У наступному році виповниться 200 років з тих пір, як Фелікс де Рибас подарував свій сад місту. Але чи всі про це знають і пам'ятають? З приходом нової міської влади чомусь зник меморіальний камінь, поставлений не дуже давно біля фонтану. А замість того нічого не з'явилося – і чи з'явиться? У зв'язку з ювілеєм саду варто, можливо, дати йому ім'я дарувальника? Звичайно, “у народі” він так і залишиться просто Міськсадом, але все-таки “Міський сад імені Фелікса де Рибаса” звучить гордо і шанобливо стосовно брата засновника Одеси. У такій назві відбилася б наша вдячна пам'ять...
Можна піти далі, влаштувавши у Міськсаду невеликий, йому ж присвячений музей. У колекціонерів і в музейних фондах, мабуть, збереглися стародавні види саду. Їхню експозицію (якщо не в оригіналах, то в повнокольорових копіях) варто б доповнити короткими розповідями з минулого Міськсаду, портретами Ф. де Рибаса та інших чудових одеситів минулого часу. Всі вони любили гуляти у Міському саду. До речі, безцінну інформацію про те, як це було, можна дізнатися з книги мемуарів онука Ф. де Рибаса Олександра Михайловича Дерибаса “Стара Одеса”. А розмістити ці матеріали можна було на засклених вітринах або рекламних щитах.
…А також напередодні славного круглого ювілею потрібно подбати про те, щоб виглядав наш улюблений сад якнайпривабливіше. Втім, останнім часом для цього зроблено чимало, і Міськсад в цілому можна вважати досить доглянутим. Недавно демонтували атракціони, і на майданчику, що звільнився, можуть, як і колись, гратися діти. Хотілося б побільше затишних лавочок, красивих клумб з найрізноманітнішими квітами. І щоб грав духовий оркестр у ротонді – не від випадку до випадку, а регулярно у вихідні дні, – принаймні, у гарну погоду. І щоб затихли остаточно пристрасті і була оптимально розв’язана проблема розташування художників і майстрів прикладного мистецтва...
Подобається нам це чи ні, – але, схоже, у Міськсаду їм бути. Так історично склалося – з кінця 80-х років в одному з найвизначніших місць міста можна купити (часто – у самих авторів) найрізноманітніші сувеніри “на пам'ять про Одесу”, картини і просто вироби народних промислів. Мабуть, так зручно гостям міста...
В останні два роки Міськсад потрясали конфлікти: між “художниками” (у широкому розумінні слова) і владою, і самими “художниками”. В даний час, схоже, крапки над “і” розставлено: міська худрада провела переатестацію художників-живописців і майстрів прикладного мистецтва, визначено схему розміщення виставкових місць, врегульовано правові питання тощо. А також справжні художники у своїй офіційній заяві відмежувалися від “лжехудожників”, які продають “столові тарілки, кухлі з написами “Миша – Маша – Даша” , які використовують найману працю...” Сподіваємося, пікети, міліцейські “наїзди”, судові розгляди відійшли у минуле...
У Міськсаду запанує гармонія. Відвідувачі саду зможуть насолоджуватися спілкуванням з природою і мистецтвом. Про якість останнього, втім, окрема розмова. Чесно кажучи, цінителі живопису його “мистецтвом” і не вважають – так, кітч. Можна погодитися з ними: багато робіт – у стилі “міщанської красивості”, осміяної навіть в час її розквіту у 50-60-ті роки (минулого століття). Але останнім часом з'являється все більше творів, не позбавлених смаку, майстерності, завжди хвилюючої атмосфери. Це, як правило, види Одеси, – які захочеться мати в себе не лише гостям міста, але і його жителям.
…Представники роду де Рибасів багато зробили для Одеси. У нас є шанс стати “вдячними нащадками”, які дбайливо зберігають їхню спадщину.
