Одеський інститут агропромислового виробництва широко відомий у нашій області усім хліборобам. Сюди приїздять за порадою, рекомендаціями щодо обробітку ранніх зернових, кукурудзи, соняшнику, овочів.
Від дня заснування інститут очолює кандидат сільськогосподарських наук М.О. ЦАНДУР.
Напередодні сівби озимих працівник «Одеських вістей» зустрівся з директором інституту і попросив відповісти на низку актуальних запитань, які цікавлять аграріїв області.
– Миколо Олександровичу, розкажіть коротенько про ваш незвичайний інститут.
– Наш інститут – єдиний у своєму роді науковий центр області. На великих дослідних ділянках ми розробляємо сучасну технологію вирощування різних сільськогосподарських культур. Насамперед озимої пшениці, кукурудзи й соняшнику. Останнім часом цей список розширився, і, виходячи із запитів ринку, до нього увійшли озимий та яровий ячмінь, соя, рапс, інші культури.
Нас іноді ототожнюють із селекційно-генетичним інститутом. Скажу так: мета у нас одна – одержувати високі врожаї. Для цього сусіди працюють над виведенням нових сортів зернових культур, а ми розробляємо зональну агротехніку.
Зараз ми працюємо над трьома проблемами. Перша – нарощування й стабілізація виробництва зерна та іншої продукції рослинництва. Друга – підвищення якості цієї самої продукції. І третя – збереження й відновлення родючості ґрунту.
Наші працівники брали активну участь у розробленні програми “Зерно Одещини”, яка на той час не знала аналогів в Україні. Її головний висновок: Одещина кожного року може одержувати до 3 млн тонн зерна. У минулому п'ятиріччі валовий збір склав 13,5 млн тонн, хоча 2003 рік, як відомо, був неврожайним. Цього року зібрано вже понад 2,7 млн тонн хліба – найбільше в країні. Але задовольнятися досягнутим немає підстав. Тим більше, що і вчені, й практики знають: використані далеко не всі наявні можливості.
– І що б Ви, насамперед, порадили нашим хліборобам.
– Насамперед, більш ретельно підходити до підбору й підготовки насіннєвого матеріалу. Сучасні сорти зернових культур, які занесені до державного реєстру, можуть забезпечувати врожай до 80 і більше центнерів з гектара. Наприклад, нові сорти м'якої озимої пшениці “Шестопалівки”, “Кнопа” дають приріст в 10 – 13 центнерів у порівнянні із так званими сортами-стандартами, які багато років вирощуються в області.
А другим фактором за значимістю я назвав би терміни сівби. Визначення оптимальних термінів для кожного сорту в конкретному господарстві надзвичайно важливо. Саме облік усіх цих агротехнічних тонкощів може дати велику прибавку зерна.
Наведу приклад, який став уже хрестоматійним для аграріїв. Двоє фермерів у Великомихайлівському районі придбали насіння вищої репродукції сорту “Куяльник” із однієї партії у селекційно-генетичному інституті. Один посіяв 15 вересня й одержав по 28 центнерів зерна. Другий – буквально через дорогу засіяв поле після 5 жовтня й одержав з гектара 68 центнерів!
Нещодавно ми демонстрували фахівцям і сільгоспвиробникам області свої досліди щодо визначення оптимальних термінів сівби різних сортів пшениці. На підставі досвіду скажу, що для стабільного одержання високого врожаю пшениці потрібно мати в господарстві не менше двох-трьох сортів із різними агробіологічними особливостями.
Так, сорт “Альбатрос-Одеський” має досить вузький інтервал оптимальних термінів сівби і всього десять днів – з 15 по 25 вересня. Сорт “Ніконія” можна сіяти двадцять днів, починаючи з тієї ж дати, а сорт “Одеська 267” – протягом 25 днів. При обліку усіх цих особливостей і поєднань різних сортів сівбу в Одеській області можна провадити протягом 40 днів і при цьому не втрачати у врожайності.
Минулої посівної, до речі, багато хто вже скористався нашими рекомендаціями. Сухий ґрунт восени довго не давав провадити сівбу. До завершення традиційних оптимальних термінів було лише 44 відсотки площ. Сівба тривала весь жовтень і навіть на початку листопада. І наші припущення виявилися правильними. Область одержала понад один мільйон тонн озимої пшениці – найголовнішої хлібної культури, хоча дехто з осені прогнозував її цілковитий неврожай.
– Ви на початку бесіди сказали, що інститут займається й агротехнікою обробітку кукурудзи. Які тут є нарощування?
– Кукурудза традиційно вирощується на полях області. Її найчастіше використовують як підстрахувальну культуру. І вона цілком себе виправдовує. Згадаємо 2003 рік, коли загинули озимі культури, тоді виручила саме кукурудза.
Зараз на нашому дослідному полі висівається майже сто гібридів цієї культури різних термінів дозрівання й селекції різних наукових центрів. Ця робота провадиться за участю державного підприємства – дослідного господарства “Южний”. Досліди ще раз переконують, що врожайність цієї культури може перевищувати 100 центнерів. Але в області поки що реалізується лише третина її потенціалу. Отже, треба сміливіше впроваджувати наші інноваційні розробки щодо агротехніки обробітку цієї важливої зернової культури.
– Гадаємо, що фахівці й інші зацікавлені особи безпосередньо в інституті одержать більш детальні консультації щодо проведення сівби озимих? Скажіть, які проблеми в рослинництві Вас найбільше турбують?
– Почну з першої частини питання. Ми завжди готові поділитися своїми рекомендаціями із фахівцями сільських районів й окремих господарств. Інститут має комп'ютерні розробки технологічних карт з усіх культур за різних техніко-економічних умов. Причому, роздрукування цих карт оперативно можна передавати за запитом, використовуючи електронну пошту.
А тепер про наболіле. Якщо зробити підсумок колу проблем, то воно зводиться до двох взаємозалежних моментів – це дотримання сівозмін та збереження й підвищення родючості ґрунту.
Що стосується сівозмін, то їх на практиці сьогодні мало дотримуються. Та й при вирощуванні, переважно, трьох домінуючих культур – озимої пшениці, ячменю й соняшнику – дотримуватися її просто неможливо.
Скажете, усе диктує ринок і економічний інтерес. Спробую заперечити. Почнемо із соняшнику, який займає чверть весняного поля, а має займати вдвічі менше. Тут гідним замінником йому може стати ріпак. Насіння його на ринку користується зростаючим попитом і має стабільно високі ціни – 1200 гривень за тонну. А із відкриттям підприємств щодо переробки насіння на дизельне паливо й продовольчу олію попит на рапс значно зросте. Крім того, ця культура не так виснажує ґрунт і є непоганим попередником для сівби зернових.
Ми невиправдано мало уваги приділяємо вирощуванню такої культури, як соя. Наш інститут закладає досліди щодо вивчення продуктивності різних сортів цієї культури, їхньої реакції на різні гербіцидні фони й елементи агротехніки. Але вже зараз скажу, що соя незамінна як у балансуванні кормів для тварин, так і в поліпшенні родючості ґрунту. Між іншим, як і усі інші бобові культури, багаторічні й однорічні трави.
Коротко кажучи, набір культур може бути різним, але без дотримання сівозмін ми і урожаїв необхідних не одержимо, й земля деградує.
– У бесідах із фахівцями, та й у листах наших читачів виражається тривога за долю землі. Що Ви скажете з цього приводу?
– Для наочності наведу такий приклад. Озима пшениця на формування врожаю в 50 центнерів забирає із ґрунту 150 кілограмів азоту. А чим ми це компенсуємо? При підживленні вносимо у три-чотири рази менше. Ось і убожіє ґрунт, з останніх сил намагається все ж таки дати якийсь урожай. Я не обмовився, саме якийсь. Адже справа не тільки в тоннах вирощеного зерна, але й у його якості. А воно з кожним роком все знижується. І ми сьогодні, практично, не маємо озимої пшениці першого й другого класу. Ремствувати, що вона й не має попиту на ринку, це не вся причина. Для одержання висококласного товарного зерна потрібно суворо дотримуватися агротехніки, де на перше місце висуваються добрива й засоби захисту культурних рослин від бур'янів, а також широке використання різних парів як попередників для зернових. Інститут розробив чітке співвідношення різних мінеральних добрив для одержання необхідної якості зерна.
Але повернемося до стану наших орних земель. Вони в багатьох випадках потребують активного захисту. Відновити потім родючість буде все складніше й складніше. А надмірне захоплення глибокою оранкою ґрунту призведе до її ерозії, видування верхнього родючого шару.
– Відомо, що інститут веде наукові розробки, дає рекомендації, провадить семінари й наукові конференції? А чи є досвід прямих контактів, скажімо, із хліборобами окремого району або господарства?
– Практично ми працюємо у тісному контакті із Головним управлінням агропромислового розвитку облдержадміністрації, із науковими й виробничими підрозділами.
Інститут розробив інноваційний комплексний технологічний проект “Вирощування зерна озимих зернових культур у господарствах різної форми власності Біляївського району”. На сьогоднішній день він не має аналогів в країні. Але справа не тільки в розробленні технології. Її впровадження провадиться за особистої участі наших вчених. В інституті створено спеціальні групи, очолювані завідувачами відділів, для роботи безпосередньо на полях у господарствах за участі місцевих фахівців. Відповідно до договору, укладеного із райдержадміністрацією, ми допомагаємо в оптимізації вирощування зернових.
Така співпраця дає досить відчутні результати. Скажімо, Біляївський район у 2004 році одержав на площі 35 тисяч гектарів по 45,3 центнера зерна ранніх колосових. Це був найвищий показник в Україні. І в минулому, і в нинішньому році врожайність у цьому районі була вищою за середньообласну, незважаючи на вкрай несприятливі погодні умови.
Ми готові укладати подібні договори і з іншими районами.
Хочу підкреслити, що технологія вирощування зернових культур не може не змінюватися. Вона трансформується, удосконалюється за рахунок використання нових сортів, добрив, термінів їхнього внесення, норм висіву тощо.
На закінчення наведу ще один наочний приклад. Цього року середня врожайність зернових в області склала 26,4 центнера зерна. У нас на парах з 22 сортів пшениці отримано з гектара у середньому 62 центнери – у два з половиною рази більше. Який тут можна зробити висновок? Він один: треба суворо дотримуватися технології.
– Спасибі за бесіду.
