Над Муравлівкою розносилася, піднімалася на сім поверхів страшенна нецензурщина. З вишуканим, проте, англійським акцентом. Чорношкірий хлопець, емоційно жестикулюючи біля хвіртки, на чому світ стоїть висловлював свою думку про працівників Ізмаїльського РЕМу, які кілька хвилин тому відключили його будинок від електроенергії.
– Ой, Боже, Боже, – сплеснула руками набожна тітка Олена, його сусідка. – Навчився наш Альфочка лаятися!
А в мене від лайливого монологу просто відлягло від серця: громадянин Республіки Сьєрра-Леоне, виявляється, досконало володіє російською. Отже, мої недавні побоювання щодо мовного бар'єру були марними.
Одного погляду на перекошений, зарослий бур'яном, паркан було достатньо, щоб зрозуміти, чому сьогодні монтер РЕМу був такий немилостивий до іноземця. Господар цієї скромної садиби – неплатоспроможний – і заборгував за спожиту електроенергію.
Проте несподіваний візит кореспондента обласної газети одразу відсунув життєву проблему на другий план. Альфа, будучи вже трохи напідпитку, навіть зрадів увазі преси до своєї персони й охоче почав відповідати на запитання, часом шокуючи мене своєю прямолінійністю і схильністю називати всі речі своїми іменами.
Як занесло африканця до Ізмаїльського району, у старообрядницьке село? Як йому тут живеться? Чим він займається? Як склалися взаємини з місцевими мешканцями?
Альфа народився в маленькій, бідній африканській країні, де населення всього-на-всього 5 мільйонів. А, можливо, вже і того менше: з 1991 року державу виснажує громадянська війна, облік жителів не ведеться. Політичні пристрасті, боротьба угруповань, яка супроводжується захопленням влади то одними, то іншими лідерами (щось мені це нагадує) відкинули економіку Сьєрра-Леоне далеко назад. В середині дев'яностих країна потрапила до числа 12-ти найбідніших країн світу.
Від наших, українських, миротворців, які побували по службі у цій західноафриканській республіці, я чула жахливі речі. Говорять, угруповання втягують у воєнні дії навіть дітей – дають дітям автомати, обіцяючи дзвінку монету за кожне життя. І хлопчаки стріляють...
Доля подарувала Альфі чудову сім’ю (він народився в 1964 році). Мама – лікар, батько – інженер, фахівець з обробки алмазів. У нього три молодших сестри. Сім’я Баррі жила у достатку. В юності Альфа Умару побував у Великій Британії, у Сполучених Штатах. І ось настав день, коли обдарований від природи, успішний у навчанні, Альфа повинен був обрати подальший життєвий шлях. У нього була можливість безкоштовно навчатися у Кембриджі або Сорбонні, проте сім’я повинна була утримувати студента – юнак же хотів самостійності і повної незалежності. Тільки тому він обрав СРСР, де не лише безкоштовно навчали, але і надавали житло, платили стипендію, на яку в принципі можна було прожити. Так Баррі Альфа Умару опинився у Москві, на підготовчих курсах МДУ, де почав посилено вивчати російську мову.
– Перші три слова, які я вивчив, були: "так", "ні" і "б...дь", – сміється африканець. – Що цікаво: нелітературна мова далася найлегше – нею серед росіян дуже легко порозумітися.
У Москві Альфа Умару затримався всього вісім місяців:
– Мені не підійшов клімат. Сиджу у бібліотеці, і раптом – з носа "юшка", прямо на книжку! Кажуть, тиск. Лікарі порадили перебиратися на південь. Так я потрапив до Одеси, вступив до університету Мечникова, на біофакультет.
– Альфа, як ти навчався?
– Тобі показати диплом? У мене всього три трійки – з історії КПРС, наукового комунізму і математики. Математика, звичайно мікробіологу потрібна, але що робити, якщо я в цій науці дуб-дерево?
До того, як зустрітися з громадянином Сьєрра-Леоне, я довідалася, що він живе в Муравлівці ось уже 14 років. Сюди його привезла молода дружина.
"Привезла і кинула, собака така!" – крізь зуби, зле говорили сусіди (старообрядці не схвалюють розлучення та інші нехристиянські вчинки).
– Дружина сказала, що потрібно їхати до Муравлівки, тому що в неї там залишилася хвора мати, – розповідає Альфа. – Мені стало шкода тещу, і я погодився. Адже в мене мама вмерла. Вона лікувала хворих від тифу, і сама заразилася…
Приїхавши до Муравлівки, Баррі Альфа Умару одразу знайшов роботу – спеціалісту-мікробіологу запропонували посаду на радгоспній фермі.
Відтоді гуляє по селу анекдот. Раннього ранку виходить старий липован з будинку у пошуках похмілля, дивиться – Альфа п'є з трилітрової банки молоко. Зупинився і спостерігає – що ж з цього вийде? Коли африканець випив, липован подумав:
– Ні, синку, молоко тобі не допоможе. Як чорним був...
Альфа сумлінно працював у радгоспі, незабаром купив невеликий будинок і навіть почав відкладати гроші на ощадкнижку – як усі. Минуло два роки – іноземця похрестили у тутешній, старообрядницькій церкві.
– Сказали, що потрібно. Ну, потрібно, то потрібно!
Батюшка дав чорношкірому липовану нове ім'я – Олександр, хоча воно за ним так і не закріпилося. Хрещеними батьками громадянина Сьєрра-Леоне стали шановані в селі люди, його колеги – Лукич, головний ветлікар, і Паша – дільничний ветлікар. Згодом Альфа обзавівся і кумами – від другого шлюбу у нього народилася дочка, яку він назвав Жозефіною. Дівчинка досконало володіє англійською (татова школа) і російською, зараз вивчає українську.
Другий шлюб теж не склався, незабаром дружина виїхала. Спочатку Жозі залишалася з батьком і навіть пішла до місцевої школи. Липовани мулатку дуже любили і кожного разу захоплювалися її кучериками. Але потім мама дівчинку забрала.
А що на батьківщині? На батьківщині, як і раніше, громадянська війна.
– Батька вбили, – розповідає Альфа. – Він поїхав перевіряти роботу бригади на алмазних копальнях, і коли повертався додому, його із заростей розстріляли з автомата. Що із сестрами, де вони, чи живі чи ні – я не знаю. Чи залишилися взагалі в мене родичі – нічого невідомо.
На запитання, чи не думає повертатися на батьківщину, Альфа говорить:
– Краще тут триматися за склянку, ніж там – за Калашникова.
Чи є в нього тут друзі?
– Як тобі сказати…Друзів у мене немає. Є товариші по пляшці.
Після реформ у сільському господарстві, в результаті яких у Муравлівці, як і в багатьох селах, розпалося велике, успішне, квітуче господарство, Альфа втратив посаду.
"У нашому селі нині є робота лише у сільраді та в школі", – говорять місцеві жителі.
Більшість людей офіційно ніде не працевлаштовані, заробляють хто як може. Буває, наймаються на сезонні роботи до фермерів, але більшість вирощує овочі на продаж. Цим і живуть.
Від безвиході, туги, безнадійності багато чоловіків заглядають у пляшку. Альфа теж цим останнім часом грішить. Проте, ведучи розгульний спосіб життя, сусідам нічого поганого не робить – все-таки дається взнаки добре виховання в сім’ї.
Чому ж Альфа Умару не виїде, чому не спробує знайти застосування своїм знанням і досвідові? Якісь обставини – говорить, довго розповідати, тримають його в Муравлівці.
Абияк Альфа обробляє свій город, де вирощує картоплю. Крім цього, на ділянці своячки посадили капусту.
– Картоплю я терпіти не можу, – ділиться своїми кулінарними уподобаннями африканець. – На всю зиму одного мішка вистачає. Липованський борщ? Їм його раз у п'ятирічку. Люблю рис, гречку – це з великим задоволенням! Що п'ємо? А п'ємо ми все підряд! Гусаримо – аж гай шумить!
– Подивися, яка в тебе трава у дворі виросла! – буркнула, проходячи мимо, якась жінка.
– Облиш, непристосований він, – пожаліла друга. – Мучиться тут, бідолаха. Правду голова каже: якби можна було йому чим допомогти, то ми б усім селом скинулись.
Але Альфочці нікуди їхати. Ніхто його ніде не чекає.
с. Муравлівка, Ізмаїльський район
