В Арцизькій райдержадміністрації відбулася колегія, на якій розглядалося питання про профілактику правопорушень серед неповнолітніх. Те, з якою активністю пройшло обговорення, ще раз підкреслює його гостроту й актуальність.
Споконвічні питання виховання – як захистити дітей від поганого впливу, як переконати їх у згубності спиртного та сигарет, вберегти від наркотиків, СНІДу й іншої зарази, як упевнити, що чуже – це найсуворіше табу, – далеко не завжди успішно вдається вирішити й хорошим батькам. А що вже казати про сім’ї, де батьки самі гублять залишки свого людського вигляду в п’яному чаду, де й сім’ї-то справжньої через різні обставини фактично немає?
Ось тут-от і приходять на допомогу фахівці освіти, служб у справах неповнолітніх, центрів соціальної служби сім’ї, дітей і молоді, кримінальної міліції у справах неповнолітніх і багато хто ще, хто по суті відкриває “другий фронт”, відвойовуючи дітлахів від криміналу.
Проблем у роботі багато, від жалюгідного фінансування і аж до браку фахівців. Але, незважаючи на це, виконується вона в районі активно, оскільки “хворобі”, як відомо, легше запобігти, аніж її вилікувати.
Постійні рейди по місцях мешкання, навчання, відпочинку та дозвілля дітей дають можливість безпосереднього морального впливу на них і на деяких недбайливих батьків. Іноді найзапекліших доводиться карати й “карбованцем”, накладаючи адміністративне стягнення. Обстежуючи житлово-побутові умови, спостерігаючи неблагополучні родини, подаючи всіляку допомогу, подеколи доводиться застосовувати суворіші заходи, відривати дітей від родин, де вони опинилися в кризових умовах, і призначати їх у відповідні установи або під опіку.
Першими виявляють збої в дитячій психології педагоги. На їхні плечі, крім основних завдань, лягають ще й інші проблеми, зокрема й виховання батьків учнів.
На колегії розглядався досвід роботи педколективу Мирнопільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів. Досить сказати, що тут із загальної кількості учнів (а це 265 чоловік), 160 дітей належать до “складного” контингенту: з неповних родин або взагалі позбавлені батьківської опіки, з малозабезпечених або асоціальних родин, інваліди й т. ін. Тому адміністрація школи провадить велику роботу, щоб не допустити прогулів уроків дітьми. Щороку влітку складається банк даних про дітей, що можуть з якихось причин не приступати до занять із 1 вересня. І разом із сільрадою провадяться рейди в родини цих дітей, під час яких вдаються де до матеріальної допомоги, де до виховного впливу. Врешті в цьому навчальному році до школи пішли практично всі. Контролюється і щоденна відвідуваність – класні керівники бувають удома в дітей, що пропускають школу без поважної причини, про що робляться записи до відповідних журналів, а далі – опрацювання, залежно від обставин, від класних зборів і аж до звертань до сільради або служби у справах неповнолітніх. Розвиваються в дітей і навички самоврядування, коли вони самі беруть активну участь у вихованні своїх недбайливих товаришів.
Проте, незважаючи на величезну працю сотень людей, статистика скоєних правопорушень неповнолітніми в районі залишається тривожною. Цього року зафіксовано 37 злочинів, і практично всі – крадіжки майна. І це при тім, що винним неодноразово подавалася матеріальна допомога, і з ними провадилася виховна робота. Причини, що штовхають дітей на правопорушення, можуть бути різні, але їх було б набагато менше, якби діти мали змогу проводити свій вільний час цікаво й корисно.
Ми живемо у важкий час. Села потроху вимирають. У теперішніх економічних умовах навіть міцні сільгосппідприємства балансують скраю “боргової ями”. А ті, що слабші, – ліквідуються, розпадаючись на дрібні фермерські господарства, більшість із яких кінці з кінцями ледве зводять. Де вже тут говорити про підтримку соціальної сфери, зокрема про ремонт клубів, упорядкування стадіонів і спортмайданчиків, утримання спортінструкторів.
І якщо є ще в селі якісь гуртки для дітей, то здебільшого вони ніким не фінансуються. Все тримається на голому ентузіазмі педагогів і культпрацівників. Але ентузіазм не може тривати нескінченно без реальної підтримки. І навіть дбайливі руки з розпачу можуть потихеньку опуститися.
Немає на це коштів ані в районному, ані в сільських бюджетах.
От і нікуди податися дітям, от і знаходять вони подеколи собі заняття, що можуть обернутися криміналом.
Не випадково ця проблема всебічно обговорювалася на колегії. Було висловлено багато побажань і пропозицій. Адже чужих дітей не буває.
Вони – наша надія, і сьогодні нам потрібно докласти щонайбільше зусиль, щоб завтра наш край не спорожнів, не перетворився на руїну, щоб нам було ким пишатися і з ким будувати майбуття.
