Ви помітили, що наші успішні західні сусіди без експертів не зроблять і кроку? Доки не одержать висновок фахівців, нічогісінько не розпочнуть! У нас же все навпаки. Візьмемо таке специфічне питання, як фінансування медустанов на селі. Новий Бюджетний кодекс, прийнятий у 2001 році, «проводить політику» децентралізації системи фінансування: вся влада на місцях має бути віддана органам місцевого самоврядування. Школи у відання сільських громад не передали. Мабуть, розумні голови вчасно порадили цього не робити. А от медустанови разом із їхніми фінансами Бюджетний кодекс вимагає сільським радам таки «перекинути».
При всій повазі до органів самоврядування в селах, доводиться констатувати, що значна їхня частина працює слабенько. Із тієї простої причини, що багато сільських голів (у недалекому минулому авторитетні педагоги, інженери-механіки, представники інших професій) у владних структурах новачки. Тільки в процесі роботи вони опановують непросту науку керівництва. Що стосується системи охорони здоров'я, то про неї народні обранці, як правило, мають дуже поверхове уявлення. Але робити нічого – доводиться керувати…
У Болградському районі, відповідно до розпорядження голови райдержадміністрації від 18 лютого 2004 року, установи охорони здоров'я, що перебувають на території сіл, передані на баланс сільрад, із усіма фінансовими наслідками. Тобто, стан справ привели у відповідність із вимогами Бюджетного кодексу України. Хотіли, безумовно, як краще. А вийшло як завжди…
Машину "швидкої допомоги" із села Олександрівка на трасі зупинила міліція: де документи про техогляд? Техогляд "швидка" пройшла, але за цю процедуру сільська рада не заплатила – хоч стріляйте її, а грошей немає, не передбачено в сільському бюджеті. Автоінспектора, однак, ці нюанси не цікавлять. Страж порядку попередив: якщо ще раз побачить машину на трасі – віджене на штрафмайданчик. Як медикам сільської амбулаторії перевозити тяжкохворих і породіль до райцентру? І хто буде відповідати, якщо із хворим, якому вчасно не нададуть кваліфіковану медичну допомогу, трапиться лихо?
Це – що! Цілий місяць Олександрівська амбулаторія залишалася без електроенергії. В чому проблема? В медустанові треба було встановити лічильник, про що сільрада мала була укласти із енергетиками відповідний договір. Із якихось причин рішення цього питання затягли на п'ять місяців і за електроенергію не платили. Інспектора РЕМу, як і даішника, теж нюанси не цікавлять. Нарахував штрафу 3 тисячі гривень (тоді як ліміт на електроенергію для СЛА – 1,7 тис. на рік) і перерізав проводи. Щоб подивитися дітям горлечко, фельдшер виводив їх на вулицю – в кабінеті темно, не видно. Та що медогляд – інструментарій не могли стерилізувати. Амбулаторію, що залишилася без електроенергії, якщо чесно, взагалі треба було закрити. В ситуацію довелося втручатися Болградській райдержадміністрації – виїжджати на місце, розбиратися.
Із Віталієм Петровичем Панайотовим, фельдшером Олександрівської СЛА, що несе відповідальність за 2,5 тисячі своїх односільчан (за штатом селу належить 2 лікарі, але ось вже кілька років не можуть знайти медика із вищою освітою, що згодний жити і працювати в глибинці) ми зустрілися в Болграді. Фельдшер приїхав… на паливний склад. Щоб забезпечити амбулаторію вугіллям, бухгалтерія сільради попросила представити рахунок і договір. Раніше, говорить Віталій Петрович, питання техогляду, платежів за електроенергію, доставляння вугілля і багато чого іншого вирішувалися централізовано, через бухгалтерію ЦРЛ. Тепер, із переходом фінансування через сільраду, в сільського медика проблем тільки додалося!
– Багато сільських медиків вважають, що доцільно перебувати в підпорядкуванні у районного відділу охорони здоров’я, – говорить В.П. Панайотов. – Сільради не знають, що потрібно для амбулаторій. Наприклад, стверджують, що для СЛА досить однієї прибиральниці. І доводиться пояснювати, що в медустанові треба не тільки мити підлогу, але й дотримуватися санрежиму. Тільки фахівці ЦРЛ знають роботу, можуть і завимагати, і допомогти. Якщо ж та чи інша сільрада хоче поліпшити умови медобслуговування, хто ж їй заважає? Ось у сусідньому селі, у Дмитрівці, сільрада і сільгосппідприємство всі минулі роки допомагали медустанові, хоча вона було у віданні ЦРЛ.
Щодо нововведень у фінансуванні медицини на селі ми попросили висловитися фахівців, які багато років професійно керують підрозділами системи охорони здоров'я.
– Стан справ такий: за виконання державної політики у сфері охорони здоров'я на території як сіл, так і району в цілому, відповідає районна державна адміністрація, – говорить головний лікар Ізмаїльського району Микола Васильович Семчишин. – Адміністрація делегує мені, головлікарю району, всі права і повноваження – щоб я організовував цю роботу як професіонал. Якщо я відповідаю за виконання державної політики, то повинен мати реальні важелі впливу на ту ж сільську амбулаторію або фельдшерсько-акушерський пункт – чи не так? Коли медустанова передана в підпорядкування сільського голови, аж до виплати заробітної плати медикам, то в головного лікаря району залишається лише координуюча і контролююча роль, однак немає основного важеля – фінансового. Впливати в даному випадку важко.
В Ізмаїльському районі справа поставлена таким чином. Персонал тринадцяти ФАПів перебуває в штатному розкладі ЦРЛ. Сільські ради перераховують до бюджету району субвенції – на фінансування своїх ФАПів. Таким чином, де-юре медустанови утримуються на гроші сільських громад (щоб не порушувати Бюджетного кодексу), а де-факто цими грошима розпоряджається адміністрація ЦРЛ. В деяких інших районах (ми з колегами спілкуємося) передали фінансування ФАПів сільрадам. Наприклад, у Білгород-Дністровському. Головні лікарі не раді – тепер їм важко контролювати роботу. Що стосується наших сільських лікарських амбулаторій, то вони перебувають у спільній власності територіальних громад Ізмаїльського району і, відповідно, цілком фінансуються із районного бюджету.
Микола Васильович Семчишин переконаний: новий Бюджетний кодекс недосконалий. Медики змушені йти на фінансові "хитросплетіння", щоб не розвалилася система охорони здоров'я.
Не збирається втрачати контроль над ситуацією і головний лікар Ренійського району Степан Дмитрович Іванов.
– Коли в 2003 році наші сільські медустанови фінансувалися через сільські ради (хоча розклад фінансів йшов через бухгалтерію ЦРЛ), були проблеми навіть із виплатою заробітної плати. В селі Плавні, наприклад, медики півроку чекали на свою зарплату. Сільські ради не мають можливості заробляти певну кількість грошей, маючи енну суму на рахунку, вони насамперед погашають борги за електроенергію, платять зарплату своїм співробітникам. А медичні працівники чекають, місяці два-три... Я стверджую: ми маємо право фінансувати СЛА із районного бюджету, тому що вони на сьогоднішній день є власністю територіальних громад району. І ми це фінансистам довели! Ті райони, що не відстояли колишніх позицій, наскільки я знаю, мають великі неприємності. Якщо в Ренійському районі постане питання про передачу амбулаторій на баланс сільрад, я й інші лікарі-депутати зробимо все, щоб цього не допустити. Такий шлях веде до розвалу системи районної охорони здоров'я. У сільських рад і без медустанов багато проблем. Якщо ж хочуть нам допомагати – виділяти гроші на ремонт амбулаторій, на устаткування, ніхто їм не забороняє цього робити.
– Для того, щоб керувати такою складною галуззю, як охорона здоров'я, треба елементарно мати інформацію, – говорив на нараді з сільськими головами, організованій Болградською районною радою, головлікар Болградської ЦРЛ Олег Олександрович Козак. – Із переходом на нову систему фінансування ми, медики, цю інформацію втратили. А, отже, втратили і механізм управління, можливість впливати на процес роботи. Ми змушені на пальцях пояснювати сільським головам те, чому самі навчалися в інститутах по 10 років.
На мій погляд (погляд, скажімо так, потенційного пацієнта), у вирішенні питань управління системою охорони здоров'я, не скидаючи із рахунків аргументи шановних фінансистів і сільських голів, треба віддавати перевагу думці людей у білих халатах. Як, власне, і вчинили в Ізмаїльському й Ренійському районах.
Болград – Ізмаїл – Рені
