ЧАС ПРОЛІСКІВ
Закінчується сніжна, морозна зима… Кому-кому, але вам, діти, навіть пощастило, – через морози у багатьох з вас були ще одні зимові канікули. І ось весна на порозі, й свято, про подарунки до якого треба подбати вже зараз.
ЗИМОВИЙ ВАЛЕНТИН
14 лютого – День закоханих! Ще кілька років тому ми нічого не знали про це свято, а сьогодні воно вже стало одним із найулюбленіших. Причому, відзначають його не тільки школярі та студенти! Цього дня донька хоче сказати про свою любов матері, сестра – брату, онучка – бабусі тощо.
Пошта принесла нам чудові «валентинки»! Танечка Сидоренко поздоровляє усіх закоханих і свого улюбленого брата Вову; Вероніка Дмитрівна й Ганночка Рижкові – увесь «Дитячий куточок». Спасибі! Ми вас любимо!
Ми їдемо, їдемо, їдемо... ДО САНКТ-ПЕТЕРБУРГА НА ЗИМОВІ КАНІКУЛИ
Ми з бабусею Світланою їдемо в гості до її подруги. В поїзд ми сіли в Одесі увечері. Я нічого не бачила у віконці, – було темно. Вранці я прокинулася і почала дивитися, як за вікном бігли дерева. Було дуже гарно. Я бачила сосни, велику річку, села. Усе було в снігу. Цього дня я малювала, розв’язувала з бабусею задачі та приклади. Потім ми проїжджали одну станцію в Білорусії, де продавали великі гарні іграшки.
Усю дорогу за вікном я бачила високі сосни, таких у нас вдома немає. Ми проїжджали повз села з гарними засніженими будиночками. Деякі з них були зовсім казковими, – мені здалося, що в них можуть мешкати казки. Раптом я побачила незвичайний будиночок. Мені здалося, що там живе добро і зло. Одна половина його була рожевою, а друга – сірою. А можливо, й ні, адже поїзд дуже швидко їхав. Я згадала, що перед нашою поїздкою ми з бабусею були на виставі на морвокзалі. Ми дивилися мюзикл «Тримай хвіст пістолетом». Артисти там були в ролі різних собак. Мені дуже сподобалося. Було весело, смішно, цікаво.
На митниці в нас були невеличкі проблеми. Бабуся нервувала, я плакала. Але усе владналося. І ми їхали, їхали… Увечері ми з бабусею розв’язували кросворди. Дуже цікаве заняття, але важке, – треба багато знати. А о шостій ранку наступного дня ми приїхали до Санкт-Петербурга. Нас зустрічали на вокзалі, а потім ми їхали на машині по місту. Про те, яке воно гарне і що я там бачила, розповім іншим разом.
Поліна ПОЖИЛЬЦОВА, 8 років,
Теплодар
ЛІТГУРТОК
ХТО ТАМ?
В одному дуплі жили синички. Одного разу на дерево прилетів дятел і почав по ньому стукати. А синички запитують: «Хто там?» Ніхто не відповів. Тоді одна синичка виглянула з дупла.
– Що ти робиш, дятле?
– Що я роблю? Хіба ти не знаєш, що я лікар по деревах?
– Тоді вибач мені, – сказала синичка.
Раптом, не знати звідки, прилетіла сова. Заухала, сіла на гілку, запитала дятла: «Що ти отут робиш?» І, не дочекавшись відповіді, полетіла до лісу. А дятел, як і раніше, стукав і стукав по дереву.
СОЛОВЕЙ
Жив одного разу соловей. Такого, як він, не було на білому світі. Усі люди слухали його пісні. Дуже багато хто хотіли піймати його, але нікому це не вдалося. Але одного разу з’явилася дівчинка. Соловей заспівав їй свою пісню, він не боявся її – і вони заприятелювали.
Настя КОВАЛЬ,
IV клас школи-інтернату № 2, Одеса
Вистава за вікном
Мені так любо стало,
Коли сонечко заграло.
За моїм вікном маленьким –
Мов вистава.
Птахи на своїй вітці,
Метелики на квітці
Хочуть весну зустрічати,
Гарний день прославляти.
Автор цих рядків Ганночка Митева (із села Виноградівка Арцизького району) пише: «Одного разу вранці я почула голосний і красивий спів птахів. І цієї миті, сама не знаю, як, й мене вийшов вірш».
Зі старого журналу ШКОЛА В МОРОЗ
Валентин БЕРЕСТОВ
Как железо, скрежещет снег
И, как скрипка, поет у ног.
На деревьях иней, как мех,
На заборах иней, как мох,
И вздымается дым из труб
Рукавами небесных шуб.
Я не знал, что гудки гудели,
Чтобы мы по домам сидели,
А по радио предупредили,
Чтобы в школу мы не ходили.
Кто еще не слыхал гудка,
Репродуктор забыл включить?
Три-четыре ученика
В каждом классе... Кого учить?
Но учитель, жалея нас,
В сиротливый приходит класс.
Не начальственен и не строг,
Он сидит, как за чайным
столом,
И, смеясь, за уроком урок
Вспоминает о детстве
своем,
Про сраженья,
про снежных баб...
“Ну, до завтра! Мороз ослаб”.
(«Пионер», 1986)
Я можу! ЮНИЙ ЗВІЗДАР
Гриша Подкуйко, шестикласник Одеської гімназії № 1, був наймолодшим учасником обласного конкурсу-захисту науково-дослідних робіт старшокласників – членів Малої академії наук. Юний «академік» взяв участь у роботі астрономічної секції. Якими ж проблемами він цікавиться?
– Тема моєї роботи – «Сонячні та місячні затемнення. Спостереження сонячного затемнення 3 жовтня 2005 року». Я провів зарисовки деяких фаз затемнення і за допомогою комп’ютера знайшов їхні чисельні значення.
– Де ти проводив свої дослідження?
– Моя бабуся Світлана Іванівна, знаючи про мій інтерес до природничих наук, цілий рік водила мене до астрономічної школи при кафедрі астрономії фізичного факультету університету. Заняття, до речі, безкоштовні, відбувалися в обсерваторії, що в парку Шевченка. Особливий інтерес у мене та в інших дітей викликав телескоп. Це чудово, що ми проводимо спостереження не тільки вдень, але й досліджуємо нічне небо. Спочатку я тільки слухав лекції, спостерігав за світилами, а потім Владислава Ігорівна Марсакова, кандидат фізико-математичних наук і, до речі, колишній юний «академік», порадила мені взяти тему для конкурсу МАН, що я із задоволенням зробив. Але в астрономічній школі ми виконуємо і роботи, які рекомендуються на обласний конкурс «Космос» і всеукраїнський – «Мирний атом».
– Гришо, а як ти виступив на астрономічній секції МАН?
– Я посів друге місце, чим дуже пишаюся. Мої друзі із астрономічної школи Денис Лавренюк і Данило Павленко поділили перше місце, а Андрій Серебряков – на третьому.
– Чи є в тебе ще захоплення, крім астрономії?
– Я захоплююся біологією, фізикою. Почав грати в складі шкільної команди «Що? Де? Коли?»
– Чи мрієш ти стати астрономом або космонавтом?
– Хочу стати астрофізиком. А космонавтом бути не хочу, боюся, що корабель може розбитися.
– Якщо тобі пощастить і ти відкриєш нову зірку, як її назвеш?
– Її ще треба відкрити. І «відкривач» пропонує свою назву для малої планети, і не для зірки. До речі, у 1979 році було відкрито планету № 11003. Їй дали ім’я «Андронов». Іван Леонідович Андронов – астроном, професор нашого університету, доктор наук. Його діяльність, звичайно ж, є для мене прикладом. Буду намагатися і сподіватися теж стати астрономом, доктором наук.
Із Гришею розмовляла
Валентина КИСЕЛЬОВА
ВІРШІ ДЛЯ ВАС
ПРО КОТА МУРКОТА
У Кота у Муркота
Є мурчалочка проста:
“Мур-мур-мур,
няв-няв-няв,
Час обідати настав!”
Полюбля Муркіт
сметанку,
Їв би з вечора до ранку.
Коли їсть Муркотик сало,
Він завжди муркоче:
“Мало!”
Ольга ДУБОВЕНКО,
Одеса
БУБЛИЧКИ
З дітками ми бублички
Будемо ліпити.
Ось такі, круглесенькі,
Будемо робити.
Пригостимо бубличком
Ляльку ми і зайчика.
Такі справні ручки в нас,
Такі справні пальчики.
Світлана ПОЖИЛЬЦОВА,
Теплодар
