Нещодавно у Кишиневі відбувся міжнародний фестиваль українсько-молдавської культури «Плаюл натал», у якому взяли участь і представники нашої області. У гості запросили ансамбль танцю «Водограй», а його художній керівник директор фестивалю «Сергіївські зорі» Андрій ЯЦЕЛЕНКО увійшов до складу журі. Ми попросили Андрія Анатолійовича поділитися своїми враженнями про побачене.
– Передусім, хочу відзначити вдалу концепцію фестивалю, засновану і на тому спільному, що є у двох культурах, і на їх відмінностях. Участь у ньому взяли майже п’ятдесят вокалістів з України і Молдови. У їх числі – Ірина Базиленко із Сергіївки і Дмитро Панченко із Білгорода-Дністровського. Виступили вони вдало: у Дмитра – друга премія, Ірина виборола гран-прі. Приємно, що українську делегацію зустріли доброзичливо, шанобливо, і до наших конкурсантів поставилися як до добрих друзів. Рівень фестивалю, в цілому непоганий, значно зріс у порівнянні з минулим роком. Це стосується і вокальних даних учасників, і сценічного образу, і костюмів, і оформлення всього номера. Цікаво, що хлопці і дівчата з Молдови та України легко знайшли спільну мову, отож, кордони, які між нами спорудили, не мають значення. Тобто, пісня, культура – це світ без кордонів... Фестивалем залишилися задоволені і гості, і учасники, і члени журі, і організатори. Зараз готуються матеріали про нього для демонстрації на всіх телеекранах Молдови і, я гадаю, потрібно показати їх і на нашому телебаченні.
– Як Ви одержали запрошення до Кишинева?
– Все дуже просто – вони приїхали до нас на фестиваль “Сергіївські зорі”, побачили його рівень і одразу ж запросили нас. І, сподіваюся, і в майбутньому ми зустрічатимемося, а на наступний фестиваль повеземо більше і конкурсантів, і солістів.
– Хто організатори фестивалю?
– Департамент культури Молдови, Міністерство культури і туризму України, мерія Кишинева, дирекція фестивалю.
– Розкажіть, будь ласка, про ансамбль “Водограй”. Скільки років Ви є його керівником, скільки на Вашому рахунку вихованців?
– Керую ансамблем 11 років, а скільки вихованців, порахувати важко... У минулому році на 10-річчя колективу приїхало стільки учасників, що на великій сцені всім місця не вистачило. За ці роки було чотири набори, зараз – п’ятий... Багато вихованців розлетілося далеко, але пишуть, телефонують, а коли приїздять – вже зовсім дорослими, – говорять гарні слова.
– Чи багато Ваших вихованців пов’язали своє життя з хореографією?
– З чотирьох випусків – приблизно 90 відсотків. Вони випускники Київського та Миколаївського університетів культури, училищ культури і хореографічних. Хтось танцює у професійних балетах хтось виїхав за кордон, хтось створив свій колектив, – але всі вони у творчості, всі у хореографії. Приємно бачити, наприклад, кліп Тіни Кароль і мого танцівника у балеті, у Ірини Білик у балеті – один з моїх випускників, в ансамблі Київського університету культури багато колишніх учасників “Водограю”. Це приємно, і на душі від цього так хороше, тепло.
– Все-таки, вони танцюють, незважаючи на те, що заробітна плата не дуже висока...
– Так... На початку творчого шляху, коли хлопчики ідуть у хореографію, батьки кажуть: “Ну що вони там матимуть – злидарську зарплату?..” і таке інше. Але я хочу заперечити – я, людина, яка створила все це, нормально живу. І мої учні розуміють, що все залежить лише від них самих. Хочете мати нормальну роботу, нормально заробляти – працюйте над цим. Хочете бути професійними танцівниками – працюйте над цим. Лише за такої концепції можна щось вирішити. Тому, коли ви навчаєтеся, наприклад, в університеті, це не означає, що ви повинні лежати вдома на диванчику. Ні. Так не виходить у цьому світі, хлопці! Потрібно йти працювати, знаходити школи, а зараз дуже важливі професійні викладачі. Навіть якщо ти студент четвертого курсу – прийдеш до школи і навчатимеш найменших чи найстарших. Ні, – отже, іди танцюй. Поки молодий, танцюй.
