, які займаються акумулюванням коштів (прийом грошей у фізичних та юридичних осіб під певний відсоток) та їх перерозподілом (видача кредитів). Завдяки цьому відбувається розвиток економіки, тому що кошти опиняються в руках у населення і підприємств (які використовують їх із прибутком для себе), зміцнюючи національну економіку, збільшуючи ВВП, покращуючи рівень життя і забезпечуючи робочі місця.
З приходом на український ринок іноземних банків, можна було б припустити, що вони принесуть із собою грошовий дощ, при якому економіка почне розвиватися скаженими темпами, і через кілька років усі заживуть так само добре, як на Заході.
Однак нічого такого не станеться. З приходом західної банківської системи з її надпотужними оборотами ситуація виглядатиме по-іншому. При відкритті кордонів вітчизняні банки будуть розчавлені. Не стане їх тому, що вони просто не витримають конкуренції з західними фінансовими монстрами. Адже активи тільки одного німецького «Дойчебанк» більші, ніж активи всіх українських банків разом узятих. Зрозуміло, чому дозвіл іноземним банкам відкривати свої філії в Україні є одним з основних вимог для вступу до ЄС. Друга причина грунтується на здоровому глузді та елементарній вигоді. Кредитувати звичайного українського громадянина або українську фірму (особливо дрібну або середню) буде невигідно з тієї ж причини, з якої зараз в Україні не рентабельне кредитування бідних шарів населення. З більшим бажанням українські банки кредитують платоспроможне населення, зі стабільною роботою і з високим окладом, або організації, які довели, що можуть працювати успішно. Тобто кредитують тих, хто з великою часткою ймовірності і без проблем здатний віддати гроші. Саме з цієї же причини, масове кредитування в Україні, яке почало інтенсивно розвиватися останні два-три роки, зникне. Адже набагато вигідніше буде кредитування, скажімо, німців, у яких зарплата в десятки разів вища за українську. Багатий, за нашими мірками, українець, порівняно з пересічним мешканцем Західної Європи – звичайнісінький жебрак. Аналогічна ситуація складеться і з кредитуванням підприємств, адже обороти бізнесу на Заході в десятки разів більші.
Фактично, банківська система, яка утвориться в результаті цих «європейськи спрямованих» реформ, перетвориться на насос, який буде легально займатися перекачуванням коштів з України до Західної Європи. Внаслідок чого ні про який розвиток економіки не може бути й мови, а про зростання ВВП, яке тільки за минуле півріччя становило 12,3% (до речі, найбільший показник у Європі), взагалі можна забути.
Питання про доцільність діяльності іноземних банків в Україні мусить вирішуватися на рівні керівництва країни. Інакше виходить, що бажання потрапити до Європи вимагає чималих жертв. Необхідно пожертвувати своєю економікою, своїм добробутом. І головні рішення будуть здійснюватися вже у Брюсселі. І ми будемо раді, що якийсь фонд або організація виділили Україні черговий, так званий «цільовий кредит», який як завжди не принесе користі, бо нам точно вкажуть куди і на що повинні піти гроші. Внаслідок цього кошти опиняться там, звідкіля вони прийшли, а ми будемо оплачувати відсоток з кредиту. Адже суть капіталізму і полягає в тому, що є той «хто експлуатує», і є той, кого експлуатують. І нічого, крім як бути в ролі експлуатованого, Україні, як і тим країнам, що недавно вступили до ЄС – не пропонують. І навряд чи колись запропонують.
