Ця пригода вразила не лише мешканців так званого Куліндорівського масиву, дачного селища за 9 км від Одеси, але й мешканців усієї області, які довідалися про трагедію з телепередач і публікацій у газетах. У лютому ц.р. загинув дев'ятирічний хлопчик, буквально роздертий серед білого дня собаками.
Потім, як повідомлялося, були і засідання Комінтернівської районної комісії з питань техногенної екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, і обговорення того, що сталося, у райдержадміністрації, і висновки правоохоронних органів, і навіть заходи вживалися щодо знищення бродячих собак, про що також повідомлялося у ЗМІ.
Але це все було потім, як то кажуть, – пост-фактум. До сумної події на сигнали дачників про реальну загрозу здоров'ю і життю людей через збільшення популяції бездомних собак належним чином не реагували ні селищна рада, ні районна влада.
Кілька днів тому до редакції на¬дійшов лист батьків хлопчика, у якому, з болем розповідаючи, що сталося, вони тривожаться про те, що історія може повторитися.
«У серпні 2005 року наша сім’я при¬дбала садівничу ділянку на старих дачах Куліндорівського масиву, – пише мама Ольга. – Місце розташування селища нам годилося: недалеко до міста, де ми працюємо. Наш син Сергійко навчався у 3 класі школи № 13, що на селищі Котовського. Кожні вихідні він їздив на велосипеді до магазину, розташованого неподалік, по ласощі або інші продукти.
Страшна трагедія сталася 19 лютого 2006 року. О 14.00 син пішов до магазину, але додому так і не повернувся. Купивши воду, він вже був на зворотному шляху, і тут на нього напали собаки... Відстань від нашого будинку до магазина невелика, хвилин із 15 ходу. Стурбована тим, що сина довго немає, я вирішила піти йому назустріч приблизно о 14.30. Трохи пізніше вийшов з будинку і чоловік, щоб зустріти нас із сином.
На вулиці, що прилягає до магазину, на мене накинулися собаки, а на снігу я побачила кров. Приблизно метрів через тридцять на дорозі я побачила черевички Сергійка, а поруч – його мертве тіло... Тут же лежали курточка і шапочка, здерті собаками з дитини, трохи далі – пакет із покупками, який він так і не доніс до дому...
На мої крики по допомогу під'їхав на машині чоловік, який одразу почав телефонувати до міліції і «швидкої допомоги». Але на виклик до дачного селища всі відмовлялися їхати... Тоді він помчав до селищної ради і поставив начальство до відома.
Знявши із себе куртку, я закутала нею сина і так сиділа у заціпенінні до приїзду міліції...
«Швидка» приїхала через півтори години. Лікар, підійшовши до нас, відкрив куртку і сказав, що собака перекусила дитині сонну артерію...
Міліціонери приїхали близько шостої вечора; з якого вони були відділення, у якому званні, ми не знаємо, бо вони не відрекомендувалися. Ніхто з оперативних працівників не оглядав ні місце трагедії, ні тіло дитини, показання на місці події не знімалися. До нас з чоловіком підійшов співробітник міліції і сказав, що треба везти тіло сина до моргу...
Один з міліціонерів запропонував сісти за кермо, але чоловік відмовився. Він сам, разом з нашим родичем, викликаним по телефону, повіз хлопчика до моргу. Міліціонери заїхали до магазину, розпитали продавщицю, переконалися, що син робив покупки, записали телефон і дані чоловіка.
Жодних термінових заходів для боротьби з бездомними псами вжито не було. Через кілька днів на цій же вулиці, ці ж, за описом очевидців, собаки напали на жінку похилого віку, покусали їй ноги; пізніше вони напали на іншу перехожу і подерли їй спину... І лише після цього у селищі розпочався відстріл бродячих собак.
Постає запитання: невже неодмінно має статися горе, щоб з'явився привід для наведення порядку? З жахом думаю про те, що щоранку діти із селища самі пішки ходять до школи, потім гуляють на вулиці. Де гарантія, що не постраждає хтось ще? Адже досі не з'ясовано, що це були за собаки, чи є в них господарі. За словами очевидців, саме ті тварини, що нападали, залишилися живі.
…Ми тепер рідко ночуємо вдома. Увечері, після роботи, заїжджаємо, щоб у кімнаті сина запалити свічку і помолитися. Перебувати там без Сергійка просто нестерпно...
Нас пригнічує, що після того, що сталося, досі ніхто з районної влади, органів місцевого самоврядування, міліції з нами не зустрічався, ніби і не було цього жаху.
Знаємо, сина не повернути... Але пишемо цього листа у надії, що на проблему звернуть увагу, і ми зможемо відвернути біду, можливо, врятувати когось».
Батьки Сергійка звернулися із заявою до правоохоронних органів.
Проте у них складається враження, що справою займатися не поспішають. Списали трагедію на лють бездомних псів, а докопатися до першопричин страшної пригоди, вжити вичерпних заходів щодо запобігання такому руки так і не дійшли. Адже, як з'ясувалося з іншого листа, присланого до газети групою дачників садового товариства, розташованого на тому самому Куліндорівському масиві, у багатьох бродячих собак раніше були господарі, які просто вивезли за місто вчорашніх улюбленців і кинули їх напризволяще. Або ж залишили псів на зиму на дачах як сторожів, анітрохи не подбавши про те, як виживатимуть тварини без корму, не взявши до уваги і те, яку загрозу вони, згодом здичавілі, становитимуть для жителів селища.
«Мабуть, вся Україна знає, яка страшна біда сталася на нашому дачному масиві. Ми всі в шоку від того, що сталося. Декому з нас теж доводилося переживати страх, потрапляючи в оточення собак, які гарчать і гавкають, причому як хазяйських (треба гадати, які гуляють самі по собі, – ред.), так і бездомних.
Але ми не можемо погодитися з тим, що згодом почалося на наших вулицях. Після трагедії однозначно визначили винних – собак, і віддали розпорядження їх розстріляти.
Ми вважаємо, що у тому, що сталося, винні лише люди. Десятиліттями території дачних масивів в області були місцем, куди люди, які не мають уявлення про мораль, вивозили своїх собак і кидали їх на голод, холод, хвороби і безконтрольне розмноження. І жодного разу ніхто серйозно не зайнявся цією проблемою, нікого не притягли до відповідальності за варварське ставлення до тварин і створення реальної небезпеки для людей, які живуть у селищах.
З кінця лютого територія дач і вулиць на масиві перетворилася на по¬лігон, на якому йде полювання на собак. Ми стали заручниками на цьому стрільбищі. У будь-яку годину дня на вулицях з'являються люди у камуфляжі і, не попереджаючи нас, без пред'явлення документів, що підтверджують «право» на дії, які вони чинять, на очах у жителів та їхніх дітей розстрілюють собак, причому не лише бродячих, але і сторожових, які охороняють садові ділянки від грабіжників. Хто дасть гарантії, що хтось із нас не стане жертвою під час такої акції, адже 26 лютого стріляли практично біля ніг дачників. А після такого «полювання» нам доводиться прибирати трупи тварин, підбирати поранених собак, лікувати їх, покалічених, а заодно і себе – від нервових зривів...
Дрож проймає при думці, що це може повторитися ще не раз, бо цивілізовані методи розв’язання назрілої гострої проблеми за наших умов – щось з області фантазій».
Під листом – 19 підписів дачників садового товариства «Світанок».
Обидва листи, у принципі, про одне й те саме: про відповідальність людей. Насамперед – про відповідальність перед совістю і перед законом за тих, кого приручили: адже нікуди не ділися із законодавства статті, які передбачають відповідальність власників тварин за завдання шкоди здоров'ю людей їхніми вихованцями, а також за знущання над тими ж собаками. І, звичайно, йдеться про відповідальність наділених владою людей за безпеку населення, розробку і вжиття довготер¬мінових комплексних заходів для своєчасної ізоляції тварин, що стали небезпечними.
Відійшли у минуле антигуманні «утильцехи», сітки і сачки для вилову бродячих собак і кішок. Але – що прийшло на зміну? Поки що зростання популяції бездомних тварин, а отже – збільшення небезпеки від їхнього сусід¬ства з мешканцями міст і сіл, значно випереджає вжиття будь-яких заходів. До нерозв'язуваних належать такі проблеми, як стерилізація тварин, щеплення від сказу та інших грізних хвороб через відсутність на це коштів.
Наша газета не раз виступала на цю, у повному розумінні слова, хвору тему.
Ми наводили статистику міської станції «швидкої допомоги» про випадки нападів собак, в результаті яких сер¬йозно постраждали люди, – за рік їх буває до 15. Не раз писали про драматичні наслідки невмілого виховання «братів наших менших» їхніми власниками, про стрімке збільшення кількості бездомних собак у житлових мікрора¬йонах за останні роки: зграї бродячих «сірків» живуть як у дворах, так і на територіях санаторіїв, будинків відпочинку, навіть дитсадків, гасають по міжквартальних проїздах і шкільних стадіонах.
Першими відгукувалися на такі публікації, як правило, медики, стурбовані зростанням кількості потерпілих від нападів собак мешканців міста й села, а також реальною загрозою епізоотій, та ті, кому перепало від ікол як бродячих, так і хазяйських псів, і свідки таких подій. На жаль, так і не настало реакції з боку районних адміністрацій, міської влади.
«Проблема була, є і буде, поки владні органи не займуться нею по-справжньому. Дійсність давно показала, що потрібні цивілізовані притулки для безпритульних тварин, відкриті для контролю з боку платників податків і спонсорів, які повинні працювати, а не простоювати, закони, що зобов'язують того ж дачника визначитися зі своїми і не своїми собаками, нести матеріально карну відповідальність при їх утриманні. Мусить працювати система штрафів, які могли б піти на спорудження притулків. І штрафи ці мають бути досить істотні», – пишуть наші читачі.
І з цим не можна не погодитися. Тим більше, що з 15 березня ц.р. набрав чинності Закон «Про захист тварин від жорстокого поводження», що передбачає й організацію мережі притулків для бездомних собак і кішок.
Один такий притулок створено за допомогою німецьких спонсорів в Одесі, він діє другий рік, але це ж – крапля в морі для мільйонного міста. Орга¬нізацію ж цілої мережі таких закладів поки що можна віднести лише до добрих намірів. Ми ж знаємо, який довгий шлях до конкретного втілення їх у життя, як щороку відкладається чиновниками «на потім» розв’язання питання, яке давно вже не можна вважати другорядним. А діти ходять до дитсадків і шкіл щодня, вони, як і наші співгромадяни похилого віку, беззахисні перед атакуючим псом, чи то шляхетної крові ротвейлер, відпущений безвідповідальним хазяїном погуляти без належних повідка і намордника, чи бродячий безпородний собака. І тут саме час говорити про беззаконня стосовно людей, а не «братів наших менших».
