Відродження ХАДЖИБЕЮ
Майже кожної весни ситуація на Хаджибейському лимані стає предметом особливої уваги одеської влади та засобів масової інформацї. Часом повідомлення про підвищення рівня води у водоймі нагадують зведення з фронту воєнних дій. Справді, загроза зруйнування дамби і затоплення району Пересипу з його численними промисловими і транспортними підприємствами більш ніж серйозна і може призвести до катастрофічних наслідків. Але, схоже, весна 2005 року вже не завдасть місту особливого занепокоєння. Розпочалася реалізація великого екологічного проекту, який радикально змінить ситуацію на Хаджибейському лимані і всього Одеського узбережжя.
Щоб зрозуміти і оцінити складність завдання, до розв’язання якого залучено великий загін одеських спеціалістів, потрібно звернутися до початку проблеми, яка губиться у другій половині ХІХ століття, коли в Одесі було збудовано загальноміську каналізацію. Оскільки ніяких ефективних систем очищення стічних вод у ті часи не існувало, звичайною практикою було скидання стоків у місця, які “не жалко”. Це могли бути яри, балки, малоцінні внутрішні водойми, навіть річки і моря. Передбачалося, що природа сама з часом знезаразить та утилізує відходи діяльності людини. В Одесі для скидання стічних вод міської каналізації було обрано незаселену частину Пересипу, яка прилягала до Хаджибейського лиману. І хоча це рішення пізніше завдало місту чимало клопоту, дорікати нашим предкам у недалекоглядності не доводиться. На той час це було цілком зважене рішення, тим більше, что міські стоки не просто скидалися на незаселену територію, але й спрямовувалися на зрошення сільськогосподарських угідь. Зрозуміло, що санітарні лікарі наших днів вжахнулися б від цієї затії, але тоді звичаї були простіші.
З часом, коли кількість стічних вод у багато разів зросла, від сільгоспвиробництва довелося відмовитися, і територія почала використовуватися як поля фільтрації, звідки чимала частина стічних вод скидалася у лиман, добре що рівень водойми був невисокий.
Спокійний розвиток подій було порушено надзвичайно сильними весняними повенями у 1931 і 1932 роках, коли вперше виникла загроза затоплення Пересипу. Щоб уникнути біди, у найкоротші терміни було споруджено земляну дамбу, яка відділила лиман від полів фільтрації. Пізніше по дамбі було прокладено автомобільну дорогу, а для того, щоб перекачувати воду у лиман, збудували невелику насосну станцію.
Восени 1941 року при відступі радянських військ з Одеси дамбу зруйнували, а Пересип затопили. За спогадами старожилів, місто довго заліковувало рани.
У післявоєнні роки систему було відновлено, і протягом кількох десятиліть вона діяла цілком задовільно. Лиман приймав стічні води без особливих негативних наслідків. Щоправда, для цього довелося наростити на три метри дамбу і збудувати комплекс споруд “лиман-море”, який складається з невеликого самотічного каналу, насосної станції і трубопроводу. Це дозволяло при необхідності перекачувати певну кількість води з лиману у море, знімаючи тим самим загрозу зруйнування греблі під час весняних повеней.
На перший погляд, виникла система “стримувань і противаг” досить стійка і могла слугувати місту ще тривалий час. Але це – лише на перший погляд. Багато, спеціалістів вважають, що місто грається з вогнем (точніше, з водою) у дуже небезпечні ігри. Дамба, що піднялася на три метри вище за рівень моря, стримує масу води обсягом понад 500 мільйонів кубометрів! А якщо врахувати, що дамба споруджена з неміцних матеріалів, і її тіло дуже обводнене, то імовірність зруйнування є досить високою. Перша ж сильна весняна повінь може мати фатальні наслідки. Це – головна загроза. Але не можна забувати і про екологіну шкоду, яка постійно завдається лиману і морю, куди скидаються стічні води. Вони, щоправда, попередньо проходять очисні споруди, але міра очищення не відповідає сучасним вимогам.
Не можна сказати, що спеціалісти байдуже спостерігають за розвитком подій. Пропозицій, як поліпшити ситуацію за ці роки було висловлено чимало. На жаль, на їх реалізацію потрібні суми, яких ні міський, ні обласний бюджети виділити не могли. Проте і багаторазові звертання до уряду успіху не мали. Але не дарма ж кажуть, що вода камінь точить.
– У нинішньому році Кабінет Міністрів України виділив Одесі на зміцнення дамби Хаджибейського лиману, будівництво нової насосної станції і глибоководного випуску у море, проектування і будівництво самотічного каналу “лиман – море” та багатьох інших об’єктів 55 мільйонів гривень, – розповідає начальник управління екологічної безпеки Одеської міськради Володимир Созінов. – А це означає, що вже до чергової весняної повені буде виконано багато важливих робіт, які дозволять тримати ситуацію під надійним контролем, а згодом взагалі усунути загрозу прориву дамби. У даний час високими темпами ведеться будівництво насосної станції, водолази вже обстежили трасу глибоководного випускання, кращі уми інституту “Укрпівденьдіпроводгосп” б’ються над проектом каналу “лиман – море”. Завдання це дуже складне, оскільки Пересип дуже густо “нафарширований” різноманітними комунікаціями...
Гадаю, немає сенсу перевантажувати кореспонденцію технічними деталями, час відповісти на запитання: що одержить Одеса в результаті реалізації цього дуже великого проекту?
Ну, по-перше, раз і назавжди усувається загроза розмивання дамби і затоплення Пересипу. Якщо навіть станеться небувало велика весняна повінь, вся “зайва” вона спокійно вийде каналом у море.
Оскільки стічні води міста після очищення на станції “Північна” випускатимуться в море на відстані два кілометри від берега (а не на відстані 250 метрів, як сьогодні), значно поліпшиться санітарний стан одеських пляжів і всієї Одеської затоки. Насамперед це відчують у Лузанівці.
За кілька років станеться очищення і оздоровлення Хаджибейського лиману, що не лише обрадує численних дачників і рибалок, але і дасть шанс відродитися колись дуже популярному Хаджибейському курорту.
Нарешті, реалізація проекту дозволить зайнятися реабілітацією полів фільтрації. Звичайно, оздоровити територію, яка понад сто років була міською клоакою, дуже навіть непросто. Але рано чи пізно цю роботу потрібно розпочинати.
