Валентина Володимирівна Лупан живе у віддаленому куточку села, де хати розбрелися по садках, ніби курчата по заростях.
При спілкуванні виявилось, що в цієї жінки поетична душа, яку вона втілює в своїх поезіях.
Перші віршовані рядки написала ще у другому класі, коли не сподобалися слова новорічного монтажу, – згадує Валентина Володимирівна. – Вчителька схвально сприйняла новий текст, але спочатку не здогадалась, що саме я була автором тих рядків”.
У четвертому класі створила казку, за яку одержала п’ять з плюсом. А будучи шестикласницею, написала вірш “День Перемоги.
Поетичний хист дівчини підтримали вчителі Юрій Олексійович Терюкалов та Лідія Миколаївна Очеретин, які організовували вечори поезій. По закінченні школи Валентина тривалий період не писала, якось було не до віршів. І лише потрапивши під скорочення в медичному закладі, знову взялася за перо. Жінка знаходить розраду у віршах. За фахом В.В. Лупан медична сестра. Тож не дивно, що багато її поезій присвячені медикам. Хоча в її творчому доробку є чимало віршів, присвячених іншим професіям: вчителям, співакам, міліції. Пише Валентина й лірику. Вона дуже любить квіти. Особливо жоржини. Тож і їм присвятила поетичні рядки:
Цвітуть жоржини
в мене за вікном,
А я всміхаюсь,
дивлячись на них.
Є в поетки й патріотичні вірші. Як от “Любіть Україну”, “Плакуча верба”.
Звертається Валентина Володимирівна і до вічних тем (кохання, дружби, взаєморозуміння). Вона не оминає філософських питань та повсякденного життя-буття. Поетку з глибинки хвилюють як глобальні проблеми, так і кожна травинка рідної природи.
