Чесно зізнаюся, запрошення взяти участь у громадських слуханнях щодо керування техногенною та екологічною безпекою на території Новобілярської сільської ради я прийняла без особливого ентузіазму. Скільки вже говорилося і писалося про біди місцевих мешканців! Думку громадську давно сформовано – а що з того? Загрузлі у передвиборних і післявиборних баталіях депутати Верховної Ради ніяк не спустяться на грішну землю, де моря і річки перетворюються у каналізаційні відстійники, а родючі поля у смітники...
Думкам моїм вторила доповідачка – доцент екологічного університету, кандидат екологічних наук Олена Павленко, на самому початку виступу лякаючи присутніх екологічною катастрофою, яка дорівнює кінцю світу. І підтверджувала емоції цифрами про техногенні аварії та катастрофи, 56 відсотків яких сталося за останнє десятиріччя. А приклади, що демонструють міру техногенного навантаження на екологічну систему Аджалицького лиману, засмутили навіть керівників промислових підприємств (до їх честі, більшість відгукнулися на запрошення організаторів). Зокрема, крім того, що на берегах лиману здійснюється перевалювання хімічних та навалювальних вантажів порту Южний (18 млн тонн у 2004 році), планується будівництво перевантажувального комплексу з експорту скраплених газів потужністю 1 млн тонн на рік і перевантажувального комплексу з приймання та відправлення на експорт цементу потужністю до 3 млн на рік. А в районі порту – будівництво нафтоперевалювального терміналу на замовлення приватної компанії.
Вздовж берегової зони розташовано також не менш небезпечні підприємства: Одеський припортовий завод, нафтоперевалювальний комплекс “Південний”, асфальтовий завод, ВАТ “ПИК” (виробництво будматеріалів), ВАТ “Трансінвестсервіс” (перевантажування добрив), шлаконакопичувачі та інші виробництва, що забруднюють середовище.
– Поклавши руку на серце, визнайте якої величезної шкоди завдають ваші підприємства екосистемі регіону, – закликала присутніх Олена Пантеліївна.
Вони визнали. Як і те, що всім необхідно виживати у ринкових умовах і забезпечувати сталий розвиток економіки. Але не на шкоду майбутнім поколінням.
І розгорнулися дебати з приводу екологічного страхування, екологічного податку, одне слово – механізму забезпечення екологічної безпеки. Повинен бути реалізований принцип “забруднювач платить”. Чудово. Але забруднювачу повинні забезпечити залучення коштів на будівництво очисних споруд і впровадження безвідходних технологій. Коли буде створена нарешті необхідна законодавча база? Для чого для безлічі державних органів, які контролюють навколишнє середовище, додавати ще один – центр щодо забезпечення екологічної безпеки?
– Чому державний? Центр повинен бути громадською організацією, часткове фінансування якої ми візьмемо на себе, – запропонував директор ТОВ “Південьтранс-термінал” Микола Соловйов.
З ним погодилася більшість. І в підсумку таке рішення було ухвалено.
Примітно, що майже шість годин громадських слухань промайнули якось непомітно. Настільки діловою була ця розмова зацікавлених осіб, у якій взяло участь майже 40 чоловік: депутати Новобілярської селищної ради, директори промислових підприємств, їхні головні спеціалісти та керівники відділів навколишнього середовища, учені, екологи, журналісти. Жаль, що не були присутні на громадських слуханнях представники Комінтернівської райдержадміністрації, за сприяння якої, як записано у порядку денному, вони проводилися. Думка районних чиновників залишилася невідомою. Проте, організатори “інструмента місцевої демократії” – Новобілярська селищна рада на чолі з Ольгою Налисник та Всеукраїнська громадська організація “Рада жінок-фермерів України” під керівництвом Людмили Клебанової, мети досягли. Найкраще, на мій погляд, сказав про це головний спеціаліст з охорони навколишнього середовища ТОВ “ТИС” Сергій Джеджора:
– Ми прийшли сюди не на день, не на два, а жити і працювати.
