Мені не випало раніше познайомитися з професоркою Кашинцевою.
Тому, домовляючись про зустріч біля пам’ятника В.П. Філатову перед входом до НДІ, запитала, як я впізнаю Людмилу Терентіївну. Пролунала чисто жіноча відповідь: «Я буду в чорних штанцях і сірому жакетику». І ось стою, чекаю, пильно розглядаю жінок досить поважного віку, пам’ятаючи про солідну ювілейну дату в житті відомого офтальмолога, докторки медичних наук Л.Т. Кашинцевої, що віддала роботі в НДІ очних хвороб і тканинної терапії ім. В.П. Філатова понад півстоліття.
Жінка, що йшла мені назустріч стрімким легким кроком, ніяк із цим ювілеєм не в’язалася. Але – чорні штанці, сірий у цяточку жакетик, привітна посмішка і запитання: “Ви мене чекаєте? Я – Кашинцева”.
Ми йшли по шарудливому опалому листі алей і говорили про чудову осінь на Французькому бульварі, про те, що зима, либонь, затримається, і краще б подовше було тепло, нехай навіть із дощами, адже немає в природи поганої погоди... А я, дивлячись на супутницю, згадувала зі своїх шкільних років незмінні настанови вчителя естетики: “Спину завжди тримати рівно, підборіддя – високо, дивитися впевнено перед собою! І тоді ви доможетеся багато чого”. Ось Людмила Терентіївна могла б і сьогодні бути взірцем на тих давніх уроках. Потім, у спілкуванні з нею, я зрозуміла, що гордовита постава – відображення вольового і по-доброму впертого характеру, життєвих принципів, головний із яких – вимогливість до себе.
Доля не балувала її з дитинства. Голодомор не пощадив у рідному селі Ксаверовому, що на Черкащині, цілі родини. Вони з матір’ю залишилися удвох: померли батько, брат і сестра. Школу не дала закінчити війна. Роки окупації пережили в Миколаєві. Мама демонструвала чудеса винахідливості, щоб уберегти дочку від долі бути вивезеною до Німеччини. Німці особливо лютували на початку 1944 року: вантажили в ешелони з остарбайтерами підлітків, зовсім іще дітей. Уже стало зрозуміло, що господарювати їм на українській землі залишилося недовго: радянські війська стрімко наступали, визволяючи місто за містом. Майже місяць довелося юній Милі разом із подружкою провести на горищі: мати замурувала туди вхід, щоб ніхто не здогадався, що під дахом ховаються дівчата. “А якби знайшли?” – запитую. “Розмова була коротка – розстріл”.
Якось вона прокинулася рано вранці від незвичного гамору: начебто хвиля за хвилею, накочувалося, гриміло, то віддаляючись від їхнього будинку, то наближаючись, могутнє “Ура!”. Мила розштовхала подружку: “Наші!”. Скінчилося їхнє ув’язнення, скінчилися болісні дні окупації, приниження, тривоги та страху.
Потім були робота та вечірня школа, а в переможному сорок п’ятому – вступ до Одеського медінституту. Навчаючись, марила хірургією. Уже тоді виявилися схильність до копіткої дослідницької роботи, рідкісне вміння наполегливо й терпляче йти до поставленої мети. Її залишали в медіні на наукову працю. Вона ж хотіла практики.
До філатовського НДІ запрошували тих, хто добре навчався. Того року відібрали 33 випускників. Зокрема й її, Людмилу, що закінчила вуз “на відмінно”, з однією четвіркою. Назавжди запав у душу палкий виступ Володимира Петровича Філатова перед учорашніми студентами, яких він шанобливо називав колегами.
– Це було поетичне слово про хірургію ока, про офтальмологію, настільки проникливе та підкорююче, що я стала боятися: а раптом мене не візьмуть?
І ось співбесіда. Чому обрала медінститут, кого з письменників, поетів любиш, чи вмієш малювати, фотографувати, якими іноземними мовами володієш... Що не запитання, то подив: який це має стосунок до медицини? Потім, уже працюючи в інституті, зрозуміла: Філатов добирав до НДІ працівників за такими критеріями, як щирість, ерудованість, свобода мислення. Видатний лікар, першовідкривач багатьох перспективних напрямів в офтальмології (досить згадати пересадку рогівки) і тканинної терапії, вчений, фанатично відданий науці, він був і людиною винятково високої духовності, всебічно ерудованим, розумівся й на мистецтві, і на літературі. Вважав, що в хірургії ока, як і в усьому, що пов’язано з зором, є своя поезія. Згодом зрозуміла правоту великого вчителя.
Тоді з 33 чоловік відібрали для роботи в інституті 13. З цієї “чортової дюжини” вийшли згодом відомі не тільки Одесі – всій країні доктори наук Г.В. Легеза, Л.С. Терентьєва, Л.Т. Кашинцева та інші.
Людмила Терентіївна працює в НДІ імені В.П. Філатова з 1950 року. Була зарахована на посаду клінічного ординатора, потім – молодшого наукового співробітника. Шість років їй пощастило працювати під керівництвом Володимира Петровича. З його підказки була обрана тема кандидатської дисертації: “Вплив підвищеної температури та підвищеного тиску на біогенні стимулятори”. На початку сімдесятих років захистила докторську, у 1983 році стала професором. Їй належать 220 опублікованих наукових праць, три монографії. У співавторстві з академіком Н.О. Пучковською, професорами В.В. Войно-Ясенецьким, Т.У. Горгіладзе 1981 року видала Атлас очних хвороб. Фундаментальні праці з проблем глаукоми друкувалися як у нашій країні, так і за рубежем.
Багато років Л.Т. Кашинцева працювала вченим секретарем, заступником директора НДІ з науки. Завдяки її зусиллям і наполегливості в інституті була організована проблемна лабораторія глаукоми й офтальмоендокринології. Вона не просто очолювала – розвивала й удосконалювала по суті зовсім новий, перспективний напрям в офтальмологічній науці. При цьому, як кажуть колеги, її оптимізмом і захопленістю просто не можна було не заразитися.
У ній вдало поєднуються якості чудового клініциста, обдарованого вченого і талант педагога. Офтальмохірург вищої категорії, заслужена діячка науки, відмінниця охорони здоров’я України, Л.Т. Кашинцева – куратор і консультант багатьох дисертантів-філатовців, що стали згодом відомими вченими. Серед її учнів – 22 кандидати, 5 докторів медичних наук. Вони розлетілися по всій Україні – І.Р. Салдан у Вінниці, завідує кафедрою в медінституті, Н.Г. Завгородня – у Запоріжжі, І.Ф. Гогіна – у Львові, Т.В. Дегтяренко працює в НДІ. Людмила Терентіївна може довго говорити про кожного, про те, як ішли в науку, чим захоплювалися, через які проходили терни, щоб досягти мети.
Звичайно, вона намагалася насамперед залучити своїх підопічних до дослідницької роботи з проблем глаукоми. Це хронічне захворювання очей нерідко є причиною втрати зору, якщо розпізнається пізно, або якщо неправильно обрано курс лікування. Сліпота, що настала при глаукомі, необоротна: гине нерв, що не відновлюється. Багато років працюючи над дуже актуальною темою, Л.Т. Кашинцева прийшла до власної концепції механізмів виникнення та розвитку небезпечного захворювання, до нових методів очних операцій. Вона – авторка моделі глаукоми: перше авторське свідоцтво отримано за цю унікальну роботу. А всіх таких свідоцтв п’ять. Розроблені нею технології антиглаукоматозних операцій дозволяють уникнути цілої низки ускладнень, що трапляються при традиційних хірургічних втручаннях, і практикуються сьогодні лікарями різних країн світу. Л.Т. Кашинцева – членка Європейського товариства глаукоматологів, кількаразова учасниця міжнародних симпозіумів з офтальмології, до її авторитетної думки як головного наукового співробітника НДІ з повагою прислухаються колеги.
Запитую, скільки хворих пройшло через її досвідчені хірургічні руки.
– Ну, якщо в середньому робила до 500 операцій на рік, то, мабуть, тисяч сорок були моїми пацієнтами. Проблемами глаукоми займаюся і сьогодні, продовжую консультувати, вести наукові дослідження, працюю над моделлю захворювання при нормальному тиску.
Недуга дуже підступна, підбирається непомітно, проявляється по-різному. Буває, терапевти приймають її прояви за банальне отруєння: несподівані напади різкого болю в оці, у скроні, нерідко супроводжуються нудотою, а то й блювотою. Поступово підвищується внутрішньоочний тиск і знижується зір в одному оці, на що хворий може і не звернути уваги, аж поки не настане різке погіршення. Як правило, хвороба вражає і друге око, якщо оперативно не зайнятися лікуванням.
– За даними статистики, захворювання розвивається після сорока років в одного зі ста здорових людей, – говорить Людмила Терентіївна. – Особливо піддані йому групи ризику – хворі на цукровий діабет, атеросклероз, гіпертонію. Як лікують глаукому? І медикаментозно, і операціями, і лазерним променем. Вчасно діагностувати та лікувати хворобу можливо. Причому лікувати досить успішно. Це доведено нашим інститутом на практиці. Вивчивши і розкривши початкові механізми захворювання, колектив НДІ розробляє нові ефективні методи лікування. На місці не стоїмо – наука не прощає найменшого застою.
…Ми перебирали з Людмилою Терентіївною публікації про інститут, фотознімки. Один знімок, зроблений у студентські роки, особливо запам’ятався: красива дівчина в крислатому капелюсі, посміхаючись, дивиться в об’єктив. Велике, сповнене творчості, життя в науці ще попереду. Я мимоволі глянула на гостинну господиню: той же блиск у ясних очах, та ж у них рішучість. І знову згадалося: спину тримаємо рівно, підборіддя – високо, дивимося уперед упевнено. Завжди.
