Конституція України, свого часу визнана міжнародними експертами як одна з найдемократичніших, проголошує рівність прав чоловіків і жінок в усіх сферах життя. Крім того, парламент України, який підписав Конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, у вересні минулого року, нарешті, після тривалих дискусій, ухвалив Закон “Про забезпечення рівних прав і можливостей чоловіків та жінок”. Закон набрав чинності 1 січня 2006 р. Він окреслив напрями роботи щодо забезпечення гендерної рівності в українському суспільстві, створив можливості для діяльності у цій сфері як органів влади, так і громадських організацій, а також кожного активного громадянина. Передбачивши для цього правові підстави і надавши відповідні повноваження. Однак, незважаючи на те, що жінки одержали де-юре рівний з чоловіками статус, вони де-факто продовжують піддаватися дискримінації внаслідок глибоко укорінених у нашому суспільстві і, зокрема, в середовищі української влади гендерних стереотипів. Показовим критерієм гендерної зрілості нашої держави є результати виборів. Але, на жаль, тут зберігається тенденція: що вищий орган влади – то менше у ньому жінок. В цілому, серед більш ніж 230 тисяч депутатів місцевих органів рад усіх рівнів 41,7% - жінки. Нібито непоганий показник. Але потрібно врахувати, що він вийшов таким за рахунок сільських та селищних рад. А от у Верховній Раді останнього скликання, наприклад, всього 27 жінок-парламентарів, тобто лише 5,3% від загального складу. Тоді як навіть у попередньому скликанні їх було 8%.
Сьогодні вже не потрібні докази тому факту, що у країнах, де жінки давно і міцно нарівні з чоловіками керують державою, досягнуто високого рівня життя та її тривалості, причому це однаковою мірою стосується і жінок, і чоловіків. Тому гендерна рівність і в соціальній сфері, і на ринку праці, і в доступі до влади – в інтересах не лише самих жінок, але й в цілому всього суспільства.
Отже, є довгоочікуваний Закон, є безліч інших документів, як міжнародних, так і вітчизняних, де прописано до дрібниць поняття гендерного паритету. Що ж заважає досягти нам на практиці рівності чоловіків та жінок, остаточно викорінити дискримінацію за ознакою статі? Заважають ті самі стереотипи, про які говорилося трохи вище. Стереотипи, які часто не мають нічого спільного з реальним життям і з реальними проблемами чоловіків і жінок. Ось лише один приклад стереотипу: жінки повинні народжувати і виховувати дітей, завдання чоловіка – годувати сім’ю. А якщо жінці вдається краще заробляти гроші, і сім’я вирішує, що в декреті краще побути батькові? До речі, з недавнього часу наше законодавство це дозволяє. На жаль, часто оточення, м’яко кажучи, ставиться з нерозумінням до таких батьків. Причому негативне ставлення часто висловлюють і самі жінки – сусідки, родичі. На жаль, насадження стереотипів відбувається завдяки засобам масової інформації. Якщо за радянських часів ці стереотипи окреслювалися жорсткими ідеологічними рамками (чоловік – активний будівник комунізму, жінка – трудівниця і мати), то після перебудови ідеологічні стереотипи змінилися гендерними, до того ж, властивими західній пресі. Здавалося б, що за біда? Але в тому то й справа, що хибні за своєю суттю, ці стереотипи принижують гідність і жінок, і чоловіків. Якими сьогодні постають чоловіки і жінки з телеекранів, зокрема в Україні? Чоловік повинен заробляти багато грошей, повинен бути самодостатнім, переможцем у жорсткій конкуренції у бізнесі, спорті і взагалі у житті. Навколо нього – дорогі атрибути: хороші машини, костюми, галстуки, парфюмерія, алкгольні напої, багато алкогольних напоїв. У масову підсвідомість закладається стереотип про роль чоловіка виключно як годувальника, цінність якого залежить лише від виконання цієї функції. Зображення чоловіка, який виконує хоч яку-небудь роботу вдома або виховує дитину, практично не зустрінеш ні в рекламних роликах, ні в телепередачах.
Жінка, як правило, постає перед телеглядачами дуже обмеженою інтелектуально, її не просять висловлюватися щодо питань фінансів або високих технологій, її думкою цікавляться, лише якщо потрібно правильно вибрати пральний порошок або отруту для тарганів, побутової техніки. Жоден ролик не показує жінку самодостатньою, яка не є додатком до чоловіка, а ще гірше – до якихось побутових дрібниць – колготок, прокладок, лаків та помади. У такій “упаковці” вона й сама стає схожою на товар. Ще одна традиційна, монополізована роль жінки – роль берегині, домашньої господині. Патріархальний світо–гляд, культивований у суспільстві, не пропонує жінці інших варіантів...
Дещо скоротився за останні роки гендерний дисбаланс в українських газетах та журналах, але і тут, як і раніше, жінки присутні удвічі, утричі рідше, ніж чоловіки, особливо якщо ідеться про серйозні політичні або економічні питання.
За останні роки Україна перетворилася в одного з найбільших експортерів жінок для тяжкої підневільної праці за кордон. Часто вони стають жертвами сексуальної експлуатації, знущань, зневаги їхніми людськими правами. Засоби масової інформації – основне джерело, завдяки якому цю проблему необхідно зробити більш видимою і зрозумілою для суспільства, оскільки люди, одержуючи інформацію, сприймають її завдяки інтерпретації працівників мас-медіа, подають її так, як зображують журналісти. У той же час журналісти часто ставляться до цих проблем скептично і упереджено, формуючи таким чином скептичне і упереджене ставлення громадськості до проблеми насильства над жінками, що зовсім несумісно з поняттям демократичного суспільства.
Деякі позитивні зміни помітні у тлумаченні громадських проблем, зокрема гендерного паритету, сугубо жіночими журналами. Сьогодні в Україні існує понад 40 таких періодичних видань. Але більшість з них присвячено зображенню побуту, де значна увага приділяється інтимній сфері, світській хроніці, пліткам. На жаль, мало висвітлюються духовні, моральні, психологічні проблеми, істотні явища, які стосуються відродження жіночої самосвідомості.
Про те, як створюються, ким і для чого експлуатуються гендерні стереотипи у зарубіжних і вітчизняних ЗМІ, ішлося на двох семінарах для журналістів “Сприяння досягненню збалансованого висвітлення ЗМІ участі жінок у процесі ухвалення рішень”, які під егідою ОБСЄ провела в Одесі Незалежна профспілка журналістів. Під час семінарів теле- і радіожурналісти, працівники газет, студенти відділень журналістики двох вузів – ОНУ та ОНЮА – не лише одержали достатню теоретичну і нормативну базу, яка дозволяє їм у практичній роботі уникати дискримінації жінок і чоловіків, збалансовано відображувати їхній внесок у суспільний розвиток. Завдяки роботі творчої майстерні під час семінару журналісти вчилися самостійно проводити гендерний аналіз сучасних українських газет та журналів, створювати імпровізовані газети та журнали з використанням нестереотипних, нетрадиційних для нашої журналістики підходів.
...Одна з помітних політичних тенденцій останнього часу – все активніша участь жінок у політиці, прихід жінок на ключові посади – президентів, прем’єрів, керівників парламентів – у різних країнах на різних континентах. Не є винятком і Україна. Це закономірне явище у країні, де жінки становлять 54% населення, де майже 90% жінок працездатного віку працюють або навчаються, у країні, яка за рівнем освіченості жінок посідає одне з провідних місць у Європі. І де, на жаль, доступ жінок до політичної та економічної влади не пропорціональний ні їхній кількості, ні їхнім потребам, ні їх громадському внеску. Подолати цей перекіс можна лише разом, на всіх рівнях суспільства і влади, у тому числі і на рівні влади четвертої, яка створює і відображає громадську думку.
