Кажуть: старість – не радість. А між іншим і старість буває різною. Найважча – самотня, коли особливо пригнічує фізична безпорадність. Ані продуктів принести, ані їжу приготувати, ані прибратися, помитися тощо.
Як це відчувати тим, хто змалку звик і на загальне благо працювати, і дім у чистоті утримувати, і на городі порядок дати? Тим, хто не дожив до такого стану, важко уявити всю його принизливість...
Працівники Котовського міського територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів та самотніх непрацездатних громадян, який очолює О.С. Вихованець, не лише добре знають стан своїх підопічних, але в міру своїх сил та можливостей допомагають їм долати життєві негаразди.
Ініціатором створення центру виступив міський голова Анатолій Павлович Іванов, якого у цій шляхетній справі активно підтримували депутати міськради, багато керівників підприємств, організацій, підприємці, громадськість. Розмістити його міська влада вирішила у старому дитячому садку. Занедбаним стояв цей дім. Розбиті меблі, обдерті стіни, дах, що протікає, відсутність водопроводу та каналізації – ось що зустріло молодого директора, коли Оксана Степанівна прийшла сюди працювати.
Таким чином, починали, фактично, з нуля. Нелегко було тоді, п’ять років тому, маленькому колективу, адже багато робили власноруч, стаючи мимоволі малярами, штукатурами, столярами...
Однак невгамовна енергія, завзятість, почуття обов’язку керівника, помножені на солідну матеріальну допомогу з боку міськвиконкому, добровільних меценатів та спонсорів, у кінцевому підсумку призвели до успіху.
Сьогодні тут чисто, затишно, світло та просторо. До приміщення підведена вода, каналізація, природний газ, налагоджено опалення, завершується благоустрій території, реконструюються підсобні приміщення.
До загального задоволення ветеранів тут відкрито безкоштовні перукарня, пральня, швейна майстерня, їдальня на 30 посадкових місць. А у медпункті усім бажаючим міряють тиск, зроблять, якщо потрібно, укол, проконсультують.
Як пояснила директор, у центрі було створено три відділення, кожне з яких виконує свої певні функції. Скажімо, відділення соціальної допомоги вдома обслуговує самотніх літніх людей, доставляючи їм продукти, медикаменти, займаючись прибиранням, обробітком присадибних ділянок.
Важливу та корисну роботу виконують також працівники відділення надання грошової та натуральної допомоги людям похилого віку, фонд якого переважно поповнюється за рахунок внесків спонсорів, меценатів, благодійних організацій.
І, нарешті, відділення соціально-побутової реабілітації надає ветеранам різноманітні послуги, зокрема здає в оренду інвалідні коляски, милиці, тростини. Всього, таким чином, сорок працівників обслуговують нині понад тисячу знедолених, хворих, самотніх інвалідів війни та праці, ветеранів, пенсіонерів. Відбирали соціальних працівників за діловими якостями та за характером. Щоб душевні були, не дратівливі, вміли б спілкуватися із старенькими. Тому здебільшого працівники територіального центру привітні, добрі, терплячі, а особливо завідувачки відділень – Людмила Бондарчук, Світлана Корчинська, Олена Гурська, яких поважають у колективі, люблять ветерани.
Особлива тема – харчування самотніх малозабезпечених дідусів та бабусь, які потерпають від нестатків, яке хоча й одноразове, але достатньо різноманітне, калорійне. У раціоні – м’ясо, риба, овочі, різні крупи, макарони, свіжий хліб, який постачається безкоштовно із міськхлібозаводів, фрукти. Отже, є з чого кухарям готувати смачні страви, та ще наловчилися вони випікати свіжі булочки, пиріжки, ватрушки й навіть торти до урочистостей.
Самотні пенсіонери харчуються у їдальні по черзі, а важкохворим, лежачим їжу приносять додому. Крім того, тричі на рік – до Дня Перемоги, Дня літньої людини, Дня інваліда адміністрація влаштовує благодійні акції з метою надання безкорисливої допомоги найбільш потребуючим. Активну участь у цих заходах беруть народний депутат України по Котовському виборчому округу Леонід Клімов, підприємці Лідія Асаула, Микола Рябчук, Ігор Бєліков, Олег Івасьов, Людмила Балтян, Борис Шаповал та інші.
Кого із ветеранів не запитував – усі були задоволені й усі дякували за душевне співчуття та безкорисливість директору, персоналу, своїм благодійникам. Але не хлібом єдиним живуть ветерани. Частенько вони збираються на посиденьки: бесідують, обговорюють свої проблеми, відзначають свята, дні народження, “золоті весілля”, охоче співають у своєму ж хоровому ансамблі “Марічка”, дивляться телевізор, слухають музику...
Неспроста у бесіді із кореспондентом завсідник центру Михайло Дмитрович Кузьмін зізнався:
– Тут я вперше відчув, що ділити нам нічого, що треба допомагати один одному. Зрозумів, що не така страшна наша самотність, нам є на кого сподіватися, і ми ще комусь потрібні...
Наостанок, проводжаючи мене до хвіртки, Оксана Степанівна поділилася своїми турботами:
– Хоча всередині приміщення порядок, але, як самі бачите, стіни зовні у тріщинах, обсипаються. Знову потрібно десь гроші брати на ремонт, незважаючи на те, що кожного року із міської казни одержуємо понад 300 тисяч гривень окрім благодійних внесків. Я вже не кажу про спорудження Будинку милосердя, його гостро потребують самотні важкохворі пенсіонери, інваліди. Тому із вірою та надією дивимося на уряд, обласну, міську владу, заможних людей, просимо, а часом і вимагаємо, невідкладної допомоги. Адже тут обов’язково потрібні людська доброта та совість, яка не дозволяє забути обов’язки наші перед тими, кому ми зобов’язані життям.
