Коли береш до рук книгу Лариси Кубатченко, мимоволі думаєш про “здійснене” і нездійснене... Можливо, це й покликало Ларису Никифорівну – одухотворену особистість, яка поєднує в собі талант письменника, художника й співрозмовника, до світу творчості.
Ми познайомилися років два тому, на одній із літературних зустрічей у музеї К.Г. Паустовського. До музейного дворика хтось прикотив на інвалідній колясці симпатичну жінку. Через певний час журналістка Вероніка Коваль розповіла про цю жінку та її непросту долю. Звідки ж бралися в неї сили писати, боротися й утверджувати себе? Виявляється, черпала вона їх у творчості, любові до навколишнього світу. Інтерес до творчості в Лариси Кубатченко – із часів навчання в училищі кінематографії, на філфаці ОДУ, занять у літературній студії (вів її Ігор Невєров), викладацької роботи. Зіграла свою роль і робота на суднах Чорноморського морського пароплавства. Скільки особистостей, так чи інакше пов'язаних із роботою в морі, дають нині творчі “сходи”.
Спілкувалися ми із Ларисою переважно телефоном і в неї вдома. І ось репрезентація поеми “Данайские дары” у Будинку вчених.
Про інтриги олімпійських богів розказано весело, із легкою іронією. Але там, де “місток” сюжету перекидається в сучасність, а робить це автор, завершуючи кожний розділок поеми, іронія звучить зовсім необразливо. Так, говорячи про привітний прийом жителями Трої Сінона – данайського вивідача – Лариса Кубатченко гірко зауважує: “Простодушью горожан /Удивляться ни к чему:/ Сами так не раз встречали/ Мы врагов в своем дому”. Виклад “вічного” сюжету в поемі – тільки привід для того, щоб змусити слухача пильніше вдивитися у день сьогоднішній, а розповідь про Троянську війну зненацька (за логікою автора зовсім органічно) завершується сучасною “замальовкою з натури”: “Окна пыльные пустующих заводов - /в ярких пятнах пошленькой рекламы. /Чайки, крыльями черпая воду, /Оживляют порта панорамы. /Теплоходы ржавые по клотик, /Имена на их бортах – и то содрали!…”
Читання поеми (близько години) сприймалося із неослабним інтересом, завдяки вдало підібраному музичному супроводу. Піаністка Інна Шафір-Пахомова зуміла скомпонувати фрагменти із творів Шопена, Баха, Хачатуряна у потужне емоційне “підживлення” тексту. І ще. Хочеться відзначити співачку Ірину Олександровську – автора музики і виконавицю пісень на вірші Кубатченко, написані спеціально для поеми. Музичні номери “Скажите мне, зачем воюют люди”, “Птица счастья”, “Игрушки” можуть бути самостійними мініатюрами.
Кілька слів про Ларису Кубатченко. Її вірші друкувалися у Франції, в США. Вона автор поетичних збірок “Блики” і “Крылья судьбы” (остання – вірші про французького художника Анрі Тулуз-Лотрека, знаходяться в його родовому маєтку). На одному подиху було написано повість “Тень Суламиты”, герої якої – прості грішні люди, наші земляки, змушені вести боротьбу за виживання. Книжку було репрезентовано на муніципальному конкурс імені Паустовського і відзначено грамотою управління з питань культури і мистецтва Одеського міськвиконкому. Цікаво, що ілюстрації до своїх творів Лариса робить сама.
Поема “Данайские дары” готова. Рукопис чекає на підтримку у виданні. Хочеться, щоб це було “здійснене”, без чого немислиме життя таких чудових особистостей, як Лариса Никифорівна Кубатченко.
