Останнім часом українська преса з усе більшою тривогою пише та ефірно повідомляє про щойно виявлені або давно занедбані та напівзабуті звалища всіляких відходів, радіоактивно та хімічно забруднених речовин, безгоспні та напівзруйновані склади з отрутохімікатами та іншими токсичними матеріалами і речовинами. Своїми роздумами з приводу ситуації з отрутохімікатами ділиться сьогодні наш спеціальний кореспондент.
Свого часу наші аграрії та промисловики вирішили були, що діючі на той час (йдеться ще про радянські часи) отрутохімікати, оті хімічні засоби захисту рослин та збільшення їх врожайності, є справжнісінькою панацеєю, яка дозволить і поля врятувати, і “хлібом” та овочами “закрома Родіни” завалити. Одначе досить скоро виявилося, що значна частина цих отрутохімікатів в усіх інших цивілізованих країнах або вже заборонена до застосування, або ж це застосування зводиться до мінімуму. Мало того, хімічний та радіаційний контроль, яким ці країни почали захищати свої внутрішні ринки, призводив до того, що наша сільгосппродукція оголошувалася екологічно забрудненою і непридатною, чи принаймні небажаною, для вжитку. Особливо загострилася ця проблема по тому, як до традиційних забруднювачів нашої землі та рільництва додалася ще й радіаційна забрудненість, пов’язана з чорнобильською трагедією.
Втім, не втомлюватиму вас усіма належними в такій статті вступними викладками, й одразу скажу, що, за офіційними даними, на території Одещини все ще зберігається близько 1500 тонн усіляких хімічних речовин, або взагалі заборонених для подальшого використання, або ж уже, за давністю літ та через неналежне зберігання, просто непридатних для такого вжитку. Проте основна проблема полягає навіть не в кількості тонн цієї рослинної та людської отрути, хоча, погодьтеся, вона теж вражає, а в тому, що розкидано це “добро” – вдумайтесь лишень, по 148 складах по всій території області, причому склади ці належать тепер підприємствам та організаціям різних форм власності та підпорядкування. Скажу більше – значній кількості підприємств ці дарунки радянських аграріїв дісталися, як неприємний додаток, і в цих підприємствах нема ні коштів, ні фахівців, які б тими хімікаліями займалися; як нема ні досвіду, ні бажання якось мудро розпорядитися ними. А під “розпорядитися” я маю на увазі тільки одне – знищити, утилізувати, знешкодити (називайте, як хочете!) ці речовини. Причому зробити це слід якомога швидше, з меншими витратами і, що найважливіше, з найменшою шкодою для населення навколишніх територій.
Де ж саме розташовані ці “вибухонебезпечні” склади-звалища хімічного непотребу, кожен з яких по суті становить собою такий собі хімічний міні-Чорнобиль? Щоб не бути голослівним, пошлюся на найавторитетніше джерело, яке тільки можна собі уявити, - “Звіт про стан навколишнього природного середовища в Одеській області у 2004 році”, опублікований в офіційному “Причорноморському екологічному бюлетені” в червні 2005 року. Я навмисне акцентую увагу на даті публікації, оскільки після розмов із різними фахівцями та посадовцями з’ясував: хоча звіт був за станом на 1 січня 2005 року, одначе до часу публікації його в червні того ж року, і до часу публікації цієї статті, в становищі більшості з отих 148 складів або взагалі нічого не змінилося, або змінилося мало що; до того ж, у деяких випадках – на гірше. Що й засвідчують матеріали для звіту за 2005 рік, які зараз готуються.
Передусім, за даними фахівців, з’ясовується, що більшість отрутохімікатів, яка зберігається на території Одещини, відноситься (зверніть увагу!) до групи “В”. Що таке група “В”? Пояснюю: до цієї групи зараховують ті отрутохімікати, які в офіційних документах фахівці називають: “невідомі суміші”! А що означає “невідомі суміші”? Тільки те, що навіть у колі дуже висококваліфікованих фахівців не можуть із певністю визначити, що це за суміші, як вони виникли, яка від них практична шкода і чого від них чекати, якщо вони потрапляють у грунт; а головне, як з ними грамотно боротися, як їх нейтралізовувати та знищувати. Єдине, що всім добре відомо – що вони дуже небезпечні! Так от, таких “невідомих сумішей” на Одещині набирається на 386 тонн! А серед хімікатів, які добре відомі фахівцям, цілий букет речовин, сам перелік яких примушує здригатися навіть хіміків, що вже казати про лікарів. А це – давно заборонений ДДТ, а також ГХЦГ, хлорат магнію, фосфід цинку, ціаніди та препарати сірки. А щоб хтось не запідозрив мене в тому, що я навмисне згущую фарби, процитую висновки фахівців, які готували цей офіційний звіт. Ось він:
“Більшість накопичених препаратів були свого часу заборонені до використання у зв’язку з високою токсичністю та вкрай негативним впливом на здоров’я населення та навколишнє природне середовище. Набуті ними в процесі зберігання (зверніть увагу! – Б.С.) токсикологічні характеристики невідомі, тому кожен із відведених для зберігання непридатних пестицидів є об’єктом потенційної небезпеки.”
Єдине, з чим я в даному випадку не погоджуюся з авторами цих висновків – то це з їхнім дуже делікатним застереженням, що вони, мовляв, є об’єктом “потенційної небезпеки”. Якщо ці речовини вже давно були заборонені до вжитку, а в процесі тривалого і неналежного зберігання ще й набули невідомо яких характеристик, то це вже, пробачте, не “потенційна”, а цілком реальна і дієва небезпека. Тим паче, що трохи далі ті ж таки фахівці стан збереження цих сумішей оцінюють досить різко й однозначно. Цитую:
“Умови зберігання непридатних або заборонених для подальшого використання хімічних засобів захисту рослин не відповідають діючим санітарним та екологічним нормам. Будівлі 84 складів (зверніть увагу! – Б.С.) перебувають в аварійному санітарно-технічному стані, решта потребує проведення значних обсягів робіт по ремонту. Тара, в якій зберігаються пестициди, прийшла у повну непридатність. Всі пестициди потребують перезатарення”. Ось так! А ви кажете “потенційна небезпека!”
Які ж організації та підприємства області стали володарями найбільшої кількості цього страшного непотребу? До цих “щасливчиків” належать: відкрите акціонерне товариство (ВАТ) “Ізмаїл-агрохім”, склади якого базуються в селі Саф’яни Ізмаїльського району. До речі, я вже якось писав, що загалом у цьому районі накопичено близько 300 тонн отрутохімікатів. І це вже серйозна проблема. Чимало їх зберігається і на ВАТ “Фрунзівська сільгоспхімія”, що базується в селищі Затишшя; у ВАТ “Саратська сільгоспхімія” (в самому райцентрі Сарати!); ВАТ “Красноокнянська сільгоспхімія” (на станції Чубівка); ВАТ “Великомихайлівська сільгоспхімія” (с. Н. Борисівка Великомихайлівського району). І знову вдамося до висновків фахівців, які стверджують: “Рівень забруднення грунту на території складів, в санітарно-захисній зоні, а в окремих випадках і за її межами, значно перевищує максимально допустимий рівень”.
Не можна сказати, що держава, обласна та районні владні органи нічого не роблять для ліквідації та убезпечення цих відходів. Так, лише в Ізмаїльському районі за останні роки на дані відходи затрачено понад 300 тисяч грн з державного бюджету; близько 100 тис. грн з обласного природоохоронного фонду та близько 30 тис. грн з районного бюджету. За офіційними звітами, вже затарено понад 215 тонн отрутохімікатів. Але, по-перше, зверніть увагу, яким дорогим виявляється це “задоволення”, а по-друге, нехай кине в мене каменем той, хто вважає, що проблему хімічних звалищ в Ізмаїльському районі остаточно вирішено.
Тому цілком очевидно, що питання знешкодження заборонених або вже непридатних для подальшого використання хімічних засобів захисту рослин слід вирішувати на державному рівні, централізовано, за заздалегідь відпрацьованими технологіями, переймаючи досвід провідних європейських держав. При цьому не можна покладатися лише на зусилля фахівців ВАТ. І, звичайно ж, потрібно налагодити відповідне фінансування. Незабаром я побуваю на складах отрутохімікатів у Затишші та в інших селищах і докладно інформуватиму наших читачів про те, в якому ці склади стані, і що там відбувається навколо них. Поговоримо ми і про проблеми полігонів-звалищ в Одесі.
