Для туристів, та й самих жителів будь-якого міста, одним з найбільш привабливих «вогнищ культури» є музеї-квартири видатних людей. В Одесі, де народилися, жили, бували багато чудових особистостей, таких «вогнищ» немає – через різні причини. І, здавалося б, якщо з'являється цілком реальна можливість обзавестися музеєм-квартирою, за неї треба схопитися обома руками. На жаль...

Грошей не було, немає і не буде?..

Шістнадцять років тому, у рік відходу з життя Олега Аркадійовича Соколова, сесія міськради, під час перебування мером Одеси В.К. Симоненка, ухвалила рішення про організацію музею-квартири видатного художника як Центру з вивчення та популяризації його творчості. Ухваленню рішення передували турботи керівництва музею західного і східного мистецтва, де О.А. Соколов працював протягом 35 років, його друзів, зокрема, Євгена Михайловича Голубовського, який тоді був депутатом міськради і, звичайно, Олени Миколаївни Шелестової – мистецтвознавця, багаторічної супутниці життя Олега Аркадійовича. Було складено кошторис, відповідно до якого влаштування музею-квартири (який одержав статус відділу МЗСМ), повинно було обійтися у десять тисяч умовних одиниць.

А тепер згадаймо, який це був час – 1990-й, 1991-й, 1992-й... роки. Розвал Радянського Союзу – і обвал звичного укладу життя, понять і уявлень про цінності, які до того часу здавалися “справжніми”. Грошей на музей-квартиру, зрозуміло, не було – немає їх і зараз. А за минулі 16 років десять тисяч умовних (ото вже справді!) одиниць зросли у, страшно уявити, скільки разів. У свою чергу, квартира виявилася в стані прогресуючого руйнування: тече дах, готова звалитися стеля... Так на очах валилася і надія на те, що стане місцем паломництва друзів художника і шанувальників його творчості будинок у тихому зеленому провулку Митракова (поблизу Ольгіївського спуску). Будинок, де протягом багатьох років збиралася на “соколовських середах” творча інтелігенція Одеси. А оскільки музей-квартира повинна була стати і Центром з вивчення і реалізації спадщини О. Соколова, то зрозуміло, що ні комплексного вивчення, ні цілеспрямованої популяризації не відбувалося. І Олег Соколов досі залишається до кінця не вивченим, не пізнаним, не оціненим художником і особистістю. Неважко уявити, як жилося всі ці роки Олені Миколаївні Шелестовій, яка відчуває себе відповідальною за збереження пам'яті про майстра, за його “життя після життя”. Звичайно ж, Олег Соколов не забутий, а завдяки зусиллям Олени Миколаївни, її друзів і колег, було організовано кілька акцій, йому присвячених. Але чи можна змиритися з тим, що так і не вдається зробити більше, і як мінімум – запобігти руйнуванню квартири, яка досі не стала музеєм?

За рахунок коштів покійного

Так, так, саме таким чином вдалося розв’язати деякі проблеми, що виявилися непід'ємними для бюджетів різного рангу і потенційних меценатів. Пам'ятник на могилі Олега Соколова було споруджено на гроші, виручені від продажу його картин! Втративши надію віднайти бюджетні або спонсорські кошти на ремонт протікаючого даху, близькі художникові люди ухвалюють рішення продати ще кілька картин. На виручені кошти закуповуються необхідні матеріали і ЖЕК зобов'язується за свій рахунок упорядкувати дах. То як же не погодитися із словами Олени Миколаївни Шелестової: “Олег сам став собі спонсором”?.. У той же час, завдяки наполегливим діям журналістки Тіни Арсеньєвої, долею музею-квартири О. Соколова, схоже, зацікавилася міська влада. Можливо, вони спробують втілити в життя давнє рішення своїх попередників?

А тим часом творчість Олега Соколова опинилася у полі зору італійського мистецтвознавця П’єро Д'альфонсо, котрий цікавиться роботами українських художників. До Одеси він привіз виставку творів одного з них. І ось вже він купує картини Олега Соколова, і в Італії вийшов альбом, де репродукуються окремі роботи, і відбулася виставка. П’єро Д'альфонсо готовий сприяти виданню збірника статей про О. Соколова і книжки, йому присвяченої, над якою працює О. Шелестова. У свою чергу, у музеї західного і східного мистецтва створюється сайт, на якому будуть показані твори Олега Соколова. Не варто квапитися з оптимістичними висновками, але, можливо, творчість одного з найяскравіших, одеських художників починає своє нове життя в ХХІ столітті?..

І ніхто, і не ми?..

Але повернімося до долі музею-квартири. Що робити? Чекати, доки влада повернеться обличчям до проблеми? Але досвід показує, що на це може піти ще... 16 років. Чи сподіватися, що знову Олег Аркадійович Соколов “візьме участь” у створенні власного музею – хтось купить його картини, з'являться гроші?.. Але, не забуватимемо, що картини, при цьому, перестають бути надбанням Одеси, “спливаючи” у приватні колекції за її рубежі...

Серед “товаришів по мистецтву” Олега Соколова, з ким він спілкувався багато років, молодших його сучасників, друзів і шанувальників, є і ті, кому вдалося досягти успіху, популярності і затребуваності з усіма наслідками, у тому числі матеріальними, що з цього випливають. Чому б їм не об'єднати свої зусилля з благородною метою створення музею-квартири О. Соколова? А до них, можливо, приєдналися б зацікавлені в цьому одесити.

Є чимало можливостей цивілізовано “пустити шапку по колу”: благодійні виставки-продажі картин (цього разу не самого Олега Соколова!), концерти, марафони та інші шляхетні акції. Чомусь здається, що якби музей був створений саме таким чином, це було б до душі самому Олегові Аркадійовичу Соколову.