Якщо згадати, що слово “фестиваль” саме по собі означає свято, то може здатися, що у назві цієї статті є якась безглуздість: “будні свята”... “свято свята”...
Однак, жодної безглуздості тут немає. Не можна забувати, що кінофестиваль – це не просто свято, це один із найважливіших видів кінопроцесу. Це знайомство із новими іменами, новими напрямами, або хоча б віяннями у кінематографії. Це широке поле діяльності для дистриб’ютерів. Це обмін думками. Це – навчальний процес, настільки важливий для молодих кінематографістів. Процес цей включає і перегляд, а потім обговорення на прес-конференціях, на яких присутня не лише преса, конкурсних робіт, це знайомство із позаконкурсними фільмами, до програми яких входять кінопанорами різних країн та шкіл, це фестиваль фестивалів (показ фільмів-призерів різних фестивалів), це ретроспектива робіт старих майстрів (цього року на міжнародному кінофестивалі “Молодість” пройшла ретроспектива фільмів Лукіно Вісконті). І це майстер-класи. На “Молодості” – 36 за сім днів жовтня пройшло 14 майстер-класів. Їх вели Кіра Муратова, Сергій Юрський, Олександр Адабашьян, Вадим Абдрашитов, Марлен Хуциєв та інші. Щоправда, цього року серед тих, хто вели майстер-класи, не було жодного із китів кінематографії далекого зарубіжжя. Для пояснення причин цього треба перейти саме до буднів фестивалю.
А будні фестивалю – це, можна сказати, його підводна частина. Якщо сам фестиваль разом із святковими днями відкриття й закриття триває 9 днів, то підготовка до нього триває 356 або 357 днів на рік. Та й у процесі самого фестивалю робота оргкомітету фестивалю, або, краще сказати, його команди, не припиняється. Це стало особливо помітно цього року.
Тридцять шостий рік існування для фестивалю “Молодість” видався важким. Заплановане цього року фінансування фестивалю державними структурами (воно в ідеалі має складати 30% від бюджету фестивалю, а ще 30% мала б вносити муніципальна влада, останнє – спонсори) було різко скорочено в останній період підготовки. Достатньо сказати, що із 400 тисяч гривень, недоодержаних фестивалем, 200 тисяч було урізано у жовтні, майже перед початком свята (ось вам і свято, то ж краще, справді, вживати слово “фестиваль”). Довелося відмовлятися від запрошення Майкла Йорка. Більше того, довелося терміново брати кредит, щоб проплатити оренду корабля, на якому розміщують учасників фестивалю, гостей та іногородню пресу. Тож фестивальній команді доводилося вирішувати різні організаційні ребуси, як кажуть, безпосередньо на марші.
Але головне те, що фестиваль відбувся, й судити про нього треба не за досадними, але мінливими перешкодами, а за результатами, тобто за кількістю та якістю фільмів, показаних у конкурсній та позаконкурсній програмах. Якщо говорити про кількість фільмів, то всього їх було показано 29. З них в конкурсній програмі 21 студентська робота, 27 короткометражних фільмів та 13 повнометражних.
Одразу маю відзначити, що такої сильної програми студентських та короткометражних фільмів за 4 останніх роки, які я їжджу на фестиваль, мені ще бачити не доводилося. Чітко розроблений сюжет, чітко сформована думка. Можу лише висловити співчуття журі, якому доводилося обирати із п’яти-шести кращих найкращий. У підсумку Міжнародне журі зупинило свій вибір на студентській кінострічці ізраїльського режисера Тальї Лаві “Змінниця” і на короткометражному фільмі молодого румунського режисера Крістіана Немеску “Марілена із Р7” (за місяць до фестивалю К. Немеску пішов з життя). Один із членів журі, Олексій Герман-молодший, оголошуючи на закритті фестивалю переможця у конкурсі короткометражних фільмів (“Марілена” швидше відноситься до середнього метра, оскільки фільм триває 40 хвилин), сказав, що з цієї точки зору фільм просто геніальний, додавши, що не побоюється вжити це слово, яке стало затертим,у даному випадку.
Актриса, яка зіграла роль Марілени – Магдалина Гітеску, одержала нагороду за кращу жіночу роль.
Хоча робіт української молоді у цих номінаціях було цього року небагато, але вони не залишилися непоміченими, я б розцінила їх як якісний прорив української кіномолоді. Зі студентських робіт мені хотілося б відзначити 8-хвилинний фільм Олександра Усіка “Диявольська теорема”, до якого він витончено й винахідливо заклав повість Артура Порджеса “Саймон Флегг та диявол”, присвячену пошукам доведення теореми Ферма, що стала містичною. Звернула на себе увагу ще одна студентська робота – “День затемнення” Ольги Орехової.
До обойми короткометражних фільмів увійшли дві роботи молодих українських режисерів. Це картина “Страх” Мирослава Слабошпицького, знята жорстко та професійно (її у приватній розмові відзначила навіть Кіра Муратова). І м’яка, лірична стрічка Олександри Хребтової “Бархатний сезон”, названа кращим українським фільмом всієї програми. Хребтова одержала запрошення працювати на Одеській студії. Її картина розповідає про двох дуже літніх людей, що з дня весілля опинилися прикутими до ліжка тітки, яку раптово розбив параліч. Їхня весільна подорож до Криму виявилася відсунутою не на одне десятиріччя. Хребтову вирізняє дар знаходити і втілювати у картині якісь дуже точні деталі.
Програма повнометражних фільмів була, як завжди, сильною, хоча й без якихось відкриттів (втім, час покаже, на МКФ “Молодість” дебютувало багато майстрів, які пізніше увійшли до числа найвідоміших режисерів світу, досить назвати Франсуа Озона). Гран-прі та статуетку “Скіфського оленя” одержав ще один румунський режисер Корнеліу Порумбою за картину “12.08. На схід від Бухареста”. Цей чарівний, сповнений самоіронії фільм розповідає про останні дні правління Чаушеску так, як його запам’ятали мешканці маленького провінційного містечка.
Кращим фільмом повнометражної програми Міжнародне журі назвало картину російського режисера Івана Вирипаєва “Ейфорія”. Хоча цей же фільм одержав головний приз журі міжнародної федерації кінопреси Fipressi, він викликав неоднозначну реакцію учасників фестивалю. Фільм зроблено, безумовно, професійно, робота акторів, музика, операторська робота – усе на висоті. Міцно збитий сценарій. Але... сама історія “дикого” кохання у диких волго-донських степах, персонажі, здавалося, породжені цією дикою природою, викликали у багатьох відторгнення. З моєї точки зору, у фільмі є епізоди, які, як мовиться, дорогого коштують. Я не буду на них зупинятися, інакше довелося б переказувати сюжет фільму, але ті, хто буде дивитися цю кінодраму (її обов’язково будуть показувати по російських каналах ТБ, а можливо стрічка потрапить до числа фільмів, які по слідах “Молодості” покажуть у кіноклубі к/т “Маски”), так ось ті, хто будуть дивитися фільм, зверніть увагу на епізоди, в яких у найщасливіший та найтрагічніший моменти свого життя беззвучно щось шепоче героїня.
Велике враження справив фільм Гели Баблуані “Тцаметі” (“ІЗ”). Баблуані, молодий грузинський режисер, син знаменитого Теймураза Баблуані, зараз мешкає й знімає у Франції. Його стрічка не залишилася непоміченою ані глядачами, ані журі. Вона була нагороджена призом “Дон Кіхот” журі міжнародної федерації кіноклубів ГІПС.
На фестивалі працювало ще одне журі – екуменічне. Картиною, що найбільш відповідає принципам гуманності, воно поцінувало стрічку немолодого іранського дебютанта Мохаммада Ахмаді “Співець сміття”. Картина, справді, тепла, лірична, у багатьох деталях – цікава.
На жаль, українське кіно, репрезентоване у конкурсній програмі повнометражних фільмів, здалося слабким. “Orange Love” Алана Бадоєва – це спроба пов’язати банальний сюжет про кохання молодої пари із такою значимою подією, як Помаранчева революція. Але революційні події, які відбуваються на другому плані (що саме по собі не є недоліком – прийом має право на життя), не зробили ані сюжет банальним, ані сценарну основу та режисерську роботу більш цікавою.
Дуже багато робіт української молоді не змогли увійти до конкурсної програми не лише тому, що не пройшли відбору за художніми критеріями, але й тому, що у їхніх авторів не було матеріальної можливості репрезентувати їх на 35-мм плівці, яка вимагається за форматом фестивалю. Тому всі роботи на DVD, які заслуговують на увагу, увійшли до великої Української панорами. З них було виділено 3-хвилинний музичний кліп С. Скрипки та Р. Бондарчука “Катерина”, відзначений призом “Дзеркала тижня”.
Ось такі були свята і вони ж будні МКФ “Молодість”. Будні тому, що, можете повірити, проглядати по 4-5 фільмів на день, сидіти на прес-конференціях і відвідувати майстер-класи – це робота.
Свято – це відкриття й закриття фестивалю. Показ картин, призначених спеціально для цих днів. У день відкриття фестивалю – це була картина “Париж, любов моя”, що складалася із 14 короткометражних (за числом округів Парижа), знятих 22 відомими режисерами. У день закриття було показано фільм мексиканського режисера Гільєрмо дель Торо. Картина – суміш казки, заснованої на готичних легендах, і реалій боротьби із франкістським режимом. “Ужастики” казки мерхнуть перед жахами реалій.
Фестиваль відкрив почесний президент МКФ “Молодість”, Президент України Віктор Ющенко.
На відкритті, як завжди, вручався приз “Скіфський олень” за заслуги перед кінематографом. Цей приз у різні роки одержали Софі Лорен, Єжи Гоффман, Кшиштоф Зануссі, Роман Поланскі та ін. Цього року приз було вручено сім’ї Бондарчуків. (Погруддя Сергія Бондарчука тепер буде стояти на Контрактовій площі поряд із Києво-Могилянською академією.)
Зала стоячи аплодувала вдові Сергія Бондарчука актрисі Ірині Скобцевій, яка, приймаючи приз та привітання, плакала (кінематографічне та спільне життя її із Сергієм Бондарчуком починалося в Києві). Поряд із Іриною стояв її син Федір Бондарчук – актор та режисер (“9-а рота”), якому ще доведеться підтверджувати своє право на батьківську спадщину, хоча він вже став помітною постаттю у російському кінематографі. Важку статуетку довелося нести йому, тим більше, що при поверненні до зали Ірини Скобцевої ті, хто сидів біля центрального проходу, прагнули потиснути або поцілувати їй руку. Багато хто, як і актриса, розплакалися.
Залишилося сказати, що значимість фестивалю підтверджувала постать голови Міжнародного журі – видатного режисера Великої Британії Джона Ірвіна, автора 18 фільмів, які знані у світовому кінопросторі.
