Брак любові й уваги з боку дорослих породжує в дитини агресивність. Вияви агресії бувають різні: діти б’ються з однолітками, обзивають їх, говорять грубощі вчителям і батькам. Вони ніби провокують довколишніх на відповідну агресію, «нариваючись» на неприємності.
Батьки забіяк доходять відчаю з марних спроб замирити своє чадо та з безнастанних докорів і з’ясування взаємин із мамами й татами потерпілих дітей. Безумовно, таку забіякувату дитину, що є джерелом постійних прикрощів, дуже тяжко прийняти такою, як вона є, а ще тяжче зрозуміти. Причини агресивної поведінки можуть бути різні, іноді будучи природною якістю, наслідком особливостей темпераменту та нервової системи. Але набагато частіше – відбитком неправильного виховання або внутрішнього дискомфорту в малюка, якого не навчили адекватно реагувати на довколишні пригоди. Нерідко такі діти почуваються полишеними, вважають, що батьки їх не люблять. Бажаючи стати потрібною та любимою, маленька людинка шукає способів привернення уваги однолітків і дорослих. На жаль, ці пошуки часто закінчуються зовсім не так, як хотілося б і самому малюкові, і людям довкола нього. До того ж, нерідко виявляється, що модель агресивної поведінки він переймає в когось із близьких. Якщо в родині звикли постійно з’ясовувати взаємини на підвищених тонах і, можливо в брутальній формі, то немає нічого дивного в тому, що дитина наслідує батьків.
Дослідження показали, що батьки, які придушують емоційні вихлюпи в дітей (силу силою долають), всупереч сподіванням не усувають, а, навпаки, розвивають надмірну агресивність, яка в дозрілі роки стає частиною характеру. Дитина, змушена постійно придушувати свій гнів, більше піддається ризику психосоматичних розладів, таких, як кропив’янка, псоріаз, виразка шлунку, мігрень, гіпертонія. Якщо ж зовсім не зважати на агресивні реакції дитини, то дуже скоро вона почне вважати, що така поведінка цілком дозволена. Тоді спочатку рідкі та поодинокі спалахи гніву поступово та непомітно переростуть у постійну й тривку звичку гнітити довколишніх. Негативний настрій мусить мати вихід, але в соціально прийнятній формі. Хтось із дорослих у спокійних обставинах, і бажано в ігровій формі мусить продемонструвати малюкові адекватні способи виказування протесту, тим самим позначивши шлях пошуку самовираження.
Спробуйте в мить розпалу пристрасті, усвідомивши, що дитина скипає від почуття протесту, допомогти їй виказати емоції, зпідтишка накинувши й правила гри. Хай вона просто гучно покричить. Глибоке дихання та гучний звук можуть знімати навіть сильний стрес. Якщо дитині кортить когось ударити, то дайте їй у руки килимову вибивачку й відрядіть вибивати подушки. Або запропонуйте, наприклад, погратися в обзиванки. Єдина умова – слова не мусять бути образливими та мати лайливого змісту в реальному житті. А далі по черзі обзивайте одне одного скільки влізе: “А ти – морква! – А ти – мухомор!..” У плині таких ігор гострота негативних емоцій, як правило, відступає, і все взагалі закінчується сміхом. Наприкінці гри неодмінно скажіть одне одному щось приємне. Така гра корисна не тільки для агресивних, але й для надміру вразливих дітей.
Ще один спосіб подолати гнів – за допомогою паперу. Як? Дуже просто! Заведіть “аркуш гніву”. Це звичайний аркуш паперу, досить великий, на якому зображено якусь потвору. Господар аркуша може вимістити на ньому свої негативні емоції, зібгавши аркуш або розірвавши його. Частенько емоційний світ агресивних дітей дуже бідний. Неважко здогадатися, що в цьому разі вони просто не розуміють ані своїх, ані чужих емоцій. Для тренування можна намалювати характерні пички з різними емоціями, наприклад із виразом втіхи, гніву, образи, нудьги, прикрості, жалю, злості тощо. Разом із дитиною підпишіть ці “вгадані” емоції під кожною пичкою і потім просіть її час-по-час, щоб, дивлячись на аркуш, вона показувала, який у неї в ту чи іншу мить стан. Звісно ж, такі поради добрі для тат і мам, у яких іще не втрачений контакт із дитиною, тому вони можуть своїм прикладом навчити, як реагувати у складних ситуаціях, не втрачаючи контролю над собою. Якщо ж ситуація вийшла з-під контролю, якщо дитина (особливо підліток) відмовляється виконувати загальновизнані правила, навмисне дратує довколишніх, намагається розбити їхній спокій, винуватить у помилках тільки інших, то потрібна фахова допомога психолога.
