17 березня в обласному штабі опозиційного блоку «Не ТаК!» відбулася прес-конференція лідера цього блоку, колишнього Президента України, Героя України, депутата Верховної Ради України з 1980 року, члена Політради СДПУ(О) Леоніда Кравчука. Сьогодні ми подаємо нотатки з цієї прес-конференції нашого спеціального кореспондента.
Леонід Кравчук воістину є патріархом українського політикуму. Випускник Київського державного університету та Академії суспільних наук при ЦК КПРС, кандидат економічних наук, він почав своє сходження на політичний Олімп з посади другого секретаря ЦК Компартії України, далі, в 1990 – 1991, був членом Політбюро ЦК КПУ та Головою Верховної Ради Української РСР. Він навіки увійшов в історію України, як перший Президент нашої незалежної держави, як людина, за безпосередньої участі якої Україна здобувала свою незалежність; яка формувала Співдружність Незалежних Держав; ту спів¬дружність, яка плавно і безконфліктно (принаймні, без сер¬йозного збройного протистояння) прийшла на зміну Радянському Союзові, сам він, як вища посадова особа України, забезпечував прозорість і чесність референдуму про незалежність.
Уже в новітні часи Леонід Кравчук постає перед сучасниками і майбутніми поколіннями, як активний народний депутат. Вступивши в 1998 році до СДПУ(о), він незабаром стає членом її Політради й очолює парламентську фракцію цієї досить поважної партії. А ще він знаний, як член Комітету Верховної Ради з іноземних справ. Голова Україн¬ської Ради Миру та Народного Посольства України, лідер форуму “Об’єднаймо Україну”. Він нагороджений орденом Ярослава Мудрого трьох ступенів, і збагатив нашу по¬літичну публіцистику книжками “Держава і влада: досвід адмі¬ністративної реформи” (2001 р.) та “Маємо те, що маємо” (2002 р.).
Я невипадково зупинився на політично-державницькій біо¬графії цієї людини, оскільки поява даної по-справжньому легендарної постаті в Одесі вже сама по собі становить значну подію, навіть якщо забути, що прибув Леонід Макарович напередодні виборів з цілком конкретною метою – активізувати й без того досить активну виборчу кампанію свого блоку, до якого, нагадаю, окрім СДПУ(о), входять також “Жінки за майбутнє”, “Центр” та РПУ.
Розпочалася прес-конференція з питання, яке найбільше цікавило багатьох одеських журналістів: як екс-Президент, який перебував на чолі держави саме тоді, коли Республіка Молдова де-факто розпалася на два державні утворення – власне Молдову і Придністров’я, ставиться до цього конфлікту, що розгортається зараз на митних кордонах України і невизнаної Придністровської Молдавської Республіки? Й ось тоді Леонід Кравчук наголосив, що в таких складних міждержавних питаннях потрібні виваженість, дипломатична мудрість і вміння вислуховувати не лише керівництво Молдови, але й тих людей, яким випало тепер жити в Придністров’ї: чого вони прагнуть, яка в них мета, яким вони бачать своє подальше існування у взаєминах з Молдовою, Україною та Росією.
Він взагалі багато разів підкреслював, що, на жаль, нинішній владі, владі “помаранчевих”, не вистачає витримки, зваженості, розуміння того, що в державних справах деякі конфлікти, переговори, реформа тривають роками. І це природно. Л. Кравчук рішуче проти того поспіху, з яким, нинішня влада, скажімо, кидається здійснювати адміністративні реформи (одним із ініціаторів якої був Роман Безсмертний), не маючи при цьому ні належної ясності: а що ж саме відбувається зараз у нашій країні, в нашій сільській глибинці, а ще – не маючи чіткого плану проведення цієї реформи, не підготувавши науково-економічного та соціального обґрунтування її і не усвідомлюючи, що такі глибинні та масштабні реформи за один рік, як це “погрожував” здійснити її “батько” Р. Безсмертний, не роб¬ляться. Та й поводитися так можуть лише люди, які не мають достатнього життєвого та професійного досвіду.
Кравчук рішуче відмежувався від тієї думки, що нібито він є прихильником запровадження в Україні російської мови “як другої державної”. Саму постановку питання і реалізацію такого задуму він вважає нереалістичними. Інша річ, що він за те, аби в тих регіонах, в яких переважає та чи інша національність, люди могли вільно послуговуватися, в тому числі і в офіційних органах, своєю рідною, здебільшого російською, мовою.
Так само дистанціювався він і від ідеї-фікс лідера Партії Регіонів В. Януковича запровадити в Україні подвійне громадянство, вважаючи, що воно, як і ідея федералізації України, могло б стати згубним для нашої держави, привести до її розколу і громадського розбрату – а допустити цього не можна. І це поза те, що Л. Кравчук визнав: керівництво СДПУ(о) та блоку “Не ТаК” дійсно намагалося порозумітися з “регіоналами” і створити єдину опозиційну силу, яка виступала б проти сили “помаранчевих”, одначе керівники “регіоналів” не пішли на таке блокування, виходячи при цьому з якихось своїх, суто партійних, інтересів.
“Міфом” назвав Леонід Кравчук чутки, які розпускають його недоброзичливці з приводу того, що нібито він, будучи Президентом України, причетний до розвалу, власне, до знищення Чорноморського морського пароплавства. Він нагадав, що в той час, коли він був Президентом, ми жили в парламентсько-президентській республіці, (президентсько-парламентською вона стала за Кучми), де всі еконо¬мічно-господарчі рішення приймали Верховна Рада та уряд. Коли його президентський тер¬мін завершувався, біля портових причалів України перебувало 226 суден цього пароплавства, а вже через рік їх чомусь залишилося всього 50, ще через рік нараховувалося щось із 20. Отож дуже шкода, що такий могутній торговельний і пасажирський флот розпався, але не з його, Леоніда Кравчука, вини і не за його участю.
До речі, він звернув увагу, що “праву руку” колишнього керівника ЧМП Кудюкіна, Віру Іванівну Ульянченко, яка свого часу виїхала до США, бачимо зараз серед наближених до родини В. Ющенка. Про щось же це та говорить.
Як завжди, одеських журналістів цікавила доля Припортового заводу, порту Южний, ставлення Л. Кравчука до проблеми приватизації великих підприємств. Екс-Президент погодився, що загалом приватизація підприємств, в їх числі і великих, має відбуватися. Це практика, знана в усьому світі; але він проти того, щоб приватизовувати стратегічно важливі під¬приємства, передача яких у приватні руки, а тим паче, в руки іноземців, і погіршує економічне становище країни, і загрожує її економічному суверенітетові.
Він вважає, що нам слід оживити порти Одещини, уважно вивчити їх інфраструктуру, дуже обережно ставитися до приватизації будь-якого під¬при¬ємства, яке і так дає належні прибутки державі, забезпечує надходження до місцевого бюджету.
Ще один “міф”, якого Леонід Кравчук рішуче розвіяв, стосується горезвісної проблеми внесків, які загинули у радянському “Ощадбанкові”. Він підтвердив, що весь золотий запас “Ощадбанку СРСР” залишився в Росії, і Росія ним з Україною не поділилася; як підтвердив і те, що Україна не мала свого “Ощадбанку”, всі офіси цього банку, які перебували на території України, були лише “конторами Ощадбанку СРСР”, отож вони не могли приймати якихось важливих рішень без відома центрального, московського керівництва банку.
Та, як би ми не пояснювали причину втрати цих внесків, їх, на думку Л. Кравчука, слід повернути населенню. У зв’язку з цим, він із радістю повідомив, що буквально напередодні його приїзду до Одеси Верховна Рада, нарешті, прийняла закон про повернення внесків україн¬ським вкладникам, і що ініціаторами цього закону були представники фракції СДПУ(о). Як, втім, і його безпосередніми розробниками.
Всього, за даними Л. Кравчука, на рахунках українських громадян в “Ощадбанку” залишилося близько 83 млрд гривень. Розробники проекту закону не робили і не могли робити, уточнень та перерахунків цих внесків на рахунку кожного громадянина, отож точну суму можуть назвати лише працівники банку. Але вже зараз фактом є рішення Верховної Ради про повернення упродовж року 9 млрд гривень, й основну частину цієї суми буде взято від приватизації державних підприємств. Тобто, таким чином, здійснюється акт справедливості: українські громадяни мають право безпосередньо отримати щось від того “соціального пирога”, яким є приватизовані підприємства, ті підприємства, які руками наших таки громадян були створені та розбудовані.
Ясна річ, це лише перша частина коштів. Але партії, які входять до блоку “Не ТаК!” домагатимуться, аби громадянам були повернені всі їх заощадження. Звичайно ж, це відбудеться не одразу, і здійснити це непросто, одначе наміри такі є, і вони вже набувають конкретики.
Втім, Леонід Кравчук зауважив, що закон про повернення вкладів сили ще не набув (принаймні, на той день, коли я пишу цю статтю), оскільки його ще має затвердити Президент України Віктор Ющенко. Але чи затвердить?
Так само члени фракції СДПУ(о) та економісти цієї по¬літичної сили готують проект програми, яка привела б до зміни політичного та економічного курсу нашої держави. Він має бути виваженим, враховувати наші інтереси як на Заході, так і на Сході, зокрема в Росії та в інших колишніх республіках СРСР; а отже, слід налагоджувати з ними дружні, прагматичні взаємини, які б не призводили до економічного протистояння. Він досить різко висловився з приводу деяких нюансів передвиборчої практики Віктора Януковича. Зокрема, його вразило, що, виступаючи перед виборцями Донбасу, лідер Партії Регіонів заявив: “Той, хто голосує не за Партію Регіонів, той голосує за “помаранчевих”. Кравчук вважає, що такі висловлювання неетичні і некоректні по відношенню до інших опозиційних сил. Гаразд, а якщо виборець проголосував не за Партію Ре¬гіонів, а за блок “Не ТаК!”, невже це можна розцінювати як голосування “за помаранчевих”?
Перший Президент України, який і зараз усе ще цілком природно почувається відповідальним за курс незалежної України, її зовнішньополітичні вектори, та внутрішньоекономічні прорахунки, підкреслив, що те, що зараз вся влада перебуває в руках “помаранчевих” – погано, але так само погано було б, якби вся влада раптом виявилася в руках “синьо-білих”. “Ми ж не можемо всю Україну розглядати, як суцільний Донбас”, – сказав він. Тому дуже важливо досягти такого рівня влади, коли б ця влада після виборів репрезентувала всю Україну і діяла в ім’я всіх українців, в ім’я нашої держави, а не бездумно поділяла українців на “своїх” і “чужих”, за принципом “хто за кого голосував”.
Отож, відповідаючи на традиційні запитання, які стосувалися теперішньої розстановки політичних сил і настрою електорату, а також можливих коаліційних комбінацій під час формування парламентської біль¬шості і розподілу владних портфелів, Леонід Кравчук наголосив на тому, що представникам різних політичних сил доведеться домовлятися, іти на поступки, відмовлятися від окремих, найбільш одіозних, проблемних і конфліктних закликів і програмних передвиборчих ідей. Основним критерієм при доборі кадрів керівників та чиновників різного рангу має слугувати їх професіоналізм, їх прагнення до єдності; бажання працювати в команді в ім’я майбутнього України, в ім’я її процвітання.
Б. ІВАНИЦЬКИЙ
Сплачено з виборчого фонду блоку «Не ТаК!»
