У родині Олени Колесник завжди співали для душі. Бувало, сядуть батько й мати, опустять натруджені в полі чи біля худоби руки, та й заведуть якоїсь народної пісні. І втома тоді ніби відлітає. А маленька донечка зачудовано слухала ті тужливі або жартівливі переливи людської долі.
Незабаром уже співали втрьох: Оленка виявилася голосистішою за всіх. Її голосочок бринів срібним дзвіночком то на подвір’ї, то на городі.
Щойно школярочці виповнилося 10 років, як батьки відправили її на навчання у Криве Озеро. Їм дуже хотілося, аби дівча мало змогу розвивати свої музичні здібності. А там, можливо, й на велику сцену проб’ється! Адже задатки є. Отож довелося дівчинці покинути свій рідний Червоний Орач змалку. Заради навчання музиці її переселили до бабусі, яка проживала в райцентрі. Там для неї почався новий етап освіти: вже в музичній школі.
Пізніше Миколаївське культосвітнє училище. Все, здавалось, складалось так, як мріяли батьки й сама Олена.
Але тут в її житті з’явився Він. Сьогодні Олена Василівна дивується, як могло щось відволікти її від музики, змусити поламати плани й задуми. А тоді те “щось” називалося коханням. Не закінчивши останнього курсу училища, дівчина вийшла заміж і поїхала за чоловіком у глибинку. Так вона опинилась у Любашівському районі.
На довгий час пісня в її житті відійшла на другий план. Вона була активною учасницею художньої самодіяльності. І не більше. А вісім років тому Олені Василівні запропонували завідувати клубом в селі Янишівка. Ясно, що пропозицію прийняла з радістю.
Сьогодні, незважаючи на те, що приміщення цього клубу єдине в районі залишається без електроенергії (після льодової стихії так і не спромоглися його упорядкувати), у ньому жевріє життя. Працює танцювальний гурток – з молодшими обдаруваннями займається сама Олена Колесник. Виявляється, крім співів, у юності вона захоплювалась ще й бальними танцями. Їхній шкільний бальний ансамбль виборов перше місце в районі і їздив на конкурс аж у Миколаїв.
Працює у клубі вокальний гурток. Веде його художній керівник і перша помічниця завідувачки клубу Любов Федорівна Холявицька. Час від часу збирає своїх завсідників клуб за інтересами “Господарочка”. Організувати жінок у це об’єднання допомагала бібліотекар Тетяна Здарська.
До кожного свята готуються тут концерт чи масове гуляння. Зрозуміло, що у вирі всіх подій – Олена Колесник. Нарешті, вона може потішитись, що робота співпала із захопленням.
Олена Василівна цікава співрозмовниця. Спілкуватись з нею легко і просто. Вона тримається весело й невимушено. Здається, нелегка жіноча доля не вбила в ній оптимізму. Нелегка, бо те кохання, заради якого кинулась ніби з моста у воду, виявилося нетривким і зрадливим. Проте вона щаслива мати й бабуся.
На наше прохання заспівати, Олена Василівна без церемоній починає:
– Ой, там, на горі,
ой, там, на крутій
Сиділа собі
пара голубів...
Її голос оксамитовий, одночасно сильний, заворожує і тішить слух. Ось так слухала би і слухала.
– Це мамина пісня, – закінчивши співати, пояснює господиня. – І взагалі, наша українська пісенна скарбниця бездонна. Співати – не переспівати. Любить Олена Колесник і сучасні твори, особливо з репертуарів Таїсії Повалій та Софії Ротару. І знову просимо заспівати. Жінка співає свою улюблену пісню. Вона вкладає часточку своєї душі у кожне слово, у кожен звук. Здається, все навкруги завмерло, слухаючи її. Навіть маленька онучка Яночка затихла на своєму триколісному велосипедику, хоча зазвичай підспівує бабусі.
– То що ти, голубко, замовкла? Співай! – підбадьорює її Олена Василівна.
І малеча починає підспівувати бабусі тоненьким голосочком.
Судячи з усього, цей пісенний рід буде мати продовження. Тільки хай онучка зуміє розпорядитися своїм талантом більш уміло, ніж бабуся, щоб ніколи не обірвалась їхня родовідна пісенна нитка.
