Щиро поділяю точку зору авторів статей “Рятувати треба душі” і “День Перемоги”, опублікованих у вашій газеті. Частіше порушуйте такі теми. Не можна допустити, щоб наше молоде покоління росло “Іванами безрідними”, не знало правди про історію країни, особливо – про роль нашого народу у Великій Вітчизняній війні, про те, як самовіддано боролися наші воїни, через які пройшли страждання, у боях здобуваючи велику нашу Перемогу.
Як кожному ветеранові війни, мені не байдуже сьогоднішнє виховання молоді. І я вирішила внести в цю найважливішу справу свою лепту.
Користуючись книгами зі своєї власної бібліотеки, зробила ксерокопії альбому “Города-герои”, карт початку та кінця війни, фотокадрів оборони та визволення міст Одеса, Севастополь, Київ, Сталінград, Москва, Ленінград, Керч, Новоросійськ, Мінськ, літератури про ці події.
З книги “Нюрнбергский процесс” узяла карту концтаборів і таборів смерті, що існували під час війни, придався і “Довідник про табори, тюрми, гето на окупованій території України”, виданий Держкомархівом у 2000 році. Знайшла спонсорів і відксерила матеріалів на 575 грн – роздала його до шкіл, училищ, технікумів, ветеранських організацій міста і району, одну з добірок подарувала музею села Шабо. Одержала величезну кількість вдячних відгуків як від дітей, молоді, так і від їхніх батьків, переконалася, що така робота дуже потрібна. Бо дуже потрібна сьогодні правда про війну, про її героїв.
