Гастролі серпня ЧИТИНСЬКИЙ БЕНЕФІС
Вперше після тривалої перерви іногородній театр відвідав Одесу з повноцінними гастролями. Читинський обласний драматичний театр у серпні репрезентував на сцені російського драмтеатру вистави «Поминальна молитва», «Остання спроба», «З коханими не розставайтеся», «Ох, вже ця Ганна», і для дітей – «Чарівна лампа Аладдина», «Лелеченя і опудало». І ті, хто подивився хоча б деякі з них, навряд чи пошкодували про витрачений час.
Головною в гастрольній афіші, та, напевно, і в репертуарі театру в цілому, цілком справедливо є п'єса “Поминальна молитва”, написана Григорієм Горіним за мотивами твору Шолом-Алейхема “Тев’є-молочник”. Вже стільки разів у театрах Росії – і не тільки – йшов “Тев’є...”, і вистави були висококласні, і актори в ролі головного героя – один кращий від іншого, що, здавалося б, свою версію пропонувати ризиковано, і Тев’є грати після визнаних метрів – теж. Але Читинський театр ризикнув – і виграв. І одесити, як і глядачі багатьох інших міст, оцінили виставу гідно.
...Все-таки, знайшлися люди, які, виносячи вердикт “Ні, це не Ступка!”, залишали глядацьку залу. Так, заслужений артист Росії Сергій Юлін в ролі Тев’є певно ж не народний артист України Богдан Ступка... Але і С. Юлін, і всі учасники вистави (навіть дівчатка в ролі молодших дочок Тев’є) настільки органічні і достовірні, що, дивлячись на них, можна не думати ні про Богдана Ступку, ні про інших Тев’є. Читинський драмтеатр сильний своїм акторським ансамблем! Так, у трупі є лідери, але є й ансамбль, – що так важливо для повноцінної роботи театрального колективу. Є головний режисер – Микола Олексійович Березін, який поставив “Поминальну молитву”. До речі, привезти виставу “на єврейську тему” до Одеси – справа ризикована. Адже де, як не тут, найсправжнісінькі Беня Крик, Миша Япончик, Тев’є-молочник... І той такт, те почуття міри і смаку, які продемонстрував Читинський театр в інтерпретації єврейської теми, гідні замилування. Нічого штучного, усе так природно, начебто перед нами і справді жителі Анатівки. Доки тривала вистава (майже, три години, а дивиться на одному диханні!), глядачі встигли особливо полюбити Сергія Юліна і Тетяну Березіну, Едуарда Нурова і Веніаміна Прохорова, Юрія Волкова, Євгена Німаєва, Олексія Тебенькова... У “Поминальній молитві” блискуче грали три покоління акторів, і в цій наступності ще одна сила театру. І не остання!
Крім вистав, читинці двічі показали театралізоване представлення “Забайкальський єралаш” – скетчі, капустяні номери, інсценовані анекдоти і т.п. І знову відзначилися – не в кожному драматичному театрі актори різних поколінь так професійно танцюють і співають. Подібні театралізовані представлення, де зайняті практично всі актори, – взагалі вдала форма знайомства іногородніх глядачів із трупою театру, свого роду, його візитна картка. Вдруге “Єралаш” показували під завісу гастролей, і глядацька зала була заповнена. Гостям подякував начальник обласного управління культури Юрій Кузнецов і припустив, що, можливо, і Одеський російський драмтеатр добереться до Чити. На що Микола Березін відповів однією з улюблених народом цитат: “Та ні, краще ми до вас!”. А ще краще – і ми до вас, і ви – до нас...
Прем'єра У СІТЯХ КОХАННЯ ТА БІДНОСТІ...
Одеський театр музичної комедії імені М. Водяного закрив сезон прем'єрою – мюзиклом-мелодрамою “Безіменна зірка” за п'єсою румунського драматурга М. Себастьяну. І ця вистава – явна удача театру. У його створенні брали участь наші гості із Санкт-Петербурга: композитор, народний артист Росії Марк Самойлов (давно творчо і дружньо пов'язаний з Одесою), режисер-постановник, заслужений діяч мистецтв Росії Володимир Подгородинський (одесит, випускник нашої консерваторії), балетмейстер, заслужений діяч мистецтв Росії, лауреат Державної премії Росії Сергій Грицай (з нашим театром співпрацює вперше). З одеської сторони: автор аранжування Євген Уляновський, сценограф, заслужений художник України Станіслав Зайцев, хормейстер, заслужений діяч мистецтв України Юрій Топузов, художник по костюмах Олена Леснікова. У виставі зайняті прекрасні актори, отож, про перший і другий склади можна говорити досить умовно. Тому глядачам нелегко буде зробити вибір на користь одного з них, і вони, звичайно ж, будуть прагнути побачити усіх – заслужених артистів України Ольгу Оганезову (Мона), Сергія Лукашенка (Морин), Вікторію Фролову (мадемуазель Ку-Ку), Юрія Осипова і Миколу Завгороднього (Удря), лауреата міжнародного конкурсу артистів оперети Ірину Ковальську (Мона), Володимира Кондратьєва (Морин), народного артиста України Володимира Фролова і Тимофія Криницького (Григ), Ларису Борисенко (мадемуазель Ку-Ку), Вікторію Бєсєдіну і Наталю Кущенко (Земфиреску).
Успіх спектаклю обумовлений декількома факторами. Безумовно, серйозна і цікава драматургічна основа, – яка, втім, цілком могла б постраждати, якби не гідне лібрето санкт-петербуржців Ф. Гройсмана і М. Ромашина і тонка, гранично дбайлива стосовно оригіналу режисура Володимира Подгородинського. В унісон з ним працювали С. Зайцев, С. Грицай, Е. Лєснікова. А музика Марка Самойлова! У ній знайшли своє відображення глибинні пориви душі героїв, усі сюжетні лінії п'єси.
Велике значення мала й атмосфера, у якій відбувалася підготовка вистави. Ось як говорить про це Сергій Грицай: “Це моє перше знайомство з вашим театром, я опинився тут на пропозицію Володимира Івановича Подгородинського. У нас з ним склалися взаєморозуміння і великий ступінь довіри. Я відчув у колективу величезне бажання працювати. Ця вистава дуже добра. Історія проста – тим вона і прекрасна. Мені було дуже цікаво працювати – створювати пластичну характеристику героїв”.
“Безіменна зірка” – з тих вистав, що приречені на успіх у глядачів. А тема її “зненацька” виявилася актуальною і для нашого суспільства: він і вона покохали один одного, але він безпросвітно бідний...
Гастролі вересня МИ НА НИХ ЧЕКАЄМО!
В Одесі, з 22 по 24 вересня, пройдуть гастролі санкт-петербурзького театру «Рок-опера». На сцені театру музичної комедії імені М. Водяного будуть показані вистави «Ісус Христос – суперзірка», «Юнона» і «Авось», які стали класикою жанру, а також прем'єри – «Капітанська дочка» і «Синій птах».
Історія театру починається сорок років тому. Тоді, у 1966 році, виник вокально-інструментальний ансамбль (ВІА) “Співаючі гітари”, учасники якого виявили цікавість до створення “великих естрадних форм”. Так у 1975 році було поставлено зонг-оперу “Орфей і Евридика” (довелося сховати справжню сутність за словом “зонг-”, тому що рок був в СРСР неприйнятний). Успіх першого представлення (у Москві, для своїх) виявився приголомшуючим. Наступні десять років протікали складно. У 1985 році було поставлено “Юнону” і “Авось”, через три роки – “Ісус Христос – суперзірка”. І успіх повторився! У 1989 році ВІА “Співаючі гітари” став театром “Рок-опера”. А три вищезгадані твори в його репертуарі дотепер.
Засновник і художній керівник Санкт-петербурзького театру “Рок-опера”, заслужений діяч мистецтв Росії Володимир Подгородинський розповідає про свій театр – і не тільки:
“Час зараз складний, дивний... Музичний театр і взагалі театр, можливо, – порятунок душі людської. Адже те, що діється в шоу-бізнесі, викликає серйозні побоювання.
Мюзикл, я гадаю, має певний розвиток в Росії останнім часом. Хоча, на жаль, це... “ксерокопії”, передруки західних зразків. Але, проте, західні технології, включаючи режисуру, пластику, світло і звук, реально впроваджуються в нас. Музичний театр навчається у американців – так само, як американський драматичний театр навчався у росіян. Те, що приходить до нас із Заходу, можна приймати або не приймати, хоча, з погляду технології, відкрилися великі можливості. Інша справа, що не дуже багато творів пишеться для музичного театру зараз. Але цікаво працюють Марк Самойлов, Олександр Журбін...
Жанр рок-опери не має такої кількості пропозицій, як театр музичної комедії. А здобувати твори за кордоном коштує божевільних грошей...
Відомий композитор Андрій Петров (який не дуже давно, на превеликий жаль, пішов з життя) спеціально на наше замовлення написав мюзикли “Капітанська дочка” і “Синій птах”. Це подія в житті нашого театру, Санкт-Петербурга, Росії. Ми маємо можливість замовляти – і для нас пишуть. У цілому, триває позитивний процес, хоча вибір творів і обмежений... Тішить, що й у глядачів інтерес великий.
Так, свого будинку в театру дотепер немає. Ми орендуємо приміщення в театрах Ленради, імені Акімова, Маріїнському, музичної комедії, Виборзькому Палаці культури, мюзик-холі. Ми знаходимо в цьому свої плюси – сцени престижні, а нам необхідний сценічний рівень. Це історична частина міста – і в нас є можливість мати свого глядача. Глядач хоче піти в гарний інтер'єр, красивий театр, і ми цінуємо те, що ці театри з нами співпрацюють.
В Одесі ми не були чотири роки. Наш театр дуже любить її, взагалі Україну, і намагається сюди приїжджати. Ми вважаємо, що коли колективи приїжджають до України, до Білорусі, Прибалтики – це набагато цінніше, важливіше, ніж політичні та інші зв'язки. Тому що культурні контакти пов'язують душі людей, а це дуже важливо. Я не можу зрозуміти керівництво нашого міста, яке ці вистави нам навіть у план не ставить. (“Працюйте для росіян!”...). Не враховується те, що ми – колектив-передвижник, працюємо, щоб усе-таки зберегти наші кревні узи, а це величезна справа. Адже ми граємо дуже серйозну музику, звертаємося до високої драматургії...”.
Театр Володимира Подгородинського в нас завжди дуже добре приймають. Немає сумніву, що і нинішні гастролі пройдуть успішно. Ми на них чекаємо!
Одесити в Санкт-Петербурзі ДЖУЛЬЄТТА НАВЧАЄТЬСЯ
Вистава театру музичної комедії імені М. Водяного “Ромео і Джульєтта” з незмінним успіхом триває вже чотири роки. І за цей час важливі зміни відбулися в житті виконавців головних ролей – Юлії Коровко і Кирила Туриченка. До речі, обидва вони вихованці Світлани Вітряк – художнього керівника шоу-групи “Зоряна година”. Потім Кирило і Юля виступали в складі вокального ансамблю “КА2Ю”. Зараз Кирило Туриченко, посівши друге місце у відбірковому турі на конкурс “Євробачення-2006”, уклав контракт із продюсерською фірмою і записує в Києві свій перший сольний альбом.
Юля Коровко рік тому вступила відразу на другий курс Російської академії театрального мистецтва (РАТМ) у Санкт-Петербурзі (відділення режисури естрадних вистав). Можливо, наша Джульєтта і не наважилася б на такий рішучий крок, якби спробувати свої сили не запропонував їй режисер-постановник вистави Георгій Ковтун. Тепер Юля займається із великим задоволенням, навіть не скаржачись на труднощі і брак вільного часу. У новому навчальному році, втім, часу стане ще менше, тому що Юля братиме участь у виставах театру “Рок-опера”, керованого Володимиром Подгородинським. Поставивши перед собою мету одержати акторську і режисерську освіту, Юлія Коровко все-таки бачить себе насамперед співачкою. А ми, зі свого боку, бажаємо їй успіхів у всіх сферах творчої діяльності!
