Хоча з першого вересня всім, хто сіє розумне, добре, вічне, обіцяли підняти зарплату на 15%, все-таки добробут українського вчителя до європейського рівня поки що не дотягує. От і доводиться йому сполучати приємну роботу з корисним заробітком. Ольга Валеріївна Попаз – психолог за освітою. Уже сім років працює в Тарутинській середній школі і другий рік займається підприємництвом: у неї свій магазин. “Карапуз” називається. Як бачимо, далеко від дитячих проблем піти не прагнула. Щодня до неї заходять маленькі відвідувачі з батьками в надії дібрати собі яку-небудь обновку. Школу Ольга Валеріївна, звичайно, теж не покинула. За її словами, незабаром рівень нашої освіти просто мусить підкоритися європейським стандартам, і тоді психологи в навчальних закладах, фірмах стануть більш затребуваними. А поки що наш педагог-підприємець підвищує свою кваліфікацію в домашніх умовах.
– Ольго Валеріївно, і у Вас вистачає сил і часу сидіти за книжками, після повноцінного робочого дня в магазині, у школі? Крім того, зараз осінь – напевно, багато клопоту на городі…
– Сил вистачає, а часу, на жаль, немає. У мене, до того ж, син Андрій. У нього – перехідний вік. Іноді важко сполучати роль матері і вчительки, але зате це “безкоштовний” психологічний тренінг (посміхається). За книжками вдається посидіти хіба що у вихідні. Намагаюся постійно поповнювати свою бібліотеку новими авторами. До речі, відтоді, як стала займатися підприємництвом, часто буваю в Одесі – є можливість самій бувати в книгарнях. Раніше доводилося просити знайомих. Але вибирати книгу з психології для людини невтаємниченої – справа невдячна, тому часто мені приносили не зовсім те, що я замовляла.
– А як Вам спало на думку стати підприємницею?
– Я не перша з тарутинських учителів, хто зважився “відкрити Америку”. Ідея ця народилася тоді, коли повага до професії вчителя в нашій країні виражалася тільки на словах, але ніяк не в грошовому еквіваленті. Щоправда, відкрити власну справу не дозволяли доходи. Нарешті, наприкінці минулого літа мої добрі друзі вирішили мене підтримати і дали в борг. Спочатку снилися кошмари по ночах: як скоріше повернути борг. Спасибі і покупцям. Вони ніколи не залишали мене наодинці з собою. І навіть якщо нічого не купували, все одно заходили, цікавилися, як посуваються мої справи.
– З якими проблемами Ви найчастіше зіштовхуєтеся у своїй професійній діяльності?
– У викладацькій чи підприємницькій? Хоча те, чим я зараз займаюся, тісно взаємозалежно. Мені здається, кожен учитель мусить бути частково підприємцем. Особливо директор. От потрібно, наприклад, зібрати зі школярів гроші на ремонт. Це досить принизлива місія. Але якщо правильно все почати, навчити школярів самим заробити гроші, батьки ще і за життєвий урок подякують. Пам’ятаю, коли я вчилася, у нас були популярні ярмарки. Школярі приносили домашні ласощі і влаштовували аукціон. Бувало, що на шматочку “Наполеона” вдавалося “наварити” подвійну або потрійну його вартість.
– Чого ж навчають школяра подібні торги?
– Сьогодні багато молодих людей пробують себе в підприємництві, не знаючи, наскільки їхнє бажання відповідає потенційним можливостям. Добре, якщо вже зі шкільної лави дитина зрозуміє, наскільки це в неї виходить.
– Якби сьогодні затребуваність психологів різко зросла, Ви б покинули “Карапуз” заради професійної кар’єри?
– Півроку тому, коли я думала, як розрахуватися з боргами, – так. А сьогодні я б постаралася процвітати й у тому, і в іншому. Ви не уявляєте, яким потрібно бути психологом, щоб догодити покупцям. А маленькі клієнти, до речі, найвибагливіші у виборі одягу. За рік я згадала всіх казкових героїв. Доводиться навіть дивитися нові мультики, щоб зрозуміти карапуза, що неодмінно хоче костюм як у людини-павука.
– Скажіть, наскільки школярі сьогодні готові ділитися своїми проблемами з психологом?
– Якось до мене підійшла восьмикласниця. Їй було незрозуміло, чому Келлі з серіалу “Беверлі-Хіллз” розповідає про свої сердечні проблеми не мамі, а шкільному психологові. Інша учениця, навпаки, надивившись американських серіалів, здивовано розводила руками: чому суперечки між учнями та вчителями мусить вирішувати директор, а не психолог, чому в школі не провадять ніяких тестів для першокласників, випускників? Це засвідчує, що діти знають про роботу психолога більше, ніж дорослі, і відкриті для всього нового. Адже ініціаторами всіх шкільних заходів є саме вони. І часто готові сперечатися з учителями, якщо ті відмовляють їм у даному задоволенні.
– До речі, а чому в школі не провадять ніяких тестів для першокласників, випускників? Хіба це не до снаги шкільному психологові?
– Поділюся власним досвідом. Коли ще тільки прийшла на роботу до тарутинської школи, захопилася ідеєю придумувати тести, щоб перевірити, наскільки продуктивно учні провели канікули, чи легко їм спілкуватися з однолітками, чи задоволені вони своїм робочим місцем у школі та вдома. Школярі схвалили мої починання. Але цього виявилося замало. Потрібно, щоб учителі теж брали участь. Адже класні керівники краще знають звички кожного учня. Крім того, один психолог не в змозі опитати 800 непосидючок.
– Ким Ви бачите себе через 10 років?
– Приватним дитячим психологом. Назва “агенції” вже є – “Карапуз”. Підприємництво підприємництвом, але бути психологом як і вчителем – це вищий пілотаж!
