Відродження Гайдамацької криниці, що в Дідовому яру Савранського лісу, вважаю неординарною подією у громадською і духовному житті району. Насамперед тому, що ця реліквія (криниця) пов’язує край із подіями сивої давнини – гайдамацьким рухом, розгорненим 1768 року волелюбним українським козацтвом проти польської шляхти, котра панувала тоді на наших землях. Повстання було жорстоко придушено. Частина козаків, втікаючи з Умані від розправи, оселилась у Савранському лісі. Тоді і викопали криничку. У життєдайне джерело була спущена ікона Божої матері. Про цей факт два століття потому одній з мешканок Осичок нагадав віщий сон. Можливо, саме це стало поштовхом у справі відновлення кринички, яку з часом занедбали, з потім і загорнули. Щоправда, поруч викопали іншу. Та прийшов час відновити джерело, котре залишили у спадок гайдамаки.
ШЛЯХ ЛІСОМ
Одного квітневого дня торуємо шлях лісом. Після дощу дорогу розмило, ноги грузнуть у чорноземі, а до кринички – зо два кілометри. Подорожні – Осичківський сільський голова Володимир Павлович Гончарук, депутат райради, савранський підприємець Володимир Сергійович Довбня, настоятель Спасо-Преображенської церкви с. Осичок протоієрей Михаїл. Ініціювали похід жінки-пенсіонерки Лідія Данилівна Скрипник, Олена Олександрівна Скакун, Галина Олександрівна Киряк та Ніна Василівна Рибачук. Вони завважали відновлення старовинного джерела для себе справою життя.
– Поки живі, хочемо облаштувати цю криничку, до якої наші батьки і діди ходили, – в один голос мовили жінки.
В.П. Гончарук зізнається: заповзятливі активісточки не дають йому спокою, украй прагнуть розпочати роботи. Ніби й не розуміють, що потрібні кошти, матеріали та й майстер, котрий візьметься почистити джерело.
– Чи варто вкладати гроші і витрачати сили на криницю у лісі? – хоче докопатися до істини В.С. Довбня. – Що за нагальність така, по селах он скільки криниць!..
– Щороку у спеку йдемо хресною ходою у ліс до кринички, – вступає в розмову протоієрей Михаїл, – читаю молебень, освячую те місце. Потому Бог посилає людям дощ. Жодного разу з лісу сухими не повертались...
Попередній співрозмовник не йняв у це віри.
Галявина у Дідовому яру останнім часом викликає цікавість у туристів. Знаю, щороку тут проходять районні турзльоти школярів. Руками юних вимощені деревиною сходи з яру на гору. І назвали їх “потьомкінськими” (тому що багато). Два роки тому побували тут на екскурсії учасники Всеукраїнської екологічної експедиції “Дуби Євразії”. Захисники природи роззирались довкола, уважно слухали про історію кринички, захоплювались дубом-велетом – свідком тих вікопомних подій. У прикореневому дуплі дерева поміщались четверо чоловік (нірка-“рукавичка” давно засипана). Біля Гайдамацької кринички у день свого свята збираються члени районного козацького товариства; новобранці урочисто присягають вірності волелюбних предків. Отож стежина до цього місця не заростає. Стоїмо у яру серед лісу, оглядаємо дві кринички. Одна – з дерев’яною цямриною (що гайдамаки копали), майже вщерть закидана сміттям. Що тут є криниця, знає хіба що людська пам’ять. Давно не чищена й та, що викопана навзамін гайдамацькій у 70-ті роки минулого століття. Та й не джерельна в ній вода. Спущено в землю кілька бетонних кругів. Потім копачі наштовхнулись чи то на скелю, чи на іншу міцну породу. На початок третього тисячоліття обидві зажили однакової “шани” – з криничок не можна напитись водиці. Попри наполягання сільських активісток було видно: відновити гайдамацьке джерело майже неможливо. Призвідниці у своєму непохитні, прохають протоієрея Михаїла: “Освячуйте початок справи, а Бог допоможе”...
ОСВЯЧЕНІ ВОДОЮ, ОМИТІ ДОЩЕМ
У першу неділю серпня Дідів яр наповнився людом. Більше двох сотень осичківців, та дехто з савранчан стали учасниками громадсько-духовного свята – відновлення Гайдамацької криниці. Тепер місцина має ошатний вигляд. Оздоблено криниці, встановлено хрести, огороджено штахетником, зі смаком пофарбовано. Бесідую з тими, хто безпосередньо причетний до відновлювальних робіт. Василь Петрович Скрипник, Іван Гаврилович Гребенюк чистили криницю разом із Михайлом Івановичем Томачинським. Цього майстра знають не лише в Савранському районі, а й у сусідніх. Він на своєму віку викопав та вичистив за сотню джерел.
Три дні чистили, розповідали чоловіки, метрів вісім углиб криниці було закидано непотрібом. Навіть стільці добули, і звідкіля вони тут взялися? Очищене глибинне джерело обладнали віночком – дубовими дошками, з’єднаними спеціальними заходами (Щоб вода зберігала природні якості, використання цвяхів недопустимо). Зроблено надійно, на сотню років, аби нащадки згадували, як ми – гайдамаків.
Усього роботи тривали два тижні. Щоденно працювало до п’ятнадцяти чоловік. Знайшлися добровольці, котрі вночі сторожували тут, наглядали за робочим начинням. Ширшало коло тих, хто долучався до справи. Були задіяні Держлісгосп, місцеве агроформування, громадськість, осичківські підприємці, депутати райради від Осичківського виборчого округу. Вважайте, толокою відновлювали криничку. В.П. Гончарук від імені громади щиро дякував за допомогу у цій справі. 35 сонцекороваїв напекли дбайливі господині на вшанування благодійників і робітників.
Богослужіння на честь освячення кринички відправили настоятелі церков с. Осичок – протоієрей Михаїл та с. Байбузівки – ієрей Владислав. Опісля люди сіли за столи, що серед лісу змайстрували умілі чоловічі руки, а жіночі – приготували смачний обід. Трапеза увінчала велелюдне свято, гарно організоване осичківцями. І вже забажалось, аби була прокладена дорога до кринички, щоб потрапити сюди мали змогу всі бажаючі. З-поміж людей мовилось: місцина ця з благосною енергетикою, от як у Почаєві. Лунали перекази про зцілення хворих водицею із Гайдамацької криниці... Не буду стверджувати. Скажу про себе: умиротворення душі того дня відчула, і була щедро омита, як і всі лісові гості, грозовим дощем. Його Всевишній послав на завершення свята. Щодо облаштування дороги, то, як повідомив В.П. Гончарук, це питання часу. У планах – встановлення меморіальної таблички з історичною довідкою про Коліївщину та Гайдамацьку криничку, розміщення вказівних знаків на краю лісу та вздовж шляху до яру. Отож, ще кілька штрихів – і туристична стежина готова привести допитливих, котрим цікаве минуле і сьогодення Савранського краю, до його історичного і духовного джерела.
