«Лицарський дух козачат» – так називалася стаття («ОВ» від 13 липня 2005-го) в якій ми розповідали про відкриття 1 липня в Одесі, на базі дитячого табору відпочинку «Казковий», першого в Україні козацького дитячого табору. Й ось 23 серпня відбулося його врочисте закриття. Враженнями та роздумами з цього приводу ділиться наш спеціальний кореспондент.
Найбільше вражає в цьому таборі те, що ти раптом відчуваєш, тут, посеред Одеси, витворилася своєрідна козацька Січ, – зі своєю січовою територією, своєю атрибутикою, своїм, нехай ще досить юним, козацтвом і, що дуже важливо, вже навіть зі своїми, щоправда, ще дуже молодими козацькими традиціями.
Ні-ні, сам табір давній, першу дитячу групу, або, як тут кажуть, “заїзд”, він прийняв ще в червні тепер уже такого далекого 1970 року, і сталося так, що нинішній директор Марина Володимирівна Посєвкіна була серед перших його вихованок. Одначе змінювалися часи, Україна стала незалежною державою, на зміну кому ністичної ідеології виховання мала прийти інша... От тільки приходила вона дуже повільно і несміливо. Відтак вихователі сотень і сотень дитячих таборів постали перед проблемою: як згуртовувати дітей, як їхнє оздоровлення поєднувати з мудро спланованим дозвіллям, з державницьким, патріотичним вихованням?
Так, в Україні вже давно практикується Українська козацька педаго гіка, з’явилося десятки козацьких шкіл та ліцеїв, діє Київський інститут Українського козацтва. Й ось... козацький табір відпочинку. В Одесі! А почалося з того, що історією козацтва та його сучасним рухом зацікавився керівник володаря табору товариства з обмеженою відповідальністю “Мрія-2” Андрій Володимирович Соколов. Він вступив до козацтва, став генерал-хорунжим Чорноморського козацького з’єднання, яке очолює крайовий військовий отаман Володимир Пукліч. А на початку літа, на раді, спільно з директором табору та вихователями, вирішено було, у вигляді експерименту, налагодити виховну роботу на засадах козацьких традицій та принципів сучасного козацтва. Ідею було сприйнято з захопленням. Я був на відкритті козацького табору і став свідком того, з яким захопленням одягли діти пошиту для них шефами форму козачат-чорноморців, з елегантними чорними френчиками і беретиками; з шевронами загонів імені Б. Хмельницького, П. Сагайдачного, І. Мазепи, П. Полуботка та інших козацьких діячів.
Виступаючи на урочистій раді-лінійці з нагоди закриття зміни і табору (але закриття лише до наступного літа), начальник міського управління освіти Одеського міськвиконкому Сергій Козицький особливо наголосив саме на цьому моменті: відпочиваючи в таборі, діти збагатилися на знання з історії національної гордості; тут, у таборі, вони поглиблювали свої знання з української мови, вивчали українські пісні і звичаї. А це – не оціненний досвід, який, звичайно ж, слід переймати іншим таборам, і не лише Одеси.
І це справді так. Кожен загін пройшов посвяту в юні козачата, кожен загін вивчав життєвий шлях козацького ватажка, ім’я якого носить. На урочистій лінійці козачата демонстрували своє знання козацької загонової пісні, а всі разом вони, можливо, вперше на такому духовному регістрі відчули себе громадянами великої незалежної держави України. Тим паче, що урочиста лінійка козачат відбувалася якраз напередодні Дня незалежності.
Ще під час відкриття табору перед козачатами виступали спортсмени з “Південної січі”, серед яких був навіть чемпіон України з козацького двобою, вчитель козацьких бойових мистецтв Сергій Жиган. Демонстрували спортсмени своє уміння у вправах “бойового гопака” та інших національних шкіл двобою і під час закриття табору. Але тепер уже і самі козачата володіли кількома основними прийомами самозахисту. Не знаю, чи спонукає це когось із сьогоднішніх вихованців табору до систематичних занять бойовими видами мистецтв, але що в житті такі навички завжди можуть знадобитися – то це безсумнівно.
Особливою ж гордістю козачат з “Казкового” стала “Козацька світлиця”, чудовому оформленню якої міг би позаздрити будь-який музей: портрети і життєписи козацьких гетьманів, козацькі клейноди, книжки, прочитавши які, діти дізнаються про історію Запорізького козацтва і шляхи відродження новітнього Чорноморського козацького гурту.
Причому цікаво, що почесне місце тут посідає щойно виданий в Одесі збірник історичних розвідок старшо класників Одещини, які взяли участь в конкурсі “Козацька держава”, що проводився під патронатом Управління освіти і науки Одеської облдержадміністрації та Чорноморського козацького з’єднання. Особливу увагу тут привертають робота восьмикласника Вилківського ліцею Дмитра Черетуна “Походи українських козаків в землі Південної Бессарабії”, яка цілком справедливо посіла перше місце в цьому конкурсі, а також статті Олесі Клінцової з Южного, Олександри Малиш з Ришельєвського ліцею Одеси, Сергія Краснобая з села Яковлівка Роздільнянського району та низки інших авторів.
Втім, про сам цей збірник ми ще якось поговоримо на сторінках нашої газети, а поки що хочу сказати, що в таборі “Казковому” козачата мали змогу читати дослідження своїх ровесників, а отже, мали перед собою приклад творчого підходу до вивчення історії рідного краю. Зауважу також, що організатори “Козацької світлиці” не забули і про елементи екологічного виховання козачат, про що свідчать промовисті, інформаційно насичені плакати “Український степ”, “Культові птахи України” та інші матеріали. Добре й те, що на свою урочисту лінійку козачата запросили групу ветеранів Другої світової, людей, які з козацькою звитягою захищали нашу Батьківщину від ворога, надихаючи своїм подвигом усі наступні покоління.
З ким би з сьогоденних вихованців-козачат табору я не говорив, всі відгукувалися про свій відпочинок із щирим захопленням та з надією побувати в “Казковому” й наступного року. І це було б справедливо, адже саме їм випало бути першими козачатами цього першого в Україні козацького дитячого табору відпочинку. А це вже, погодьтеся, факт історичний.
