Старший сержант Іван Саднюк нерухомо лежав на снігу під розлогим кущем. На маскувальний халат з гілок падав іній, коли прилеглою дорогою проїжджали німецькі вантажівки. Він знав, що поруч, за декілька метрів один від одного, зачаїлися шість його бойових побратимів-розвідників. Сюди, у глибокий тил супротивника, його пошукова група висунулася раннього ранку, подолавши за ніч довгий шлях. Тепер важливо було не виявити себе...
Кілька годин довелося чекати розвідникам, клякнучи на морозі, доки на зимовій дорозі з'явилася самотня легковичка. Її зустріли на підйомі, коли водій зменшив швидкість. Автоматні черги пробили шини. Офіцер, що вискочив з кабіни, одразу був збитий з ніг, а водія, який намагався відстрілюватися, знищили.
Полоненого доставили до штабу, а самі – на відпочинок. Роззуваючись, Саднюк відчув різкий біль у ногах і звалився на підлогу землянки...
Обмороження лікував у медсанбаті. Там і довідався, що нагороджений орденом Слави 3-го ступеня. Потім – знову у полкову розвідку. Були нові вилазки у тил, втрати друзів, поранення. І нові нагороди: Ордени Вітчизняної війни і Червоної Зірки, медаль “За відвагу”, югославський орден “Заслуга за народ”.
Про те обмороження фронтовик і не згадував. Але через 50 років воно дало про себе знати – довелося піти по лікарях. І у лютневі дні (рівно через 60 років після того пам'ятного пошуку на польській землі) Іван Пилипович прибув з Вінниці на лікування до санаторію “Салют”, який розташувався у курортній зоні Одеси Аркадія і має статус спеціалізованої державної установи щодо лікування та оздоровлення інвалідів війни і праці.
Тут я і зустрів колишнього полкового розвідника Саднюка у доброму настрої. Попросив його поділитися враженнями від перебування у санаторії.
- Я дуже задоволений, - сказав фронтовик. – Курс лікування такий, що тепер ноги мене не турбуватимуть принаймні рік. Санаторій для мене – палац здоров'я. Я в книзі скарг і пропозицій висловив подяку колективові за те, що за сьогоднішніх важких умов, тут зуміли зберегти лікувальну базу і щедрі на турботу про нас, інвалідів.
Я почав читати цю книгу. З січня минулого року по березень нинішнього всього дві скарги. Але вони містили прохання переселитися у інший номер, тому що в сусідів виникли антипатії один до одного, і дозволити одну 24-денну путівку “розбити” на двох. Всі інші записи пройняті повагою до працівників санаторію та подякою за їх подвижницьку працю, “теплоту всього персоналу, за терпіння і витримку”, “за чуйність і чудову оранжерею квітів”, “за те, що за таких важких (фінансових) часів зуміли створити умови для нашого лікування і харчування”. “10 місяців я не могла ходити, ледве пересувалася. Цей чудовий санаторій “Салют” повернув мене до життя”. Герой Соціалістичної Праці, учасник бойових дій у ВВВ, почесний громадянин м. Алчевська з Луганської області Микола Гаврилович Миначенків написав: “Спасибі, що ви в нас такі є”.
За цією книгою можна вивчати географію України: Т.І. Осипова прибула сюди з Києва, Р.Г. Підворко з Криму, Валя Кухар з м. Здолбунова Рівненської області, К.С. Несенюк з Житомира, І.Н. Маркусь з Тернополя...
Директор санаторію заслужений лікар України, кавалер ордена “За заслуги” ІІІ ступеня Микола Васильович Іванов перед нашою зустріччю склав звіт про діяльність колективу на ім'я міністра праці і соціальної політики України В'ячеслава Анатолійовича Кириленка. У ньому, зокрема, повідомляється, що в “Салюті” щомісяця перебувають на лікуванні 408 інвалідів різних категорій. Їх обслуговують 12 лікарів найвищої категорії, і 9 – першої, 82 медпрацівники середньої ланки. Мене по-хорошому здивував перелік придбаної за два останніх роки спеціальної лікувальної апаратури.
- Миколо Васильовичу, при недостатньому фінансуванні санаторію вам все-таки вдається поповнювати матеріально-технічну базу, проводити різний ремонт. У той час, як інші здравниці відключалися від електромережі, залишалися без води, “Салют” таке лихо обминуло. За рахунок чого?
Іванов, важко зітхнувши, відповів:
- Якщо я почну розкривати технологію виживання, то буде потрібно дуже багато часу. Скажу лише, що головний наш потенціал - люди, віддані справі.
Не зважаючи на невисоку за нинішніми мірками зарплату, вони виконують сумлінно свої обов'язки. Наших фахівців знають і в Одесі, і в області. Ми налагодили зв'язки з керівниками місцевих органів влади, підприємств і знаходимо в них підтримку. Наприклад, наша тендерна рада укладає договори на постачання продуктів не через посередників, а із самими виробниками. Знаючи, що ітиметься про лікування інвалідів, наші постачальники можуть відпускати продукцію в борг. Хочу долучитися до добрих слів тих, хто лікується, на адресу мого заступника з медчастини Валентини Миколаївни Чернишової, лікарів Ольги Олександрівни Сафронової, Людмили Вікторівни Плотіци, завідувача лікувального корпусу Володимира Павловича Дмитрука, завідувача відділення Юрія Володимировича Череватенка, старшої медсестри лікувального корпусу Світлани Григорівни Назарової, санітарки Лариси Павлівни Малюх та багатьох інших.
- Я, розмовляючи з людьми, не чув скарг на харчування.
- Стараємося, як кажуть, з усіх сил, але розуміємо, що воно могло б бути і краще. А щодо скарг, то в різні інстанції надходили заяви й анонімні листи. За ними проводилися перевірки і факти, викладені в них, не підтвердилися.
- Цього року в травні виповнюється 60 років санаторію. Як готуєтеся до ювілею?
- Так, наш “Салют” ровесник Великої Перемоги і названий саме на честь історичного салюту, який сповістив про неї. Ми готуємося до ювілею. Разом з головою профкому Л.С. Бадиченко і головою ради ветеранів І.Ф. Курнаєвим звернулися до міністра праці і соціальної політики з листом, у якому виклали питання, що потребують першочергового розв’язання.
- Я бачив, що у холах для відпочинку старенькі телевізори, та й холодильники для потреб інвалідів не перешкодили б, інші меблі оновити час.
- Сподіватимемося, що і для цього віднайдуться кошти, - відповів мій співрозмовник.
А на закінчення я нагадав про те, що свого часу звертався до колишнього міністра праці і соціальної політики Папієва з приводу того, що в Одесі починалися спроби відібрати частину території, яка належить санаторію, для якогось будівництва. Він тоді запевнив, що ніхто нікому не дозволить відібрати у “Салюта”, у своєму роді єдиного в Україні, хоча б метр землі. А як сьогодні, при новій владі, справи з цим?
- Слава Богу, все спокійно, - відповів Іванов.
Так і повинно бути. Тому що патронований центральною владою санаторій “Салют” залишається острівцем надії, палацом здоров'я для багатьох тисяч інвалідів із усіх куточків нашої чудової України. Показово, що його колектив визнано гідним призу “Кришталевий лотос” за перемогу у конкурсі за звання кращого роботодавця, який проводиться щорічно з ініціативи Приморської райадміністрації м. Одеси, Конфедерації роботодавців України і Міністерства праці та соціальної політики України.
