До народного депутата України Ю.Б. Крука на прийом прийшов літній чоловік - із проханням допомогти влаштувати на роботу сина, що закінчив мореходку.
- Взагалі-то це справа могоричева…- зауважив Юрій Борисович із властивим йому гумором.
Минув час - і знову прийом громадян в окрузі. Питання різні: одному потрібна допомога на операцію, іншому - окуляри, у третього проблеми з українською пропискою. Черговий виборець, привітавшись, урочисто дістав з торби пляшку зі вмістом рожевого кольору, розстелив газетку, і почав викладати перед депутатом нарізаний хліб, сало та цибулю.
- Це ще що таке?! - не зрозумів Юрій Борисович.
- Таж ви самі сказали: справа могоричева. Син уже першу зарплату одержав…
***
8 квітня народний депутат Ю.Б. Крук відлучився з Києва, щоб стати учасником ще однієї “могоричевої події” - спуску на воду баржі, побудованої на Кілійському заводі. Цього року колектив суднобудівно-судноремонтного заводу, очолюваний Михайлом Андрійовичем Мельником, спускає зі стапелів уже третє судно. Ця баржа була побудована за рахунок кредиту, який надав Українському Дунайському пароплавству один з австрійських банків. Потрібно відзначити, що за минулі чотири роки державним коштом кілійські корабели спорудили 18 суден.
Юрій Борисович Крук приїхав на суднобудівний завод не голіруч, а з добрими новинами, про які розповів колективу підприємства.
- Щоб виконати соціальні зобов’язання, взяті новим урядом, у Державний бюджет довелося вишукати понад 30 мільярдів гривень, - сказав Юрій Борисович. - Тому багато програм, зокрема й розвитку вітчизняного суднобудування, були просто викреслені. На жаль, Міністерство транспорту та зв’язку не змогло переконати Кабмін у необхідності будувати власний флот - це питання було порушено винятково як виробниче. Але є й соціальний бік справи. Що таке суднобудування? Це нові робочі місця, це стабільні зарплати корабелів, а надалі - моряків, портовиків. На зустріч із Прем’єр-міністром Ю.В. Тимошенко я прийшов з повним аналізом цього питання. Діалог виявився плідним: мені вдалося не тільки переконати Главу уряду в необхідності виділити в 2005 році з Державного бюджету 16 мільйонів гривень на будівництво флоту, але й одержати підтримку в питанні судноплавного каналу Дунай - Чорне море. Ми все частіше й частіше говоримо про потребу інтеграції в Європу. А яким чином здійснювати цю інтеграцію, якщо не по Дунаю? Я довів Прем’єр-міністру: сьогодні потрібно не тільки будувати флот, мати обсяги роботи - неодмінно потрібен власний канал. Інакше судноплавство на Дунаї почне поступово відмирати, як це, на превеликий жаль, відбувається на Дніпрі.
Отже, Верховна Рада заклала в Державному бюджеті 8 мільйонів на канал. Звичайно, на продовження його будівництва потрібна набагато більша сума, вищезазначена цифра - скоріше політичне рішення, що підтверджує наміри України мати свій шлях до Європи.
- Крім цього, цього року виникла дуже серйозна проблема за так званою нульовою ставкою на транзит, яку хотіли скасувати, - говорить Ю.Б. Крук. - З одного боку ми проголосили: Україна має стати транзитною державою. І справді 70-80% вантажів, що йдуть через наші порти - транзитні. Але якщо сьогодні додати 20% до податку на додану вартість, ми втратимо ці вантажопотоки. Я показав Юлії Володимирівні економічні розрахунки: так, скасувавши нульову ставку ПДВ за транзитом, ми одержуємо до бюджету додатково 111 мільйонів гривень, але відразу втрачаємо 394 мільйони: у портах упадуть обсяги роботи, а це значить, що люди позбавляться робочих місць, засобів до існування. Мені вдалося довести, що збереження нульової ставки - це ще один шлях виконання програми, яку ми назвали “Назустріч людям”.
***
Наступного дня, 9 квітня, ще одна “могоричева подія” відбулося в місті Вилкове: уперше цього року тут пришвартувалася білосніжна “Україна” з 61 пасажиром на борту. Гостей зустрічали президент ВАТ “УДП” Петро Суворов, мер Вилкового Іван Тимошенко й один зі старожилів міста з примітною липованською бородою.
Літній чоловік і жінка з Німеччини, що відрекомендувалися як Римма і Ганс, розповіли нам, що все своє життя прожили на березі Дунаю, бували в Австрії й Угорщині, і завжди мріяли побачити на власні очі дельту рідної ріки. Для цього й вирушили в 15-денний круїз на борту “України”, що обійшлося родині в 5 тисяч євро.
Помилувавшись українською Венецією - містом Вилкове, туристи продовжили подорож на катері до серця Дунайського біосферного заповідника, до так званого нульового кілометра. Організатори екскурсії завбачливо завантажили на борт судна запаси нашої горілки, бессарабського вина і знаменитого дунайського оселедця - щоб іноземні туристи сповна відчули місцевий колорит. Та й потім, побачення з нульовим кілометром - це ж теж “справа могоричева”.
Кілія – Вилкове
