Із закріпленням у Земельному кодексі в редакції від 13 березня 1992 року права колективної та приватної власності на землю, відпала необхідність у винаході нових форм землеволодіння, заснованих на державній власності. Тому право постійного землекористування знову набуло колишніх дореформених рис, не втративши при цьому свого соціалістичного відтінку. Цей кодекс чітко не розмежовував випадки, коли земельні ділянки можуть надаватися у постійне користування, а коли – у оренду. Це давало можливість оформити право постійного користування практично будь-якій комерційній структурі нарівні з громадянином та державною установою, що перешкоджало державі використовувати плоди земельної реформи у фіскальних цілях та включати право користування землею до цивільного обігу. Неринковий характер загальнопоширеного постійного користування був швидко усвідомлений реформаторськи налаштованими представниками виконавчої влади, тому жодний президентський указ, що регулював питання оформлення права землекористування під час приватизації об’єктів нерухомого майна, не передбачав оформлення суб’єктами приватизації земельних ділянок під приватизованими об’єктами у постійне користування. Але такі заходи були неспроможні породити масовий економічний ефект. Був потрібен механізм, який би дозволяв використовувати вартість права постійного користування як речового права, що має ціну і може бути оцінено у економічних відносинах у державі, і насамперед, під час приватизації державного та комунального майна.
Кардинально ситуація з постійним користуванням змінилася лише після прийняття нового Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року, яким юридичний статус цього інституту було принципово змінено.
Новий Земельний кодекс визначив постійне землекористування як право володіння і користування земельною ділянкою, що перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають тепер лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності.
Надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування має здійснюватись на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок. Умови і строки розроблення проектів відведення земельних ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт.
Юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної власності, повинна звернутися з відповідним клопотанням до державної адміністрації або ради за місцем знаходження земельної ділянки. До клопотання про відведення земельної ділянки додаються документи, що обгрунтовують її розмір, призначення та місце розташування. Відповідна державна адміністрація або рада розглядає клопотання у місячний термін і дає згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки, який погоджується із землекористувачем, органами по земельних ресурсах, природоохоронними і санітарно-епідеміологічними, архітектури та охорони культурної спадщини. Після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об’єктах, які їй підлягають, подається клопотання до відповідної державної адміністрації або ради, котрі розглядають його у місячний термін і приймають рішення про надання земельної ділянки. При наданні земельної ділянки у користування обласними державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або Кабінетом Міністрів України сільські, селищні, міські, районні, обласні ради, районні державні адміністрації за місцем розташування земельної ділянки подають свій висновок відповідно обласній державній адміністрації, Раді міністрів Автономної Республіки Крим. При наданні земельної ділянки у користування Кабінетом Міністрів України Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська, Севастопольська міські державні адміністрації подають свої висновки та проект відведення земельної ділянки центральному органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, який розглядає ці матеріали і у місячний термін подає їх до Кабінету Міністрів України. Відмову органів місцевого самоврядування або виконавчої влади у наданні земельної ділянки в користування чи залишення клопотання без розгляду може бути оскаржено в судовому порядку.
Право постійного користування земельною ділянкою надається після встановлення меж земельної ділянки у натурі (на місцевості) та одержання її власником або користувачем державного акту на це та його державної реєстрації.
Новий Земельний кодекс встановлює повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування по наданню земельних ділянок юридичним особам у постійне користування. У порівнянні з попередніми редакціями кодексу, суб’єктивний склад розпорядників земель значно розширився. Відповідно до статті 122, ради мають право надавати земельні ділянки у постійне користування юридичним особам із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. На відміну від повноважень місцевих рад, повноваження органів виконавчої влади різних рівнів чітко диференційовані. Так, районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: сільськогосподарського використання; ведення лісового і водного господарства, крім випадків, коли це складає повноваження Кабінету Міністрів України; будівництва об’єктів, пов’язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо). Обласні державні адміністрації та Рада міністрів Автономної Республіки Крим надають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, коли це складає повноваження районних державних адміністрацій та Кабінету Міністрів України. Київська та Севастопольська міські державні адміністрації надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах їх територій для всіх потреб, крім випадків, коли це складає повноваження Кабінету Міністрів України. Кабінет Міністрів України надає у постійне користування юридичним особам із земель державної власності особливо цінні земельні ділянки, що перелічені у статтях 149, 150 Земельного кодексу. Варто зазначити, що, оскільки повноваження про надання земельних ділянок у постійне користування належать до розпорядницьких, то розмежування компетенції органів виконавчої влади та місцевого самоврядування з цього приводу треба сприймати з урахуванням пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу, згідно з яким до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів – відповідні органи виконавчої влади.
(Далі буде)
