АНАТОлій банішевський

Довідка:

Анатолій Банішевський: 27.07.1946 – 10.12.1997.

Ігрове амплуа: нападник.

Ігрова кар’єра: з 1963 по 1978 рік (з перервами) виступав у команді “Нефтчи” (Баку) – 211 матчів, 81 гол.

Захищав кольори збірної СРСР – 49 матчів, 19 голів, та олімпійської збірної – 4 матчі, 1 гол.

Командні досягнення:

4-е місце на чемпіонаті світу 1966 року

Віце-чемпіон Європи 1972 року

Бронзовий призер чемпіонату СРСР – 1966.

Анатолій Банішевський – один з найкращих радянських форвардів 60-70 років. Всю свою ігрову кар’єру провів в одній команді – бакинському “Нефтчи”. Він був одним з ключових гравців збірної СРСР, яка стала другою у Європі і четвертою у світі!

Дев’ятнадцятирічним він з бакинського “Нефтчи” був запрошений тренером Миколою Морозовим до першої збірної. Юний центрфорвард зіграв вісім матчів і забив сім м’ячів. Виліт до Греції, і там, на стадіоні у Піреї, Банішевський забиває три голи, це – “хет-трик”. Потім - турне по Південній Америці, матчі зі збірними Бразилії на “Маракані”, Аргентини на “Ривер Плейті”, Уругваю на “Сентенарио”, і на всіх цих величезних, всесвітньо відомих аренах, де за грою радянської збірної загалом стежило чверть мільйона глядачів, Банішевський забиває по м’ячу. Та й завершилися ці двобої - краще не буває:в двох перших – нічиї, у третьому – перемога. І він був з Яшиним, Шестерньовим, Вороніним, Метревелі, Месхі, Хурцилавою, Хусаїновим..., в одному сузір’ї.

Анатолій Банішевський, рудуватий, кучерявий, очі з хитринкою, був з тих форвардів, які на перше враження здаються флегматиками, і неможливо уявити, звідки може узятися в такій людині все те, що потрібне справжньому голеадорові. А все це в ньому було. Тому його поважали і навіть побоювалися.

Футбольна доля Банішевського була мінливою. У певний час вона пішла, як кажуть, по низхідній. Але він багато встиг: забив 100 м’ячів і увійшов до клубу Григорія Федотова, у збірній СРСР зіграв без одного півсотні матчів. Та ім’я здобув, але сказати, що у талановитого нападника була добра доля все-таки не можна. Що тільки не траплялося з Банішевським! І хвороби, і травми, і тривала дискваліфікація за гріхи (пізніше сам зізнавався публічно: ”Піжоном був, правильно покарали”), і відхід його клубу з вищої ліги до першої на кілька років, і необдумане, легковажне розставання з командою у 27 років (“все, покінчено із футболом”), і “повернення блудного сина”.

Банішевський завжди залишався бакинцем, його не спокусили ані Москвою, ані Києвом, жодними іншими чемпіонськими клубами. Що тут скажеш? Кожен кориться власному внутрішньому голосу. Відмінні бакинські форварди Алікпер Мамедов та Юрій Кузнєцов найбільше визнання здобули в московському “Динамо”, перейшов до “Арарату” відомий в ті роки Маркаров, де і став чемпіоном. Анатолій же нікуди не поїхав. І це, безсумнівно, можна вважати похвальною вірністю клубу, рідному місту.

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті