В родині Світлани Гончарук завжди любили квіти. І ставились до них, як до найвитонченішого витвору природи, який прикрашає наше життя, робить його радіснішим і привабливішим. Тож не дивно, що коли Світлана Георгіївна сама стала господинею і в неї з’явився невеликий клаптик землі, там забуяли квіти. Всі, хто проходив мимо подвір’я Гончаруків, милувались її трояндами. Саме їх було найбільше. А одна бабуся-квітникарка не раз радила Світлані Георгіївні, щоб та продавала квіти, на що вона тільки дивувалась: “Як то я буду брати гроші за цю красу!” Хоч в містах бачила чимало квіткових ринків, але й думки не припускала, що її улюбленці можуть стати товаром.
Але життя розпорядилось по-своєму. Якось одночасно син став студентом, а на роботі почали затримувати на кілька місяців зарплату. От тоді й понесла перші букети троянд на продаж. Спочатку соромилась. Ціну називала низьку і дуже при цьому ніяковіла.
Згодом “Райсільгоспхімія”, де С.Г. Гончарук пропрацювала понад 20 років, збанкротувала. “Залишившись без роботи, – з сумом розповідає Світлана Георгіївна, – вирішила серйозно зайнятись вирощуванням та реалізацією квітів. Хоч і тут спіткала невдача. Майже 80 кущів троянд вимерзли. Ось тоді й почала розводити клематіси та хризантеми”.
І з часом квітникарка добилась значного успіху у цій справі. Нині у С.Г. Гончарук є понад 40 видів клематісів та більше 40 сортів крупноквіткових хризантем та багато інших квітів. Всіх і не перелічити.
“Не думала й не гадала, – каже Світлана Георгіївна, – що саме квіти допомагатимуть нам виживати в скрутний час. Звичайно, я із задоволенням пішла б на роботу, та знайти її в нашому невеликому селищі, тим паче жінці, майже неможливо”. Дивлячись, як жінка вправно пасинкувала хризантеми, подумала: як було б добре, щоб її життя змінилось. І вона знову мала роботу, а квіти вирощувала тільки для душі.
