Красні Окни – один з прикордонних районів Одеської області. Не завжди (але часто!) життєву позицію жителів таких місць можна озвучити приблизно такими фразами: “Ой, що ви від нас хочете? Ми – глибинка. У нас ані Одеси під боком, ані залізниці ... Які вже тут торгівля і виробництво?” Тим більше я була приємно здивована бесідою з Петром Григоровичем Терзієвим – депутатом районної ради і підприємцем.
Сам Петро Григорович – уродженець Болградського району. А в Красні Окни його занесло ще в сімдесяті – за розподілом, після закінчення Одеського інституту зв'язку. Десять років він очолював роботу районного вузла зв'язку. З гордістю згадує, що за цей час очолювана ним організація з останнього місця в області піднялася на одне з перших. Потім було багато чого – робота інструктором в райкомі партії, спроба побудувати цементний завод ... Цей проект мав бути спільним з італійцями, але він припав на часи розвалу СРСР, і за таких обставин закордонні партнери просто побоялися бути інвесторами. В остаточному підсумку Петро Григорович зайнявся ... виробництвом ковбаси. Разом з напарниками створили спільне україно-болгарське підприємство “ДАЦІЗ” (розшифровується – доктор, агроном, цементник і зв'язківець – від професій своїх засновників). Звичайно, з гігантами цієї індустрії змагатися складно, але все-таки – десять років на ринку, двадцять п'ять робочих місць у цеху, повний цикл виробництва, близько тридцяти видів продукції найрізноманітнішої цінової категорії, всі необхідні атестації...
Ринок збуту – Красноокнянський район і півтора десятка магазинів у Котовську. Проблеми? Вони, звичайно, теж є.
– Коли до нас приїжджають іноземці, вони завжди дивуються: як це у вас можна купити яйця на лотку або м'ясо на трасі. У них такого немає. Все тільки через переробну промисловість, бо всі має бути перевірено і сертифіковано. Ми йдемо до ринку, і хотілося б, щоб у цьому плані теж наближалися до світових стандартів.
Втім, зараз Петро Григорович захоплений ще однією ідеєю.
– Хочемо відкрити цех з розливу питної води. Розумієте, адже сама назва “Красні Окни” від чого виникла? Від того,що в нас багато джерел з дуже смачною водою. Свого часу князь Гагарін розмістив тут свій маєток через гарну якість води. Ну, ми і подумали ... Нафти в нас немає. Камінь-вапняк люди вже добувають, ніша зайнята. А вода сама з-під землі тече, тобто буквально витікають гроші. Таку воду “живу” можна розливати в лінію буквально просто з джерела, а не накопичувати в резервуарі добу-другу, через що вона омертвляється і втрачає свої властивості. У нас вже є висновок курортологів, і гріх таку воду не використовувати належним чином.
З'ясувалося, правда, що створити лінію з розливу води технічно складніше, ніж той же ковбасний цех. Ми вже будуємо приміщення. Каналізація, електрика – все в порядку. Повинен сказати, що і попередня місцева влада обіцяла нам виділити з цією метою довгостроковий кредит з Фонду розвитку малого і середнього бізнесу. Це ж сорок п'ять нових робочих місць і щорічно близько півмільйона гривень надходжень до місцевого бюджету...
– До речі, Петре Григоровичу, адже Ви й самі депутат районної ради. Як виконуєте накази виборців?
– З того серйозного, що вдалося зробити за останній час – ремонт дороги між Реймарівкою і селом Садовим. Сім кілометрів. Не тверде покриття, але все-таки проїхати можна. Торік почали, цього літа закінчили. Відремонтували три артезіанські свердловини ( у селах Реймарівка, Нестерове й у Бистрівцях), зараз працюємо над четвертою. Ну і так щодо багатьох питань звертаються – наприклад, щодо земельних. Але я гадаю, це такі дрібниці, що про них і розповідати не варто...
У Петра Григоровича на подив м'який голос. І на подив діяльна вдача. Справді: як легко скаржитися на життя. А оглянься: і з'ясується, що добро тече просто з-під землі...
