Довідка «ОВ»:
Альберт Шестерньов (20.06.1941 – 05.11.1994)
Ігрове амплуа: захисник.
Заслужений майстер спорту.
Почав грати у юнацькій команді «Локомотив» (Московсько-Ярославське відділення Московської залізниці), потім у школі ЦСКА.
У ЦСКА грав із 1959 по 1972 рік. У чемпіонатах СРСР провів 278 матчів і забив 1 м'яч.
Чемпіон СРСР 1970 р.
Входив до числа 33 кращих футболістів сезону 11 разів. Кращий футболіст СРСР 1970 року.
У збірній СРСР провів 90 матчів. Фіналіст Кубка Європи 1964 р. Півфіналіст чемпіонату світу 1966 р. (4-те місце). Учасник чемпіонату світу 1970 р. Учасник чемпіонату Європи 1968 р. Учасник матчу збірна ФІФА – збірна Бразилії у 1968 році. Посів 10-те місце в опитуванні «Франс футбол» («Золотий м'яч») у 1970 році. Тренер (1974, 1981, 1982 рр.), головний тренер ЦСКА із 1982-го (з вересня) по 1983-й (червень). Старший тренер (1975 – 1981 рр.) та начальник школи ЦСКА (1984 – 1985 рр.).
Альберт Шестерньов вважався непрохідним захисником. Стрімкий, як бігун-спринтер, технічний, як бразильський віртуоз, і до того ж, володів неймовірним даром на ходу розгадувати задуми суперників. Ця його здібність часом здавалася надприродною! Мимоволі гадалося, що Шестерньов читає чужі думки. Нападники його боялися і намагалися обходити стороною, тому що в єдиноборстві обіграти його було практично неможливо. І слава про нашого чудового захисника прокотилася далеко за межі країни. Знаменитий нападник збірної ФРН Еммеріх, зустрівши наших тренерів на чемпіонаті світу в Англії, спершу запитав: "А ваш Іван Грозний приїхав?" Це він так називав Шестерньова. Приїхав. І відіграв так, що його включили до збірної ФІФА у матчі зі збірною Бразилії. І нарекли "стовпом оборони".
Тепер навряд чи хто-небудь пам'ятає, що на початку свого спортивного життя Шестерньов і не гадав займатися футболом. У нього відмінно йшов спринтерський біг – за одинадцять секунд переборював стометрівку і став навіть чемпіоном Москви серед юнаків. Тренери вважали, що бути йому видатним десятиборцем – усі дані є для того, причому дані рідкісні, а він у футбол почав грати. І не де-небудь, а в воротах. І тут усе в нього виходило відмінно. Можливо, так би й залишився Альберт у рамці воріт, якби футбольний чарівник Костянтин Іванович Бесков, який прийшов тренером до команди армійців у 1961 році, не привів із собою Шестерньова. Бачив Бесков: ракетою злетить Шестерньов. На полі він тримався господарем. Ніколи не метушився і не був розгубленим. Він справляв враження якоїсь гранітної брили, об яку вщент розбивалися хвилі атак суперників. Поза усілякими сумнівами: такого надійного, впевненого у своїх силах захисника в нашій збірній не було ні до, ні після нього. Коли збірна Бразилії обіграла нашу команду в Москві із рахунком 3:0, Шестерньов не грав, був травмований. А незабаром у Ріо-де-Жанейро наші зіграли 2:2. Але вже із Шестерньовим.
Поза футбольним полем Шестерньов був зовсім іншою людиною: м'яким, він намагався уникати назріваючих конфліктів. Ніколи в житті нікого не скривдив. Якщо треба було допомогти кому-небудь, то просити його про це не доводилося. У ньому дивним чином вживалися ніби дві людини: один, впевнений у собі, який не знає вагань у грі, – рішучий та безкомпромісний, й інший – за межами поля, у житті, де панують інші закони, і де зіткнень незрівняно більше, ніж між гравцями на зеленому килимі футбольного поля. Як виявилося, саме до такої, життєвої гри Альберт виявився непідготовленим. Просто він був людиною із поступливим, м'яким характером. Тому й тренера із нього міцного не вийшло, хоча якийсь час він намагався тренувати ЦСКА. Але в історії радянського футболу він залишився однією із найяскравіших постатей.
