Виставка робіт одеських художників, яка відкрилася в Іллічівську, цікава не лише яскравими самобутніми картинами, але й тим, що вона відкрила нам деякі таємниці народження та становлення творчої особистості.

Назва вернісажу – «В майстерні Михайла Пархоменка». Зміст його відкривається одразу, як тільки бачиш роботи самого Пархоменка та його учениць – Ганни Васкевич, Інни Пантелемонової, Юлії Лавинюкової, Алли Гонтар. У майстерні відомого художника створюються не лише прекрасні картини, – там виростає нове покоління майстрів. Дивлячись на розмаїтість творчих тем, стилів, манери виконання, замислюєшся: звідки такий творчий потенціал, така нестримна фантазія? Щоб зрозуміти це, треба знати натхненника й організатора виставки Михайла Пархоменка.

1977 року Михайло закінчив Український поліграфічний інститут ім. І. Федорова у Львові. Рік 1977 – перша значима віха творчого шляху художника: він стає лауреатом республіканського конкурсу графіків, його приймають до Спілки художників України. Сьогодні на рахунку Михайла Пархоменка 60 персональних виставок. Його роботи перебувають в музеях та галереях України й за рубежем. Михайло постійно бере участь у різних пленерах, багато з яких сам і організовує. Художник Пархоменко – людина діяльна, творча, талановита. Він щедро ділиться із молоддю своїм досвідом. Своєю енергією та цілеспрямованістю заражає всіх, хто приходить до нього в майстерню. А майстерня художника – це зовсім особливий світ. Тут живуть музи театру, поезії і, звичайно ж, живопису. Тут співають веселі пісні, слухають зовсім нові, тільки-но складені вірші. Сюди «на вогник» заходять знайомі моряки, адже Михайло зробив дві кругосвітні подорожі. Заглядають і прикордонники, з якими він давно й плідно співпрацює, провадячи симпозіуми на заставах. Навколишні предмети, – величезні мушлі, хитромудрі маски, морські зірки говорять про те, що в майстерні живе ще одна Муза – муза мандрівок, якщо є така.

Ось цей світ, цей дух своєї майстерні й постарався перенести Михайло до галереї Іллічівська. І вийшло свято життя, фантазії, творчості. Михайло Пархоменко – художник, який створює свій особливий фантастичний світ, наповнений усіма барвами буття. Його картини можна розглядати годинами, знаходячи в них все нові й нові деталі, дивуючись невгамовною фантазією художника («Африка», «Турнір»). Поруч із спекотною «Африкою» сусідить написана змішаною технікою робота «Пляжна спокуса І» – тонка, естетична, у дивній колірній гамі. Михайло Пархоменко – один із художників, які володіють технікою літографії. Саме в цій техніці втілено образ України в графічній роботі «Розповідь про Славутич» та образ людини-творця в картині «Народження корабля».

Не менший інтерес викликають і роботи учениць Михайла Пархоменка. Як часто, відвідуючи виставки художників-початківців, бачиш наслідування метру, у якого вони вчаться: та ж техніка, та ж колористика. Так починають багато хто, й проходять роки, доки вони знайдуть себе, виявлять свою індивідуальність. Художник Пархоменко допомагає своїм ученицям дивитися на світ широко розкритими очима, відображати в полотнах себе – свої думки й емоції. Тому на виставці ми побачили зовсім різних художників, із властивим їм поглядом на світ. Поле фантазії, іскристий оптимізм, любов до життя – ось що запозичили вони із палітри майстра. Їх поєднують щирість, емоційність і, звичайно ж, вони талановиті.

Інна Пантелемонова – яскрава індивідуальність із багатим внутрішнім світом. Свій творчий шлях розпочала в Одесі. 1999 року закінчила худграф педуніверситету ім. К.Д. Ушинського. 2002 року її прийняли до Національної спілки художників України. На її рахунку чотири персональні виставки, участь у багатьох пленерах. На вернісажі репрезентовано серію робіт «Крим». Пензель художниці настільки експресивний, що ми майже матеріально відчуваємо жарке літнє сонце. У кримських роботах існує свій ритм, дуже схожий на «крещендо» в музиці. Усе, що є на полотнах, кипариси, вершини скель, будинки на вузьких гурзуфських вулицях, – тягнеться нагору – все вище й вище до сонця. Тут же ми можемо побачити й інші роботи, більш м'які, ліричні: «Спогад», «Скромниці», де кольором художниця підкреслює своє ставлення до зображуваного. Яскраві тони фарб переплітаються із більш приглушеними, поєднуючи два світи: реальний та фантастичний. У картинах Інни Пантелемонової завжди присутні відображення гармонії природи та душі.

Романтичне сприйняття світу, пошуки ідеалу – ось що характерне для Юлії Лавинюкової. 2004 року вона закінчила худграф педуніверситету ім. К.Д. Ушинського, член Молодіжного об'єднання при Національній спілці художників України. Роботи, репрезентовані на виставці, зовсім різні за стилем та технікою виконання. Це написаний, начебто на одному подиху й, проте, абсолютно завершений портрет юнака, натюрморт написаний аквареллю. І тут же картини в стилі «Фентезі» із циклу «Люди та кораблі». Ніби на стародавніх папірусах зображено єгипетський човен «Ра» і корабель аргонавтів. Юля увібрала в себе романтичний дух майстерні Михайла Пархоменка і втілила його у своїх роботах.

Алла Гонтар – одеситка за станом душі – не може жити без моря. І море, таке, яким воно з'являється на її полотнах, – частина її самої, настільки воно одухотворене сяюче. 2004 року Алла закінчила педуніверситет ім. К.Д. Ушинського. З 2002 року бере участь у виставках, працює на пленерах. Саме пленери багато дають художниці у творчому плані. Це й можливість працювати та спілкуватися у групі із більш досвідченими колегами, та пізнання природи у всій її первозданності. На роботах кримської серії море безбережне, яке охоплює всю земну кулю, сяюче («Береги»). Картини написані з натури так, що відчувається навіть вібрація гарячого, жаркого, повітря та шорсткувата фактура каменю («Затока»). Саме природність і щирість характерні для живопису Алли Гонтар.

Наймолодша учасниця вернісажу – Ганна Васкевич. З 2004 р. навчається в педуніверситеті ім. К.Д. Ушинського, бере участь у виставках та пленерах. Ганна прагне знайти гармонію у навколишній природі й передає це властивим тільки їй чином. Роботи написані аквареллю, зазвичай одним кольором. Ця монохромність додає її творам своєрідної пластики. «Синій птах», «Теплий подих» – колір у цих картинах переходить з одного відтінку в інший і створює незвичайне фантастичне середовище. Із блакитнувато-синього кольору виникають гілки дерев, що переплітаються, листя закручується в дивні візерунки, сяють відблиски-відображення, й там, у цьому казковому світі, живе Синій птах. Для Ганни природа – це божественний дар, це таємниця, яку вона прагне повідати нам, глядачам, а Синій птах – це, звичайно ж, творчість. Хочеться побажати Ганні Васкевич міцно тримати цього Синього птаха в руках.

Працьовитість та цілеспрямованість поєднують молодих художниць. Це саме те, чому вони навчилися в майстерні Михайла Пархоменка, будучи не підмайстрами, а сподвижниками творчого процесу.