«Контрольні функції Парламенту України у дзеркалі засобів масової інформації» – такою була провідна тема конференції, яка відбулася нещодавно в Києві з ініціативи Програми сприяння Парламенту України університету Індіана; Української освітньої програми реформ та Апарату Верховної Ради України. Основні питання, що розглядалися на цій конференції, на яку було запрошено близько 150 журналістів з усіх регіонів України, окреслювали найважливіші аспекти діяльності Верховної Ради (ВР) у нинішній політичній ситуації: «Функції і структура Верховної ради після виборів», «Парламентський контроль за діяльністю виконавчої влади», «Парламентська більшість і опозиція як складові забезпечення парламентського контролю».
У роботі конференції взяли участь Олександр Єфремов – голова комітету ВР з питань регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності; Віктор Мусіяка – народний депутат ІІ та IV скликань, професор, кандидат юридичних наук; Володимир Крижанівський – колишній перший посол України в Росії та інші громадські і політичні діячі. З вітальним словом до учасників конференції звернувся Посол США в Україні Вільям Тейлор. Сьогодні ми публікуємо нотатки нашого спеціального кореспондента.
За мого, загалом позитивного, сприйняття цієї дуже актуальної, з огляду на політичну ситуацію в країні і в самому Парламенті, конференції, я все ж таки змушений констатувати, що для нас, журналістів, це була, по суті, “конференція втрачених можливостей”. Оскільки це була та конференція, на якій близько ста п’ятдесяти журналістів з усіх областей чекали, але так і не дочекалися, запланованих виступів Голови Верховної Ради України Олександра Мороза, керівників фракцій Парламенту і відомих політичних діячів Юлії Тимошенко, Раїси Богатирьової, Романа Безсмертного, Василя Цушка, Петра Симоненка, керівників кількох Комітетів Верховної Ради, які мали презентувати плани законодавчої роботи і слухань у Комітетах.
Ні-ні, модератори конференції – заступник керівника Прес-служби Апарату ВР Ірина Кармелюк та керівник проекту Програми сприяння Парламенту (ПСП) Юрій Шкарлат робили все можливе, щоб бодай когось із них вирвати з вируючого пристрастями Парламенту і заманити до конференц-зали отелю “Братислава”, де відбувалася ця конференція. Але річ у тім, що відбувалася вона 28 – 29 листопада, саме в ті дні, коли в Верховній Раді вирували пристрасті з приводу прийняття Закону “Про Голодомор 1932 – 1933 років в Україні”. Звичайно, було б добре, якби організаторам конференції вдалося передбачити ситуацію, що складалася в Парламенті під час обговорення проекту цього закону. Хоча, з іншого боку, парламентські пристрасті наочно засвідчували, як це важливо – щоб Парламент і преса співпрацювали. Але при цьому навіть контрольні функції Парламенту України наша преса не забувала б контролювати журналістським пером, відгуками читачів, формуванням та висвітленням громадської думки, громадських пропозицій. Якщо підсумовувати все мовлене на конференції, то основна стратегія і провідна ідея взаємин Парламенту і преси полягає в тому, щоб журналісти усвідомили: політична реформа спонукає Парламент не лише до оперативнішого створення законів, за якими мають жити і влада, і все наше суспільство, але й до... контролю за виконанням цих законів всією виконавчою владою країни. І преса є неодмінним учасником усього цього контролю, оскільки вона повинна і першою відгукуватися на появу нових законів, і віддзеркалювати реакцію на них не лише політиків та чиновників, але й пересічних громадян; і виступати ініціатором творення нових чи удосконалення вже діючих законів. А головне: не забуваючи про актуалізацію нових контрольних функцій Верховної Ради, преса, в свою чергу, доступними їй засобами, має контролювати дотримання законності в стінах самого Парламенту, і зокрема, в діяльності як парламентської більшості, так і її меншості.
Й ось тут, на осі взаємин: Парламент – преса, досить гостро постала на конференції проблема роздержавлення преси. Це стало очевидним по тому, як представник Українського освітнього центру реформ Ірина Мовчан повідомила, що існує вже 8 законопроектів з роздержавлення засобів ЗМІ, один з яких з’явився з благословення голови Національної Спілки журналістів І. Лубченка, а другий народився в стінах Мін’юсту. Причому, буваючи на подібних журналістських зібраннях, я помітив, як змінюються настрої в журналістських кулуарах. Якщо ще недавно більшість журналістів, скажімо, газетного цеху, особливо його районної ланки, виступала проти самої ідеї роздержавлення, то тепер все частіше виникають питання стосовно процедури: чи будуть передані і на яких умовах редакційним колективам їх сьогоднішні приміщення, транспорт, комп’ютерно-поліграфічна база?.. І схоже, що серед самих парламентарів, які опікуються цим процесом, остаточної ясності щодо принципів підходу до роздержавлення не існує: мовляв, ось приймемо закон, тоді й побачимо, що нам робити з рухомим і нерухомим редакційним майном.
Водночас, знаходяться тверезі журналістські голови, які запитують представників влади: а як ви надалі збираєтеся розбудовувати нашу молоду, національно і політично ще досить нестабільну державу, не маючи своєї провладної, державницьки зорієнтованої преси? Адже “незалежність” преси – питання відносне. Чимало з тих видань, які сьогодні “залежні” від державних органів, завтра будуть залежними від тих, хто їх фінансує; а ось, хто їх фінансуватиме і під які вимоги – це вже питання!
Тим часом учасники конференції закликали колег створювати мережу журналістських прес-клубів, яка дозволяла б працівникам ЗМІ і координувати якісь свої окремі акції, і мати ширший доступ до інформації, завдяки проведенню прес-конференцій, презентацій, проблемних обговорень. А ще, саме преса – обласна, міська та районна – дозволить органам влади, від місцевої до Парламенту, тримати руку на пульсі громадського буття, контролювати діяльність окремих відомств і чиновників; привертати увагу до тих проблем, які наше чиновництво здебільшого намагається дипломатично не помічати, або ж не любить акцентувати на них увагу громадськості.
Полеміку в залі викликало ставлення до мовного питання в ЗМІ і, зокрема до двомовності при створенні реклами. Причому тут думки розпорошилися: від радикального твердження про те, що “реклама має подаватися споживачеві тільки держаною, українською мовою” – до того, що “преса повинна подавати рекламу своєму споживачеві тією мовою, якою бажає бачити її замовник, навіть якщо це буде арабська чи китайська”. Знову ж таки, розв’язати це питання може тільки поява нового “Закону про рекламу”. А нагадаю, що існування недержавних, тобто недотованих, ЗМІ здебільшого залежить саме від реклами.
І нарешті, жваве обговорення викликав виступ професора-юриста Віктора Мусіяки, який буквально “заводив” журналістську аудиторію питаннями, які хвилюють зараз парламентарів, і які, на його думку, повинні збуджувати інтерес у наших провідних журналістів. А питання непрості. Ну, наприклад, чи доцільно, щоб Президент України водночас був і Головнокомандуючим Збройних сил, якщо в державі існує міністр оборони? Або... що таке “президентська вертикаль влади”, і які її функції в світлі політичної реформи? Чи є сам Президент, зі своїм апаратом-секретаріатом, самостійною гілкою державної влади? Як надалі повинні вибудовуватися взаємини між Парламентом і Президентом, і які функції в цих взаєминах Кабінету Міністрів?
Все це справді питання для роздумів. Особливо, якщо зважити, що аналогічні проблеми взаємин виникають зараз не лише на найвищому державному рівні, але й на рівні областей і районів, де гілкам влади теж слід наполегливіше відшукувати ті проблемні питання, розв’язуючи які, вони дбали б, передусім, про державні та народні інтереси, інтереси місцевих громад, а не про політичні та особистісні амбіції окремих чиновників та місцевих депутатсько-політичних фракцій. І в цьому сенсі подібні конференції, на яких журналісти мають змогу обговорити нагальні громадські та політичні процеси в країні, – мають дуже важливе значення.
