Юрій Карпінський, директор Науково-дослідного інституту геодезії та картографії (Київ)
Зараз в багатьох людей спостерігається дуже своєрідне ставлення до реформи АТР: “Давайте зробимо реформу, але не в нас, а в когось іншого. Давайте зробимо реформу, але хай громада буде не п’ять тисяч, а тисяча. Давайте зробимо реформу району, але не будемо міняти кількість районів, а дамо всім гроші.” І завжди в мене з цього приводу виникають певні сумніви. А чи з’являться гроші? І чи навіть, якщо вони з’являться, буде від них якийсь ефект, коли ми не змінимо нинішні підходи до територіальної організації влади? Мені легше виступати, тому що я не є державним службовцем, на мені немає вантажу ієрархічної підлеглості, але реформа дуже потрібна. І не стільки мені, тому що я живу в Києві, і у мене є нормальний рівень послуг. Вона потрібна моєму батькові, який живе у селі, в якому всю зиму не чистять вулиці. Вона також потрібна моїм братам і сестрам, які також живуть у селі. Тому хотів би звернути вашу увагу на деякі речі.
В чому полягає завдання держави? Забезпечувати політику таким чином, щоб поступово у всіх регіонах життя “вирівнювалося”, щоб не було дуже бідних і дуже багатих. У 2001 році розбаланс між мінімальною та максимальною валовою доданою вартістю на душу населення з урахуванням Києва був 5,92, а в 2003 – 6,48! Без Києва відповідно – 2,32 і 2,86. От що відбувається. Ми не робимо реформу, тільки говоримо, а диспропорції зростають. І з кожним роком ми наближаємося до латиноамериканського варіанту, коли у нас буде одно чи два супервеликих міста, в яких будуть сконцентровані вся економіка і вся соціальна сфера, а решта – порожня слаборозвинена держава. Подивімося на диспропорції між нинішніми адміністративно-територіальними одиницями. Наприклад, між містами обласного значення. Між невеликим містом Ржищевом і Кривим Рогом розбаланс у 84 рази! А подивіться на райони. Мінімальний – 7,6 тисячі населення, а максимальний – 172,4 тисячі. І так далі. Об’єктивно, хіба потрібний такий адміністративно-територіальний устрій? Хіба в таких умовах однакова праця районних рад та адміністрацій, хіба там має бути однакова структура?
Дуже часто задаються запитання про те, що прив’язка до чисельності населення не є правильною, і з’єднавши двох бідних ми не отримаємо одного багатого. Мушу сказати, що арифметика тут працює дещо по іншому. Є інші закони – закони переходу кількості в якість. І коли двоє людей носять цеглу по одному, вони принесуть її значно менше, ніж вдвох за допомогою нош.
Реформа має кілька вагомих причин – децентралізація виконавчої влади, а, відповідно, перенесення частини повноважень і відповідальності з національного рівня – на регіональний, з регіонального – на районний, з районного – на рівень громад. І утворення громад має принести користь людям, вони зможуть отримувати певні послуги.
Кажуть, реформа непідготовлена і невчасна. Я також стверджую, що реформа невчасна, бо вона спізнилася як мінімум на 10-15 років. Якби ми її провели на початку 90-х років, то мали б абсолютно іншу ситуацію, і не мали б таких катастрофічних наслідків, особливо в сільських районах. Стосовно територіального устрою України прошу звернути увагу на громаду. Мова йде не про укрупнення, а про створення нової адміністративно-територіальної одиниці. Села нікуди не дінуться, так само, як нікуди не дінуться міста. Громада – це села, поселення плюс люди плюс територія. Так реформа непідготовлена. Але ж вона і не готувалася. Лише сьогодні нинішня влада намагається проводити реформу. Так, реформа дійсно дорога. Але кожен рік її затягування - це десятки мільярдів гривень збитків через три - чотири – п’ять років.
Кажуть, що об’єднання у громади понад 5 тисяч людей приведе до занепаду сіл без сільрад. Про це на слуханнях говорив і Олександр Мороз: “Ми не дамо вивести сільради із сіл”. Але подивіться об’єктивні дані. В Україні 28 тисяч 615 сільських поселень. Із них сільські ради є у 16 тисяч 188 селах. А тепер скажіть, в яких з цих сільських рад є комунальні підприємства, які можуть надати послуги людям? Та практично ні в яких. Об’єднання зусиль дасть змогу на компактній території мати нормальні органи управляння і якийсь елементарний рівень послуг. А за існуючими нормативами жодній окремій сільраді не можна утримувати ні саму сільраду, ні бібліотеку, ні клуб.
Знову ж таки, коли мова іде про ті самі п’ять тисяч, створюється враження, що люди не до кінця читають законопроект. Тому що законопроектом передбачена можливість створення громад із значно меншою кількістю населення. І от приклад Польщі. Там є громади (гміни) менше 3 тисяч 500 осіб. Але таких лише 29, що складає одну десяту відсотка від загальної кількості гмін-громад у Польщі. Не треба думати, що всіх загонять у п’ять тисяч. Та чим менша кількість населення, тим більшими будуть витрати на утримання цих рад і забезпечення послуг. Але це вже проблема держави.
