Уже ввійшло в широку практику на державному і регіональному рівнях, коли перші керівники країни, області, району обов’язково обговорюють підсумки перших ста днів своєї роботи. На цьому тижні такий стартовий «ювілей» був у голови обласної ради Ф.І. Влада.
Напередодні редакція звернулася до працівників низки районних рад і до читачів “Одеських вістей” з проханням запропонувати голові обласної ради запитання, що їх цікавлять. Всі ці запитання, а їх надійшло чимало, були узагальнені й подані Ф.І. Владові. Ми попросили голову облради відповісти на найхарактерніші з них через газету.
– Федоре Івановичу, ста днів, певно, досить для визначення своєї позиції, опрацювання певної стратегії в роботі. Багато тих, хто звернувся до редакції, цікавляться, з чого Ви починали свою діяльність на новій для Вас посаді.
– Домовимся, що я даватиму оцінку не особистій своїй роботі, а роботі всієї нашої команди, депутатського корпусу. Так, напевно, буде правильніше. Що стосується тих питань, які ми намагалися вирішити в перші сто днів спільної діяльності, то я б відзначив таке.
Перше. Ми трохи змінили структуру апарату обласної ради, збільшивши число тих її працівників, що безпосередньо працюють з депутатським корпусом, здійснюють прямі контакти з районними, селищними і сільськими радами. Скажімо, тепер один працівник організаційного відділу курирує тільки два райони, а не шість-сім, як це було раніше.
Друге. Ми визначили коло кураторів, що забезпечують консультативну та іншу допомогу представникам депутатських фракцій і депутатських груп, про що вони настійно нас просили. Це тим більше важливо, що політична активність наших депутатів значно зросла.
І третє. Ми хочемо коректним чином змінити специфіку роботи в управлінні майнових відносин. Поставлено завдання провести інвентаризацію усієї власності обласної ради. Ці підприємства повинні працювати результативніше й істотно поповнювати місцевий бюджет.
Тепер про справи не менш важливі. За час, що минув, мені вдалося відвідати практично всі райони області, взяти участь у роботі сесій районних рад, побувати на інших заходах, відвідати десятки споруджуваних і ремонтованих соціальних об’єктів, поговорити з трудівниками сіл.
Причому в нас із районами є домовленість: при зустрічах не треба представляти найкращі господарства, благополучні виробничі соціальні об’єкти. Це ми знаємо і цінуємо. Для нас головне – вирішення невідкладних проблем, вивчення ситуації не в кабінетах, а безпосередньо на самих будівництвах за участю прямих виконавців і місцевого населення. Тоді картина стає повнішою й об’єктивнішою. А це дуже важливо для мене при формуванні бюджету на 2006 рік.
– У Верховній Раді вже пройшло перше читання нового Державного бюджету. Від його ухвалення залежить і доля обласного. Із Савранського, Татарбунарського та низки інших районів надійшли запитання, пов’язані з формуванням і місцевих бюджетів, і головного бюджету країни. Багато хто запитує: чи задовольняє Вас обговорюваний у першому читанні держбюджет?
– Далеко не все. Скажімо, розрахунки Міністерства фінансів відрізняються від наших всебічно облічених пропозицій на 614 млн гривень. Ми разом із облдержадміністрацією продовжуємо відстоювати свої позиції. Цими днями губернатор за цим питанням їздив до Кабінету Міністрів України. На наступному тижні ми разом знову побуваємо на засіданні Бюджетного комітету Верховної Ради, де будемо вимагати, щоб наші розрахунки були взяті за основу, оскільки вони абсолютно аргументовані й об’єктивні.
Що стосується формування міських і районних бюджетів, то вони будуть проходити за участю перших керівників області, місцевих органів влади за участю депутатів обласної ради, інших зацікавлених осіб. Процес буде проходити відкрито і, як зараз говорять, прозоро, з урахуванням усіх розумних вимог з місць.
– Федоре Івановичу, людей турбує стан справ із будівництвом, ремонтом і здаванням в експлуатацію об’єктів соціального призначення, доріг, водоводів, газопроводів тощо. Ми передаємо Вам запитання на цю тему, що надійшли з Татарбунарського, Арцизького, Тарутинського, Кодимського, Котовського районів.
– Ми, звичайно, їх розглянемо. А зараз скажу, що процес цей не зупинявся ні на день, хоча, звичайно, хотілося більшого. Але з державних субвенцій – понад 23 млн гривень – отримано лише десяту частину цієї суми. Решта під великим сумнівом. Хоча надії ще залишаються.
Але навіть за таких фінансових труднощів вдалося побудувати три школи – в селі Ларжанка Ізмаїльського району, Шабо – Білгород-Дністровського району й одну в місті Одесі. До кінця року стане до дії ще одна – в селі Нові Каплани Арцизького району.
Крім того, до кінця року здамо ще два дитячі садки. Реконструюються багато лікарень, ФАПів, об’єктів культурно-побутового призначення. Це реальні кроки нашої діяльності, і люди їх сприймають із вдячністю.
– З питань, що надійшли з районів, більшість стосується газифікації сіл. Зокрема, йдеться про сіл Борщі Котовського району, села Василівка та Баннівка Болградського району. Одні роботи через брак коштів призупинені, інші ведуться коштом місцевих бюджетів. Людей хвилює, як ця проблема вирішуватиметься далі.
– Безумовно, проблема газифікації області – серед п’яти пріоритетних напрямів соціальної політики. Тут, як між іншим, і при будівництві інших об’єктів, будемо діяти за принципом завершення тих із них, що мають уже 80 – 85 відсотків готовності. Скажімо, в селищі Березине Тарутинського району, про яке Ви говорили в попередній бесіді, для завершення робіт залишилося прокласти лише 800 метрів труб. Профінансуємо цей об’єкт – і відразу забезпечимо природним газом два населені пункти – селище і сусіднє село Весела Долина.
Так само треба підходити до питання й у Котовському, Кодимському та інших районах, із яких надійшли аналогічні питання. А спроба робити відразу все, у всіх селах одночасно, призводить до того, що гроші, які так тяжко добуваються, просто “заривають” у землю.
– Судячи з інформації, що надійшла до редакції, люди на місцях добре відчули Ваше занепокоєння долею соціальних об’єктів і, дякуючи Вам за це, одночасно запитують, а чи будуть виділені обіцяні кошти в повному обсязі для тієї ж школи в Нових Капланах, чи будуть здані житлові будинки в м. Рені?
– Відповідати на це запитання мені дуже легко, бо кожен із названих об’єктів я відвідував особисто, обговорюючи на місці шляхи наших спільних дій до повного завершення робіт.
Так, по Новокапланській школі скажу, що вона одержала всі 380 тисяч гривень з обласного бюджету, ще 300 тисяч переведено з державного. Решта 700 тисяч теж будуть профінансовані. Але, підкреслю, ці кошти йдуть на будівельні та монтажні роботи. А сьогодні розмова пішла і про придбання нових меблів. Ніхто не заперечує – до нового будинку негоже переносити парти й інше шкільне обладнання, якому 50 – 60 років. Тому зробимо так: завершимо будівництво школи, а потім подумаємо і про решту.
Виїжджав я й до Рені, де знайомився з ходом будівництва багатоквартирних будинків. Процес його завершення вирішив узяти під особистий контроль і бувати на будмайданчику не рідше двох разів на місяць. А майбутніх новоселів хочу запевнити, що вони одержать ордери не пізніше літа майбутнього року.
– Аналіз запитань, заданих Вам, показує, що є занепокоєність щодо ситуації з постачанням сільських населених пунктів питною водою. Нагадують про наявну програму з першочергового вирішення цієї проблеми в 51 населеному пункті області, яка не виконується. Наприклад, із Татарбунарського району інформують про те, що становище з забезпеченням питною водою сіл Рибальське та Борисівка набуло катастрофічних форм.
– Спочатку скажу про саму програму і взагалі практику формування та прийняття таких програм. Зараз їх нагромадилося дуже й дуже багато, і справді не виконуються. Вірніше, вони з самого початку їх підготовки були приречені на таку долю, бо не були підкріплені необхідними коштами.
І проте хочу сказати, що проблема забезпечення питною водою сільських жителів нас дуже хвилює. Особливо в південних районах області. Цю ситуацію знаю не з чуток, бо сам народився і працював у тих місцях.
Питання забезпечення питною водою теж виділено в число пріоритетних. Зараз ми працюємо над реальною програмою щодо його здійснення. Знаходимо кошти, залучаємо можливості державного і місцевого бюджетів. Постараємося зробити її більш реальною і, обов’язково, здійсненною.
– Наші читачі б’ють на сполох із приводу здійснюваної аграрної реформи. Наприклад, із Саратського району ми одержали запитання про те, чи можливий розгляд на сесії обласної ради комплексу питань, пов’язаних із низкою негативних наслідків земельної реформи.
– Не згущуймо барви. Реформа – акція державна, а от її виконання залежало багато в чому від місцевих керівників. Вони повинні були не стороннім поглядом споглядати, що відбувається, а роз’яснювати людям суть реформи, можливості селян самостійно й ефективно використовувати свій державний пай. Чи віддавати його в кооперативне користування, чи вести справу самостійно.
І ось тут і пішли перекоси. Є такі СВК, що по три роки не платять людям зарплату, не видають обіцяної в договорах кількості зерна, а їхні керівники просто привласнюють собі і землю, і виробничу продукцію. Тут, як то кажуть, треба владу вжити.
Питання не випадково надійшло з Саратського району. Там саме пустили на повний самоплив усю роботу, а сьогодні вказують пальцем на вищі органи.
Крім того, і це підтверджують справи в СВК “Дружба”, де головою депутат облради Г.Г. Чиклікчи, хочу підкреслити, що майбутнє в сільському господарстві за великими сільгоспвиробниками. На малій земельній ділянці 5 – 10 гектарів технологію не поліпшиш, сівозміни неможливо дотримувати.
Сьогодні досить заїхати в будь-яке село і відразу за зовнішнім виглядом визначити, є тут великий кооператив, чи люди зі своїми паями дотепер не знають, до якого причалити берега. Отже, з людьми треба працювати, пояснювати ситуацію. А намічені додаткові кошти в держбюджеті й оголошення наступного року Роком села ще більше допоможуть справі.
– У своїх повідомленнях із місць наші читачі дуже вдячні обласній раді за підтримку Припортового заводу і запитують: невже доля Одеського інституту Сухопутних військ уже вирішена?
– Депутати облради на засіданнях постійних комісій президії і на сесії висловилися категорично проти приватизації Припортового заводу. Я особисто підписував листи на адресу Президента, Верховної Ради і Кабінету Міністрів України. І до нашого голосу, як і голосу жителів міста Южного й інших міст і сіл, багатьох політичних партій, прислухалися. Сьогодні Припортовий уже внесений у список державних об’єктів, що не підлягають приватизації.
Ми продовжуємо роботу з відстоювання Одеського інституту Сухопутних військ. За цим питанням теж спрямовані наші листи керівникам країни.
На початку листопада намічається візит Президента України Віктора Ющенка до нашої області. У програмі його перебування буде й відвідування згаданого інституту. Думаємо, він особисто переконається, що рішення про його розформування і переведення до міста Львова є квапливим і необґрунтованим.
– Що б Ви хотіли сказати на завершення нашої бесіди?
– По-перше, хочу подякувати всім тим, хто прислав до редакції запитання. Звичайно, сто днів роботи на новій посаді не дають підстав для великих узагальнень. І все-таки деякі висновки можна зробити. Ми домоглися в області політичної та соціальної стабільності, уникли великих конфліктів і розбірок, що спостерігаємо в деяких інших областях. Гадаю, тут дуже важливу роль відіграв той чинник, що між обласною радою й облдержадміністрацією склалися ділові, коректні і взаємнопогоджувальні відносини. Ми спільно розробляємо перспективні плани, працюємо над поповненням і розподілом бюджету, вирішенням інших актуальних питань.
Таку ж ситуацію хотілося б бачити й у районах області. Хочу сказати, що відразу по приїзді до району видно, де діє єдина команда ділових керівників, а де киплять розбрати і взаємозвинувачення. Усі ці конфлікти необґрунтовані, у кожної гілки влади є свої конкретні функціональні обов’язки. І ще треба пам’ятати, що люди судять про нас не з гучних слів і обіцянок, а тільки з конкретних справ.
А тим, хто ніяк не може знайти спільної мови, порадив би поїхати до Арцизького району. Ось де довелося зустрітися зі зразком ділових взаємин двох перших керівників. І голова райради К.К. Пеліван, і голова райдержадміністрації В.І. Давидов працюють в “одній запряжці”, досконально знають ситуацію на місцях і відчувається в усьому, що вони щиро вболівають за доручену справу, за долю своїх земляків.
Нам, звичайно, треба поєднувати свої зусилля для вирішення багатьох невідкладних проблем. Я говорив про політичну і соціальну стабільність. Цілком зрозуміло, що нам дуже потрібна економічна стабільність. Треба нарощувати промислове та сільськогосподарське виробництва, ефективно використовувати наявне устаткування, землю, інші засоби виробництва. І постійно пам’ятати, що без міцної економіки нам соціальних проблем не вирішити.
