Шановне товариство!
Проведення з таким серйозним порядком денним вашої партійної конференції – це, безумовно, подія в політичному житті Одеської області, оскільки Народна аграрна партія України вже кілька років залишається однією з найвпливовіших в регіоні. Важливість нинішньої конференції полягає і в тому, що вона відбувається на тлі кардинальних змін в українському суспільстві. І, зрозуміло, що я не можу у своєму виступі обминути цю тему, оскільки саме сьогодні закладаються шляхи подальшого розвитку держави. Кампанія по виборах президента була, мабуть, найдраматичнішою за всю історію незалежної України. Ніколи політичні пристрасті не набували такого загострення, захоплюючи не лише еліту, але й окремі родини. Практично не залишилося байдужих до того, що відбувається в країні.
Оцінки того, що сталося в державі, різняться. Подібне суперечливе ставлення до подій кінця 2004 року цілком зрозуміле. Адже на одному полюсі ми спостерігаємо зростання політичної активності громадян, незалежно від кольору, якому вони віддають перевагу, а також появу регіональної самосвідомості. На іншому полюсі – правовий нігілізм, бажання діяти поза правовими нормами, вирішувати питання шляхом тиску на владні органи.
Політична криза стала тим лакмусовим папірцем, який виявив недосконалість владної системи. Надмірна централізація, відсутність певної самостійності регіонів призвела до того, що параліч влади в центрі викликав розгубленість практично у всіх державних структурах. Звідси і заклики до утворення автономій, готовність йти на різноманітні референдуми.
Створився своєрідний вакуум влади. І причиною його став вакуум законодавчий. Недосконалість законодавства, зокрема, відсутність закону “Про опозицію”, “Про Кабінет міністрів”, нових редакцій законів “Про місцеве самоврядування” та “Про місцеві державні адміністрації”, і, врешті-решт, недосконалість закону “Про вибори президента” призвели до того, що судова влада була змушена діяти не в правовому, а в політико-правовому полі. Все це для нас – урок на майбутнє.
І треба віддати належне конструктивним силам у Верховній Раді, які у складний момент зуміли згуртуватися і піти на політичну реформу, яка значною мірою полегшила і розв’язання кризової ситуації. Дії парламенту показали, що перехід до парламентсько-президентської республіки, закладений у змінах до Конституції, в принципі реальний.
Політична криза виявила ще одну гостру проблему – проблему оновлення політичної еліти, яка значною мірою вичерпала свій конструктивний потенціал. ЇЇ генетичне коріння – це, перш за все, партійна і комсомольська номенклатури, процес перетворення якої в національну еліту виявився досить суперечливим. У неї збереглись “родимі плями” комуністичної ментальності і напрямку. Друга елітарна частина суспільства сформувалась на основі механізмів корупційного капіталізму, первинного нагромадження капіталу переважно тіньовими методами.
Якщо на Заході статус представників нової еліти визначається, перш за все, знаннями і компетентністю, то у нас ієрархічними повноваженнями і набутим капіталом. І тому треба розуміти, з часом ці складові політичної еліти відійдуть у минуле. Отже, для розвитку національного парламентаризму потрібна нова генерація.
На жаль, вже сьогодні можна почути голоси про необхідність переглянути результати політичної реформи. На мою думку, це буде крок назад. Можна знайти безліч причин, за що можна критикувати зміни до Конституції, але не можна відкидати того, що вони наблизили політичну систему України до європейських стандартів, зробили її більш прозорою. До того ж, не варто створювати прецедент, коли Конституція переписується відповідно до поточного політичного моменту.
Політична реформа підвищила значення такого важливого інституту демократичного суспільства, як партії. В Україні запроваджена пропорціональна система виборів до Верховної Ради та частини місцевих рад. І вибори за новою системою відбудуться вже наступного року.
Зрозуміло, що нова виборча система викликає цілком виправданий скептицизм. Адже значна частина партій сьогодні є або суто передвиборчими проектами, або створені під конкретну особу. Вони, як правило, не мають чітко вираженої ідеології та структури. Більшість з них не здатні самостійно виборювати міста у парламенті та місцевих радах і змушені діяти у коаліції з іншими силами. Крім того, нова виборча система змушує багатьох позапартійних депутатів визначитися із своєю політичною приналежністю.
Проблеми торкнуться, перш за все, місцевих осередків. Навіть попередні підрахунки говорять про те, що для того, щоб сформувати повноцінні списки для виборів рад всіх рівнів, деякі з місцевих партійних організацій будуть змушені задіяти весь свій кадровий потенціал.
Протягом всього періоду незалежності слабкість партій була одним з ключових елементів слабкості політичної системи в цілому. Саме тому перехід до нового виборчого законодавства слід розглядати, як своєрідну реформу “згори”, яка покликана підштовхнути процес політичної структуризації українського суспільства. Але цей процес має шанс заглухнути, якщо він не буде підкріплений відповідним рухом “знизу”, з боку самих громадян, партійного активу.
В цьому плані Народна аграрна партія відрізняється у кращий бік. І це досить помітно на прикладі Одеської області де вона є своєрідною “партією влади”. Члени вашої партії мають найбільшу фракцію в обласній раді – 22 депутати, вона представлена практично у всіх районних та міських радах, її члени займають високі посади в обласній та районних державних адміністраціях. Можна без перебільшення сказати, що жодна з партій в Одеській області не має такого серйозного кадрового потенціалу, як Народна аграрна партія. В її лавах не лише управлінці, але й господарники, вчені, педагоги, студенти. І треба ставити перед собою завдання бути не третьою силою, а першою!
Але водночас я би хотів би застерегти членів НАПУ від спрощення ситуації. Адже значний відсоток аграріїв в депутатському корпусі – це не тільки підтвердження авторитету партії, але й результат дії певної виборчої системи, внаслідок якої сільські райони та міста обласного підпорядкування, де сильні її позиції, представлені такою ж кількістю депутатів, як і обласний центр, де проживає значна кількість виборців.
І, зрозуміло, що вибори 2006 року стануть для обласної організації НАПУ серйозним випробуванням. Адже тепер їм доведеться боротися не лише за голоси сільських виборців, але й за голоси більш складного міського електорату. Відповідним чином потребує корекції і політика партійної організації.
Як відомо, поки що я є безпартійним. Але останні роки мені довелося тісно працювати з активом вашої партії не тільки як з депутатами та працівниками органів виконавчої влади. При голові облдержадміністрації постійно діє політична рада з представників різних партій, на якій обговорюються актуальні питання життя регіону. Багатьох членів Народної аграрної партії я знаю особисто. І тому я хотів би висловити декілька пропозицій, які, я сподіваюся, можуть бути враховані у нашій подальшій роботі.
На мій погляд, потребує більшої конкретизації ідеологія Народної аграрної партії. Деякі партії намагаються спертися у своїй сучасній діяльності на історію, шукаючи своїх попередників у політичній палітрі початку ХХ століття. Аграрна ідея також має в Україні глибоке коріння. Родовид НАПУ можна виводити і з Української партії соціалістів-революціонерів і з хліборобів-самостійників, та й з інших партій також. Але не думаю, що це плідна робота.
Адже сучасні умови значно змінилися порівняно із минулим століттям. Глобалізація чинить вплив практично на всі сфери життя України. Чим відкритішою стає вітчизняна економіка, тим сильнішим стає вплив на неї кон’юнктури світового ринку. Цей вплив відчуває на собі і аграрний сектор економіки. Сьогодні все гостріше постає питання про гарантії продовольчої безпеки нашої країни, про завоювання позицій вітчизняних виробників на світових ринках. Все це вимагає адекватного політичного реагування, а відтак і більшої гнучкості з боку учасників політичного процесу, здатності працювати на стратегічну перспективу.
Традиційно НАПУ виступала як захисник інтересів селянства. Це досить значний і економічно вагомий прошарок населення. Але, якщо реально подивитися на ситуацію, то селянство далеко не завжди голосує за тих, хто формально мав би висловлювати їх інтереси. Спектр їх політичних симпатій широкий – від комуністів до лібералів. Крім того, не слід забувати і те, що за радянських часів процес урбанізації штучно стримувався. Сьогодні ми спостерігаємо поступовий відтік населення із сільських районів у міста. Все це в перспективі може призвести до суттєвого скорочення основної електоральної бази аграрної партії.
Висновок може бути один – потрібен перехід від суто галузевої партії до більш широкої за ідейними принципами і соціальною базою організації. Зрозуміло, що поза увагою партії не може залишитися і проблема регіональної політики. Специфіка кожного з регіонів вимагає сьогодні і відповідного підходу. Неможливо підійти з одними і тими ж критеріями до Одеської області і, скажімо, до Донецької області чи до Закарпаття, де існує різний рівень промислового виробництва, різна якість грунту, специфіка інфраструктури.
Мені вже неодноразово доводилося наводити факт, коли Одеській облдержадміністрації завдяки постійній роботі із банківським сектором вдалося налагодити фінансування господарств. Але у багатьох випадках ми робили це швидше, керуючись здоровим глуздом, ніж нормативною базою, яка сьогодні сковує ініціативи регіонів. Отже й ключове завдання сьогодення – створити систему, за якої місцеві влади зможуть мати механізми підтримки товаровиробника, зможуть вирішувати не тільки поточні питання, але й працювати на стратегічну перспективу, на довгострокові програми.
Вже майже три роки в Одеській області реалізується всім вам відома програма “Регіональна ініціатива”, більшість пунктів якої спрямована саме на покращення життя у сільських районах, зокрема, газифікацію населених пунктів, забезпечення їх якісною питною водою, покращення медичного обслуговування селян, будівництво нових шкіл. Члени Народної аграрної партії приймають в її реалізації саму активну участь. За нашою ініціативою Кабінет Міністрів України ухвалив комплексну програму розвитку Українського Придунав’я – однієї з найпроблемніших територій Одеської області.
Ми довели, що готові взяти відповідальність за стан справ у регіоні. Але наразі ми звертаємося до законодавців – дайте нам таку відповідальність, ухваліть закони, які б давали регіональній владі відповідні повноваження і, найголовніше – фінансові можливості. Нинішня бюджетна система, при всіх її перевагах, ще залишає багато простору для ручного розподілу коштів. Не маючи власних джерел надходжень, бюджети малих міст та селищ просто жебракують. Потрібні зміни. І ми очікуємо на них. Першим позитивним сигналом стала для нас політична реформа, яка внесла зміни і до системи місцевих органів влади, розширила повноваження місцевого самоврядування. Тепер їх потрібно підкріпити і відповідними змінами у законодавстві. Ми сподіваємося, що вони будуть внесені вже у поточному році. Але основний тягар роботи по розвиткові регіональної політики, швидше за все, ляже на плечі депутатів Верховної Ради, обраної у 2006 році.
На мою думку реформа не повинна зупинятися на півдорозі. Це означає, серед іншого, перехід до повноцінного регіонального самоврядування, запровадження прямих виборів керівників областей та районів населенням територій. Мені відомо, що позиція багатьох активістів Народної Аграрної партії співпадає із моїм баченням регіональних проблем. І тому, я сподіваюся, що і в майбутньому ця позиція залишиться такою ж послідовною. Крім того, акцентування саме на регіональній проблематиці може стати тим чинником, який дійсно дозволить розширити соціальну базу партії, зробити її більш привабливою і для інших верств населення.
Шановне товариство! Завершуючи свій виступ, я хотів би нагадати – всім нам у 2006 році доведеться скласти своєрідний політичний іспит. Я знаю, що більшість з вас готова до нього. Тож хочу побажати вам плідної праці, витримки, політичної гнучкості, вірності обраним ідеалам.
