Навесні й влітку 1995-го чи не найзапеклішими одеськими баталіями були ті, що точилися навколо ідеї повторного відкриття на Катерининській площі пам’ятника знаменитій російській самодержиці. Аргументи незгодних із планами мерії та особисто Едуарда Гурвіца врешті-решт переконали високе київське керівництво. І уряд порекомендував депутатам міської ради, аби запобігти загальнонаціональному скандалу, згорнути підготовку до події.
Проте різного роду обставини час від часу все одно змушують нас згадувати про роль в житті українців цієї непересічної особистості.
Гранітний овоч, дуже схожий на справжній, з’явився цими днями у славному місті Ніжині, що на Чернігівщині. Питаєте, при чому тут Одеса? Відповідаю: навіть дуже “при тому”! Однак все по порядку.
Матеріал для пам’ятника рослині, що здавна вважається символом населеного пункту, із чималою обережністю везли з Італії майже тиждень. Далі, за словами автора проекту Леоніда Воробйова, над імпортною брилою рідкісного зеленого граніту митцям зі столиці довелось добряче поламати голову. Адже більшість огірочків, що достигають на будь-якому городі, хоч трішечки, але все ж погнуті, а це неправильно, позаяк справжній корнюшон або пікуль повинен мати ідеальні форми. Після тривалих роздумів та кількох невдалих спроб довелося йти радитися до місцевих умільців. Вони й виготовили макет, котрий став основою майбутньої споруди. Вельми доречної, якщо брати до уваги свята. Адже невдовзі увічнений у граніті овоч стане незмінним “учасником” більшості “вечірніх” холодних закусок. А щоранку (у вигляді розсолу) – справжнім спасінням для тих, хто напередодні тією закускою знехтував.
Ніжинські огірки пропонували й пропонують пасажирам потягів, що йдуть за маршрутом Київ – Москва. Щоправда, впродовж останніх 10 – 15 років, проминаючи станцію, традиційний товар бачиш вже не в таких кількостях, як, скажімо, у 60-ті чи 70-ті. Хтось пояснює це збільшенням кількості експресів, що “пролітають” повз Ніжин, майже не збавляючи швидкість. Інші у всьому звинувачують кляту радіацію.
А почалася історія “огіркової столиці України” десь у середині XVII сторіччя, відтоді, як гетьман Богдан Хмельницький дав дозвіл на поселення у Ніжині чималій колонії греків. Розселенці ж ті прибули не з порожніми руками. А з насінням огірків. Вже з першого зібраного врожаю слава про надзвичайно смачні салати та соління стала невпинно поширюватись не лише територією України, а й на землях сусідньої Московії.
У період між 1804 та 1810 роками працелюбні іноземці-овочівники поступово перебралися з лісової Чернігівщини ближче до Чорного моря. Чимала частина їх опинилася у нашій славній Одесі. Тут було помітно тепліше, а люди – ще привітніші, ніж на півночі нинішньої України. Пам’ять про гостинну ніжинську землю, де народилося щонайменше два покоління греків-розселенців, увічнена в назві одеської вулиці, на якій вони селилися на початку позаминулого сторіччя, – Ніжинської (за часів УРСР – Франца Мерінга – авт.). Ну а мешканцям Ніжина, аби ті якомога довше пам’ятали про синів і дочок Еллади, греки подарували насіння, а заразом й секрети приготування огірків.
За часів правління згадуваної вище імператриці, а надто після його завершення стати причетним до вирощування огірків мріяв чи не кожен мешканець цієї частини Чернігівської губернії. Катерина Друга, скуштувавши овоч під час одного з об’їздів території своєї неосяжної імперії, наказала забезпечувати імператорський двір виключно ніжинськими огірками. Дане розпорядження залишалося в силі у Санкт-Петербурзі аж до 1917-го; а тим часом підприємливі ніжинці зуміли просунути на місткий столичний ринок, окрім “ключового продукту”, ще й помідори, баклажани, квасолю та кабачки. Після чого соління з північної України потрапили іще до 70 країн світу.
У чому ж полягає цінність ніжинського огірка? Неповторні смакові якості овочу науковці пояснюють землями, на яких він росте: вони надзвичайно багаті іонами срібла. Чималу роль відіграє й вода, що її використовують для поливу: тут вона також особлива, певної жорсткості. Вбираючи все це в себе в процесі дозрівання, овоч стає хрумким і надзвичайно смачним. На місцевому консервному комбінаті зуміли втриматись від спокуси додавати у соління консерванти та інші хімічні домішки. Тож рецептура приготування майже не відрізняється від тієї, що використовувалася за часів цариці Катерини.
Минулий рік для ніжинців запам’ятається іще ось чим: уперше в історії партію тутешніх огірків було відправлено до Букінгемського палацу. Королівський двір оцінив якість продукту: було прийнято рішення постійно замовляти до столу Єлизавети, королеви Великої Британії та Північної Ірландії, кілька видів знаменитих українських маринованих овочевих делікатесів. Дякувати Богу, холодні бритти не цікавилися рецептурою їхнього приготування. А навіть якби й побажали її вивчити – навряд чи б дізналися про зміст бодай першого абзацу. Позаяк, кажуть, секрети старовинних рецептів, що їх, переселяючись до Одеси, подарували ніжинцям вдячні греки, охороняються нині на рівні державної таємниці. А можливо, й навіть краще.
