ПРО ЩО МРІЮТЬ ДІТИ
Надіславши до редакції свій твір, з яким брав участь у конкурсі «Національні меншини в сучасному українському суспільстві», дев'ятикласник зі школи № 2 м. Рені Дмитро Іванов супроводив його таким проханням:
«Дуже прошу вас надрукувати мою творчу роботу. Сподіваюся, вона допоможе мешканцям Одеської області зрозуміти, що нам, дітям, майбутнім громадянам України, все одно, стрічечкам якого кольору надавали перевагу виборці під час виборів Президента. Нам потрібен мир і взаєморозуміння, і не в майбутньому, а сьогодні! І не десь за межами України, а тут, на нашій землі!»
Дмитро озаглавив свій твір просто і вагомо: .
«МИ ВСІ РІЗНІ, АЛЕ ВСІ МИ РАЗОМ»
«Як і в людини, у кожного краю своя доля, своя біографія, відзначена багатьма подіями. Цікава біографія одного з давніх історичних місць нашої країни, ім'я якому – Буджак. В історичній і краєзнавчій літературі, присвяченій минулому Придунайського краю, досить широко висвітлений процес освоєння цих степових земель молдаванами, болгарами, гагаузами, липованами, німцями і представниками багатьох інших народів, які становлять сьогодні багатонаціональне населення нашої області. Про це свого часу дуже добре сказав декабрист Південного товариства, попечитель болгар-переселенців на початку ХІХ століття А.П. Юшневський: «Руками їх степи бессарабські, до того дикі, перевершили нарешті родючістю велику частину земель цього краю».
В Україні живуть понад сто національностей і народностей. Протягом багатьох століть вони створювали і вдосконалювали морально-етичні норми життя. Головними джерелами народної моралі громадян нашої країни завжди були взаємоповага і любов до праці. Роботящі, досить здібні до сприйняття всього нового – так характеризуються народи України в багатьох етнографічних джерелах і історичних пам'ятках.
У кожної національності, народності є свої звичаї і традиції, що свято зберігалися і передавалися з покоління в покоління. Їх шанують і поважають усі, незалежно від національної приналежності. Це особливо помітно на прикладі нашого району і міста. Діти різних національностей, ми всі разом відзначаємо Новий рік, Різдво, Масницю, Вербну Неділю, Великдень, Трійцю й інші свята. І кожний прагне внести в них особливості, властиві культурі, традиціям, обрядам свого народу.
Повернення духовності і відродження свободи совісті, віросповідання і культури кожного з народів України сьогодні стало сенсом життя.
Рідна мова, діалект, який ми всмоктуємо з молоком матері, і якою говорять у родині, живе в серці кожного з нас. Я пишаюся тим, що я болгарин, що знаю рідну мову, яку мій народ зумів зберегти, незважаючи на п’ятивікове ярмо Османської імперії. І хоча мої прадіди, рятуючись від переслідувань, залишили батьківщину, ніхто не може сказати, що вони її забули: кожен завжди пам'ятав, хто він і звідки прийшов, і незважаючи ні на які репресії, зумів зберегти мову, звичаї, культуру, традиції свого народу і передати це багатство своїм дітям і онукам.
Самобутність кожної народності, яка населяє Україну, стала особливо яскраво проявлятися в останні десять років, коли стабільність і відсутність міжетнічних конфліктів і протистоянь стали однією з найважливіших особливостей державної політики нашої країни.
Я вдивляюся в обличчя хлопців і дівчаток нашої школи: ми всі такі різні, але ми разом. І мені не важливо, хто якої національності, якій мові надають перевагу у тій чи іншій родині. Головне – є мова, якою ми прекрасно один одного розуміємо: це мова справжньої дружби. Ми в числі тих, хто любить і цінує мир, завжди прагне до добра, розуміє і поважає своїх ближніх. Ми починаємо свій день із прагнення пізнати навколишній світ, і цей день обов'язково має бути радісним! Прекрасний привілей дитинства – бути щасливим тут і зараз, на цій землі, без репетицій і чернеток!»
P.S. Здається, услід за Дмитром заключну фразу твору готові повторити всі його однолітки, які брали участь у конкурсі. Нам, дорослим, прийняти б їх близько до серця і ніколи не забувати, про що мріють діти, і все зробити для того, щоб ці мрії здійснилися.
