Більшу частину часу діти проводять у школі, де їх, як зараз модно говорити, «навчають життя» педагоги. На сьогоднішній день, коли мобільні телефони та інтернет практично єдине, що може зацікавити нинішню молодь, вчителі намагаються не захаращувати свідомість учнів матеріалами, які були написані канцелярським стилем ще за радянських часів, а то й у минулому столітті. Важливо оригінально та цікаво пояснювати навчальний матеріал, прищепити дитині бажання вивчити цей нудний параграф. Саме так діє Наталя Олександрівна Завойко, директор Одеської загальноосвітньої школи № 65. Я саме й опинилася на уроці фізики й була свідком того, як вміло Наталя Олександрівна може й пояснити тему, й відразу пожартувати. Урок пройшов на одному подиху, діти активно відповідали на запитання вчителя й зовсім не відчувалося, що це 7-й урок і всі хочуть додому. Потім Наталя Олександрівна провела маленьку екскурсію по школі, показавши мені деякі класи після ремонту. Було приємно подивитися на світлі чисті коридори, бібліотеку, спортивну й актову зали та кабінет праці для дівчаток. Створилося враження, що це не клас, а окреме приміщення, а точніше курси крою та шитва, а також кулінарії. Біля кожної парти стоїть фірмова швейна машинка для майбутніх господинь, далі йде клас кулінарії із усіма необхідними складовими.
Найближчими днями відкриються методичний та комп'ютерний класи після ремонту. Школа складається із двох блоків: дитячого та дорослого. Кожен куточок має своє призначення. За три роки своєї роботи у школі Наталя Олександрівна довела, що вона ставиться до своєї роботи відповідально, до колег – вимогливо, до учнів – лояльно.
– Наталю Олександрівно, чи важко бути директором школи й спрямувати усе в потрібне русло?
– Насамперед треба любити свою професію. Коли ти щось робиш усупереч власному бажанню, й результат буде відповідним. Мене підтримує моя сім’я та колеги. Ми всі працюємо спільно, й школа для нас як другий рідний дім. Я люблю її як власну дитину й відповідно намагаюся зробити все, щоб вона була відремонтована, щоб діти сиділи за зручними партами, мали необхідні навчальні матеріали. Наша бібліотека замовляє найсучаснішу літературу для дітей. Крім того, для початкових класів ми купуємо парти, які можна наростити. Дітки ростуть із кожним роком, а постійно добувати нові меблі не виходить.
– Хто допомагає школі у придбанні меблів та підручників?
– Тільки батьки. А на кожних батьківських зборах ми даємо повний звіт про витрачені гроші для школи. Враховується й те, що близько 30-ти відсотків дітей мешкають у неповних сім’ях.
– А як реагує наша одеська влада на прохання теж матеріально допомогти школі?
– Я зверталася до наших депутатів, обіцяли допомогти. Але поки що ніхто не виявляє такого бажання. Ми намагаємося зробити все самі, поступово, але зате якісно.
– У кожному навчальному закладі є свої «зірочки». А що можете сказати про дітей у вашій школі?
– У нас існує театральна студія, у якій займаються діти від 8 до 17 років. Тут учні навчаються танцювати й співати. На базі цього було створено танцювальний ансамбль «Антаріс», який часто бере участь у танцювальних конкурсах серед шкіл. Не можу не сказати про урочисту лінійку, на якій кращі учні (11-ті класи) запалюють смолоскип знань. Наприкінці навчального року цей смолоскип передається 10-м класам, для яких новий навчальний рік стане останнім. Ми також вручаємо призи та грамоти. Був такий випадок, коли старшокласник виграв приз і грамоту на одній із олімпіад. Він приніс мені їх у кабінет і попросив, щоб йому знову вручили нагороди на лінійці. Підлітку було важливо, щоб всі довідалися про його заслуги.
При школі також існує музей бойової слави. До нас у школу часто приходять ветерани. Батьки намагаються допомогти їм продуктами. З кожним роком ми прагнемо придумати щось новеньке для нашої школи. У старших класах (9 – 11 класи) є староста, яка відповідає за організаційну частину різних заходів. Ми ретельно готуємося до свят і шкільних вечорів. Тому дітям із молодших класів та їхнім батькам є що побачити на сцені актової зали. Можу сказати одне: я пишаюся своїми учнями, тому що в них є не тільки бажання навчатися, посидючість, але й талант щось творити.
