Коротка довідка:
Пароплав «Адмирал Нахимов»
Перша назва «Берлин», побудований у вересні 1925 р. на верфі «Бремер Вулкан», Німеччина.
Довжина найбільша – 174,3 м.
Ширина – 21,1 м.
Висота борта до палуби «А» – 16,7 м;
до шлюпкової палуби – 19,2 м.
Осадка в повному вантажу – 9,0 м.
Водотоннажність повна – 23000 т.
Дві парові машини загальною потужністю – 12000 к.с.
Швидкість – 16 вузлів.
Екіпаж – 326 чол.
Пасажировмісність – 1122 чол. У 1946 р. за репарацією був переданий Радянському Союзу. Після відновлювального ремонту в 1957 р. увійшов до складу флоту Чорноморського морського пароплавства.
Зіткнення морських суден – найнебезпечніший вид морських аварій, найчастіше з тяжкими наслідками й людськими жертвами. Міжнародні правила попередження зіткнення суден у морі (МППЗС – 72) суворо регламентують порядок розходження в різних обставинах. Але їхні оцінки судноводіями при маневрах часом бувають суперечливими.
Двадцять років тому 31 серпня 1986 р., о 23 годині 12 хвилин у результаті зіткнення з т/х «Петр Васев» на підході до Новоросійської бухти затонув пасажирський пароплав «Адмирал Нахимов». Жертвами стали 423 чоловіки.
Жодною мірою не намагаюся критикувати або спростовувати те, що про це було написано й сказано. Але як безпосередній учасник (виконавець) робіт з ліквідації наслідків аварії спробую через двадцять років поділитися своїми спогадами, враженнями й міркуваннями про те, що сталося фактично.
У 70-80-ті роки я працював начальником експедиційного загону Аварійно-рятувальних, суднопіднімальних і підводно-технічних робіт (АРПТР), який входив до структури Чорноморського морського пароплавства й основною функцією якого було аварійно-рятувальне забезпечення судноплавства на Чорноморсько-Азовському басейні.
Зіткнення суден сталося за 3 милі від мису Дооб. Пароплав «Адмирал Нахимов» від отриманої при зіткненні пробоїни у підводній частині корпусу затонув через 7-8 хвилин. На борту перебувало 1274 чол. (884 пасажири, 350 членів екіпажу). Про аварію чергові служби Новоросійського порту, пароплавства, Новоросійської групи АРПТР довідалися о 23.40, після чого негайно сповістили про це відповідні служби. Всі засоби на басейні було приведено в негайну готовність. Також були направлені на місце катастрофи дислоковані в районі Новоросійська плавзасоби, щоб рятувати людей, які опинилися у воді після затоплення «А. Нахимова». Першим через 25 хвилин на місце загибелі пароплава підійшов лоцманський катер «ЛК-90» що виявився найближче у цьому районі під командуванням суміжного помічника капітана В. Біловола.
У променях прожекторів відкрилася жахлива картина: чоловіки й жінки, діти й люди похилого віку злякано плавали серед безлічі предметів, що спливли, сміття, бочок. Хтось – на плотах, у рятувальних жилетах, хтось без них, вхопившись за дошки, лави. Багато було забруднених фарбою, мазутом, з темряви лунали крики про допомогу... Неймовірно, але катер, здатний брати на борт 20 чоловік, підняв і врятував 146 чоловік. Поринувши по палубу, сам ризикуючи затонути, катер на малій швидкості доставив врятованих на пасажирський причал Новоросійського порту.
Всього в порятунку брало участь 64 плаводиниці. До кінця дня 1 вересня врятували 811 чоловік, з поверхні моря підняли 72 тіла загиблих, не знайдено 351 чоловік. Останнього врятованого підняли о 6 годині вечора. Всіх їх доставляли на морвокзал. Неможливо забути ту шляхетність, що виявило місто Новоросійськ, його населення, керівництво.
О 5 годині 30 хвилин 1 вересня на літаку командувача КЧФ до Новоросійська вилетіла оперативна група керівних фахівців ЧМП на чолі із начальником пароплавства Станіславом Лук’янченком. О 8.00 з Москви прибув міністр морського флоту Т. Гуженко із групою працівників Мінморфлоту. Близько 10 години ранку прибула й Урядова комісія на чолі із першим заступником Голови Ради Міністрів Союзу РСР, членом Політбюро ЦК КПРС Алієвим Гейдаром Алійовичем. На відміну від демонстративного поводження сьогоднішніх чиновників набагато нижчого рангу приїзд цих людей виглядав скромно. Після заслуховування доповідей, вони зробили акцент на визначенні точної кількості врятованих і всебічному їхньому забезпеченні. Усі фінансові витрати було покладено на судновласника суден, що зіткнулися, – ЧМП. Це було непросто. Варто тільки уявити, в яку цифру обійшлася оплата приїзду майже 900 родичів врятованих, постраждалих і загиблих.
Керівником об'єднаної пошуково-рятувальної експедиції на затонулому судні Комісія призначила начальника е/з АРПТР Льва Кільчевського. Місцем постійного перебування став основний рятувальник «Аметист». Двічі на день я виїжджав на берег для доповіді урядовій комісії. Стиль роботи Алієва був чітким. Він вимагав абсолютної оперативності й ретельності. Ця залізна людина не приймала жодних виправдань, так само як не допускала невиконання або затримки термінів виконання ухвалених рішень. Сьогодні від роботи комісій у нас, більшості громадян, залишається важке враження їхньої марності. Якщо навіть робляться висновки, то вони або занадто боязкі, або непрофесійні. У будь-якому разі ніхто їх не виконує.
У всій «нахімовській епопеї» слабко пролунала інформація про роботу морської пошуково-рятувальної експедиції, яка протягом двох місяців стояла на якорях над затонулим судном. І в неймовірно важких, реально небезпечних для життя, насамперед водолазів, умовах на глибині 47 метрів займалася пошуком покійних, що залишилися в корпусі, для того, щоб підняти їх на поверхню. Цю роботу не видно з берега, вона прихована товщею води. Але сповнена глибокого суму до трагізму.
Із «Аметиста» було зроблено водолазне обстеження. «Нахимов» лежав на правому борту із креном 800, курсом 1100, через вікна надбудови на прогулянковій палубі проглядалися тіла загиблих. Першим на борт затонулого судна спустився водолаз першого класу Юрій Смага.
2 вересня, о 18.00 було піднято перші 3 тіла загиблих. Одночасно було розгорнуто роботу спецформування щодо збирання нафтопродуктів, які витікали із паливних відсіків. Корпус судна умовно було розподілено на рівні зони: носову частину було віддано для роботи е/з АРПТР, у кормовій працювали водолази військово-морського флоту. Водолазам доводилося проникати до найважкодоступніших приміщень. Для кращої орієнтації у коридорах судна на інструктаж залучалися члени екіпажу, що добре знали цей лабіринт. Встановився 4-змінний режим спусків.
Проникаючи усе далі всередину корпусу на палуби А, В, С, Д і Є водолази стикалися із неймовірними труднощами й небезпечними для їхнього життя ситуаціями. Пробираючись у важкому спорядженні з робочим інструментом, світильником у руках по вузьких проходах, їм доводилося розбирати завали плаваючих предметів, килимових доріжок, зірваного інвентарю, обшивки, що відвалилася. При цьому необхідно було стежити за повітряними шлангами, щоб їх не защемило при подоланні численних дверей, які могли заклинити у будь-який момент. Ширина коридорів, що перетворилися у висоту, тому що судно лежало на борту, становила від 80 до 120 см. Водолази пробиралися поповзом. Дорогу назад доводилося долати «в обіймах вдвох» зі знайденим тілом. Це додавало до фізичного ще й психологічне навантаження. Задану роботу потрібно було виконати в обмежений відрізок часу – від 35 до 60 хв., залежно від глибини занурення.
У перші ж дні спусків, коли обстежили веранду лівого борту, водолазам відкрилася тяжка картина: веранда була забита трупами, там виявилося 98 тіл загиблих, з них 76 були в рятувальних жилетах, адже вони могли не загинути, якби могли вибратися на вільну палубу й залишити потопаюче судно. Кривдно й гірко, що веранда лівого борту (судно на ґрунті лежало на правому борту) виявилася для них глухою «мишоловкою», вона не була конструктивно пристосована для швидкої евакуації пасажирів. При крені судна на правий борт люди вибігали із внутрішніх приміщень, хотіли потрапити на вільну палубу, а опинялися у замкнутому просторі веранди. На «Ад. Нахимове» керівництво судна та його пасажирської служби «не додумалося» до того, щоб обмежити доступ людей до цього відсіку.
Знайшла відповідь одна із версій-інтриг, пов'язана з долею одного із загиблих пасажирів – генерала КДБ О. Крикунова. Багато тих, хто писав про загибель пароплава, ніяк не хотіли уникнути спокуси посмакувати цю версію, у тій або іншій інтерпретації пов'язати долю судна із перебуванням генерала та його сім’ї на борту. Я маю право стверджувати, що такого зв'язку немає. Я бачу в ньому просто пасажира із сім’єю (дружина, донька й малолітній онук) із каюти-люкс № 8. Та обставина, що його «підсадили» на катері після відходу судна від причалу, теж не має значення, такі випадки бували і з іншими посадовими особами, при цьому не слід вираховувати хвилини нібито затримки судна. Таку операцію можна зрівняти зі звичайною практикою з прийому й висаджування лоцмана – судно на кілька хвилин зменшує хід і тільки. Оскільки каюта-люкс № 8 була у досить доступному районі, то вже 4 вересня вдалося її оглянути й виявити в ній тіла дружини й доньки. Тіло О. Крикунова було знайдено поблизу каюти під трапом, що веде на верхню палубу, з онуком на руках, одягнений він був у спортивний одяг. Ось і вся історія.
Пригадується також епізод чергового засідання комісії 2 вересня. Під час ранкового засідання пролунав дзвінок урядового зв'язку. Із розмови Алієва ми зрозуміли, що телефонував Є. Лігачов (секретар ЦК КПРС, член Політбюро), який на період відпустки М. Горбачова залишався на «союзному господарстві». З розмови ми зрозуміли, що Алієва запитують про те, у чому винні капітани. Він на мить замислився й твердо відповів – «вони допустили злочинну недбалість». З цієї хвилини цей термін і пішов гуляти по усіх офіційних документах аж до прокуратури й судового вироку.
Після зустрічі Алієва з екіпажами 7 вересня було ухвалено рішення у 2 – 3 рази збільшити тарифні ставки по зарплаті, витрати на харчування й виплатити рятувальникам одноразову винагороду в розмірі двох і трьох місячних окладів.
Перше повідомлення Урядової комісії про загибель п/п «Ад. Нахимов» було опубліковано в центральній пресі 3 вересня; офіційне співчуття потерпілим від керівництва країни було опубліковано 5 вересня; жалоби по країні оголошено не було. Надалі короткі повідомлення Урядової комісії публікувалися регулярно.
На людське лихо відгукнулися дуже багато колективів різних підприємств, організацій, окремі особи по всій країні. На адресу Урядової комісії, влади Новоросійська, Чорноморського морського пароплавства надходила маса пропозицій про допомогу, підтримку постраждалих, телеграми із щирим співчуттям. Сім’ї готові були всиновити осиротілих дітей.
Ми інформували склад експедиції про щирі відгуки по всій країні, про увагу, прикуту до результатів розшукових робіт. Всі прагнули зробити максимум можливого, щоб знайти всіх із затонулого пароплава, що залишилися в корпусі.
18 вересня із 351 чоловіка, що залишилися в корпусі, було піднято – 80%. До окремих приміщень правого борту, розташованих на нижніх палубах, проникнути було практично неможливо. Зросла небезпека для водолазів: підвищувалася ймовірність заклинювання численних дверей, защемлення повітряних шлангів, завали в коридорах часто ставали непрохідними. Усе це могло перешкоджати благополучному поверненню водолаза на поверхню. Ситуація наближалася до тої грані, коли проникнення до приміщень, що залишилися не обстеженими, об'єктивно ставало неможливим, а результативність пошуку наближалася до нуля. Немає сумніву й у тому, що було враховано також два смертельних випадки, які сталися із водолазами зі складу АСС КЧФ.
19 вересня після ретельного аналізу фактичних обставин Урядова комісія ухвалила рішення розшукові роботи всередині корпусу припинити. Не знайденими залишилося 69 загиблих.
(Закінчення в наступному суботньому номері.)
