У селі Долинське Ренійського району нова церква будується з красивої дорогої червоної цегли. Велику допомогу надає Іван Миколайович Буценко, директор Одеського припортового елеватора, мама якого колись працювала вчителькою у тутешній школі. Побувавши в цьому селі, я дуже здивувалася, побачивши, що будматеріали – ліс, арматура, камінь – все лежить на будмайданчику без будь-яких замків або охорони! Стала розпитувати, і жителі Долинського розповіли ось що. Коли у вісімдесятих роках церква була зруйнована, один дивак у руїнах назбирав уцілілу цеглу і побудував на своєму подвір’ї флігель. Незабаром цей чоловік – молодий і здоровий – втратив розум. Така ж страшна доля спіткала і голову сільради, при якому була підірвана церква. Тому в Долинському і не стережуть будматеріали – ніхто не сміє доторкатися до того, що належить храму.
У Ренійському районі в період войовничого атеїзму було зруйновано дві православні святині, більшість їх все-таки збереглася. А ось у Болградському районі втрат було куди більше. Але ви б бачили, з якою наснагою люди відроджують з небуття свої храми! Про це і пішла наша розмова з благочинним Болградського округу, кандидатом богословських наук, протоієреєм Павлом Поліщуком.
– Ми пам'ятаємо, що Іван Микитович Інзов, головний піклувальник про іноземних поселенців південного краю Росії, одержав звання генерал-лейтенанта і Діамантову Зірку з рук царя Олександра за те, що в кожному селі болгарського оселення був побудований православний храм, і при кожному працювала недільна школа, – наголошує отець Павло. – Так, кожне село в багатонаціональному Болградському районі прикрашав православний храм. У період атеїстичної чуми в багатьох містах і селах України церкви знищувалися, і відбувалося це переважно в 60-ті роки. У Болградському ж районі, як це не сумно, святині були втрачені вже у вісімдесятих роках – вибухи прогриміли в Криничному, Владичені, Жовтневому, Виноградівці... Але Бог зневаженим не буває! Сьогодні люди відчули необхідність духовного відродження. Це не тільки моральне удосконалювання. Це і традиція, це і звичаї народу, одне слово, величезний культурний шар, який неможливо відокремити ні від людини, ні від держави. Нація, яка втрачає цю основоположну частину, приречена на зникнення – поширюються алкоголізм, наркоманія та інші моральні пороки. Необхідність духовного відродження стала очевидною. Місцем зустрічі з Богом є храм, це місце здавна прикрашалося. Люди віддавали Богу найкраще, а Господь їх винагороджував сторицею. Насамперед, мені хочеться розповісти про реставрацію Спасо-Преображенського собору, що в Болграді. Це – одна із трьох пам'яток архітектури національного значення, розташованих у нашому районі. Реставрація починалася на кошти народного депутата Ігоря Івановича Плохого – воздвигнуто новий хрест, куполи, відлито дзвін. У 2004 році з обласного бюджету було виділено 747 тисяч гривень і реставрація триває далі – капітально ремонтується фасад собору, адже цим стінам уже 166 років! Для завершення всіх робіт потрібно ще близько 2 мільйонів гривень: будемо замінювати вікна, двері, сходи. Ми знаходимо розуміння в управлінні з охорони пам'яток культурної спадщини Одеської облдержадміністрації, ми дуже вдячні фірмі "Реставратор" і особисто Юрію Дмитриєнку, який керує роботами. У питанні реставрації перлини Придунав’я у нас існує симфонія, у якій свою партію виконує і місцева влада, політичні ж амбіції залишаються за межами церкви.
– Якщо говорити про цю симфонію, то я давно помітила: Ви, отче, дуже добрий диригент! Поруч з Болградським автовокзалом розташовані руїни Нікольскої церкви. Сьогодні виходжу з автобуса і бачу, що наполовину знищений храм вже в будівельному риштованні...
– Ця церква – біль нашого регіону. Спасибі депутатам обласної ради і губернатору Сергію Рафаїловичу Гриневецькому: завдяки їм у 2004 році на реставрацію Нікольскої церкви, яка також є пам'яткою архітектури національного значення, виділено перші 200 тисяч гривень.
– У селах Болградського району храми будуються і реставруються на кошти мешканців і завдяки допомозі спонсорів, яких вони зуміли залучити. Я бачила, яку важку ношу взяли на себе жителі Криничного.
– У цьому селі на початку ХХ століття люди вирішили спорудити новий храм (спочатку тут була невелика дерев'яна церква, побудована поспішно). Він вийшов настільки величним, що цілком міг називатися собором. Але ви, напевно, знаєте сумну історію... Як не намагалися сапери, а храм так до кінця не зруйнували – від вибухів постраждала тільки верхня частина. Зараз Свято-Димитриївськая церква відновлюється. Велику допомогу надає Іван Васильович Плачков, він вишукує, акумулює і направляє кошти в село, у якому виріс. Дуже багато зроблено і жителями Криничного. У нашому регіоні практично кожен населений пункт будує храм. З'явилася церква в селі Червоноармійське, у чому діяльну участь взяв Петро Никодимович Чеглатонєв. Окремо слід сказати про село Олександрівка: щодо економіки воно неблагополучне, але там будується типова церква! Велика заслуга в тому священнослужителя Миколи Чолака. Він відновив церкву в селі Дмитрівка Болградського району і, будучи людиною літньою, попросився в Олександрівку, де парафія менша. Але і тут отець Микола взявся за будівництво, знайшовши помічника в особі одного Ізмаїльського бізнесмена. Ченці з гори Афон, відвідуючи наш край, побували в Олександрівці, і коли побачили, за яку справу взявся літній священик, як важко вона йому дається, пожертвували 5 тисяч євро. Уже накрито куполи, встановлено й освячено хрести. Чудовий типовий храм побудований у Нових Троянах, зараз здійснюється його розпис, причому в унікальному васнєцовському стилі. Це – один з перших храмів у Болградському районі, побудований винятково силами мешканців села. Вони навіть не наймали робітників, а десять років по черзі працювали «вулицями». У Нових Троянах якось особливо відчувалися духовний голод і бажання людей запалити в храмі молитовну лампаду. Дуже поважають у селі протоієрея Ігоря Лещенюка – новотроянівці вам розкажуть про подвиг цього священнослужителя, коли під час пожежі він врятував святині.
Силами людей "з нуля" побудована церква в селі Жовтневе. Відновлено напівзруйнований храм у Баннівці, який, на превелике щастя, не був зруйнований. На народні кошти розписана церква в селі Городнє – єдина в Болградському районі, що не закривалася ні на один день.
– Окремо слід сказати про жіночий монастир, який в минулому році відзначив своє 80-річчя.
– Монастирі завжди були совістю православ'я. Це той духовний барометр, на який дивляться не тільки миряни, але і духівництво. До останнього часу в Олександрівському монастирі було два невеликих храми. І от за 10 років був побудований новий Свято-Троїцький собор, який вміщує понад 4 тисячі чоловік! І, знову ж, це було народне будівництво, багато хто зробив свій внесок. Підвести природний газ до монастиря допоміг Ярослав Петрович Лис, він живе в Одесі і піклується про монастир. Сьогодні це місце шановане, віруючі пішки йдуть до монастиря, який розташований у чистому полі, йдуть за багато кілометрів. Люди, які роблять свій внесок у відродження духовності, будуть віддячені самим Богом. Тому що ті, хто моляться, проливають сльози вдячності. А кожна сльоза, повірте, не впаде марно. І, завершуючи короткий екскурс у відновлення наших святинь, хочу сказати про Свято-Митрофанівську церкву, яка стала усипальницею Інзова. Три роки тому, коли я приїхав до Болграда, побачив тут страшний занепад. Недавно і в цьому храмі відновилося молитовне життя.
Болградський район
