ВЕЛИКА КНЯЖНА КИЇВСЬКА, КОРОЛЕВА УГОРЩИНИ
Анастасія (р.н. і р. смерті невід.) була однією з трьох дочок Великого князя України Ярослава Мудрого, які стали королевами великих європейських держав. Дитинство її минало в Києві, де домашнім учителем, як і вчителем її сестер – Анни (згодом королеви Франції) та Єлизавети (королеви Норвегії і Данії), був священик церкви святих апостолів у селі Берестові, літній заміській резиденції Великого князя Ярослава, “Муж, - як про нього мовиться в літописі, – благий і книжник, і постник”. Саме завдяки йому Анастасія пізнавала ази слов’янської грамоти й християнської віри. До того ж, у князівському палаці була чудова бібліотека, книжки якої доповнювали ті знання з історії, Закону Божого, філософії, грецької та латинської мов, які давав їм священик Іларіон.
Жодне відоме дослідникам літописне джерело Стародавньої України життя Анастасії не змальовує, отож про долю її доводиться по крихітці, по слівцю, дізнаватися з іноземних джерел, які теж на біографію цієї жінки, що стала королевою Угорщини, не щедрі. Ніяких подробиць цього шлюбу до нас не дійшло. Відомо лише, що Анастасія стала дружиною Ендре І (Андрія) ще тоді, коли він був одним із претендентів на трон.
В ХІ столітті Угорщина переживала такі ж складні часи державного становлення й утвердження, як і Україна. Ендре І, належав до князівсько-королівської династії Арпадів, заснованої близько 890 року князем Арпадом, який однаково добре володів мечем і словом. Це князеві Арпаду вдалося об’єднати доти розрізнені угорські племена, витворити могутнє військо й у кількох вирішальних битвах розгромити воїнство великоморавського князівства.
Шлюб Анастасії та Ендре – не з тих, коли наречену віддають силоміць. Сталося так, що ще в юності доля закинула Ендре до Києва, де він як політичний вигнанець певний час жив при дворі Великого князя Ярослава Мудрого. Причину цього вигнання слід шукати в ситуації, що склалася за правління першого угорського короля (1101 – 1038) Іштвана І Імре (Іштвана Святого). Це був досить мудрий, вольовий правитель, який не лише об’єднав навколо престолу доти розрізнені, ворогуючі між собою угорські племена та землі (марки), але й домігся від Папи Римського, щоб у січні 1101 року той надав йому титулу короля.
Можливо, правління першого короля Угорщини так і завершилося б щасливо, у мирі і злагоді, якби не трагічна загибель в 1031 році його сина і спадкоємця трону Імре. Королівський двір і провінційна угорська знать наполягали на тому, щоб спадкоємцем було проголошено племінника Іштвана І – Вазула (Васо), що був сином Михая, рідного брата Іштвана. Проте Іштван не погодився з цим, розуміючи, що коли Вазул прийде до влади, Угорщину буде розшматовано на князівства та марки. А щоб залагодити цю проблему, наказав осліпити Вазула, а спадкоємцем призначив іншого племінника – Петера Орсеола, сина своєї сестри та венеціанського дожа.
І всі з цим рішенням короля в Угорщині нібито змирилися. В 1038 році, одразу по смерті Іштвана І, Петера було офіційно, за всіма канонами, короновано. Проте в країні все ще існували сили, котрі не могли пробачити його дядькові осліплення Вазула і вважали, що трон дістався Петерові несправедливо. На чолі цієї опозиції виявився шурин Іштвана І – аристократ Шамуель Аба. І це він здійснив в 1041 році переворот, внаслідок якого сам узурпував владу в країні.
Яке відношення мав до цих подій жених Анастасії і майбутній король Угорщини Ендре? Безпосереднє. Він був одним із трьох синів осліпленого принца Вазула. Щоб врятувати його від загибелі, прихильники Вазула переправили Ендре та його брата Левента до столиці України.
Ні Ендре, ні Анастасія не могли знати, як складуться обставини в Угорщині, і чи вдасться коли-небудь Ендре не те що опинитися на угорському троні, а хоча б спокійно, не побоюючись за своє життя, повернутися до Естергома. Але ставний, вродливий угорець, якось одразу запав в душу Анастасії. Якого саме року відбулося їхнє вінчання – невідомо, проте до Угорщини Ендре повернувся з дружиною-українкою Анастасією. Чому ж стало можливим саме його повернення?
Як засвідчують своєю “Хронікою” монах Герман із Райхензау, а також Алтайські та Гільдесгеймські аннали, 26 травня 1045 року Петер проголосив Угорщину васально-залежною від Германії. Але кожен мислячий угорець розумів, що васальною залежністю тут не обійдеться, й Угорщина взагалі може позбутися своєї державності. Тож чи варто дивуватися, що вже наступного, 1046 року, аристократична верхівка країни зуміла скинути Петера і негайно розірвати договір з імператором Германії.
Щоб відродити династичні традиції угорської корони, аристократія та священики запросили до країни всіх трьох синів Вазула: Ендре та Левента, які все ще продовжували перебувати в Києві, а також Белу, який чекав розвитку подій, перебуваючи в Польщі. І того ж 1046 року Ендре було проголошено королем Угорщини. Впевнений, що не останню роль у цьому виборі зіграв той факт, що Андре був одружений з донькою правителя України, держави, чия підтримка дозволяла Угорщині гідно протистояти проголошеному ще германським імператором Оттоном І (936-973) “натиску на Схід” (“Дранг нах Остен”). Інша річ – чи справдилися ці розрахунки.
На відміну від своєї сестри Анни, що стала королевою Франції, чи племінниці Євпраксії, імператриці Германії, Анастасія не мала якихось серйозних суто родинних проблем. Проте життя її теж залишалося складним і тривожним, хоча чоловік її, всіляко намагався відродити мир і внутрішньополітичну стабільність в Угорщині. Щоб не допустити загострення взаємин між церквою та сектами язичників, він зайняв помірковану примиренницьку позицію, намагаючись налагодити мирне співіснування цих основних релігійних громад. А ще він прагнув налагодити дружні взаємини з Германією. Але це не вдавалося, оскільки вигнанець Петер ще двічі – в 1051 і в 1052 роках – приводив на угорську землю закуті в крицю полки германського воїнства.
До речі, під час цих воєн талановитим полководцем проявив себе герцог Бела, який командував загонами общинницького ополчення – войовничого й патріотично налаштованого. Ось тільки полководницька слава, в поєднанні з його герцогством, котре вбирало в себе третину всього угорського королівства, призвела до того, що врешті-решт саме він, Бела, став основним опозиціонером і претендентом на трон. Отож Анастасія мала всі підстави потерпати не лише зі страху перед агентами Петера та його військом, але й перед підступністю Бели.
Щоб якось владнати взаємини з Германією, Ендре влаштовує заручини свого й Анастасії сина-спадкоємця Шаламона з донькою імператора Генріха ІІІ Юдітою. Мало того, він проголошує ленну залежність Угорщини від Германії.
Ці кроки посилюють позиції Ендре в боротьбі з прибічниками Петера, але різко послаблюють їх у боротьбі з основним внутрішнім суперником – Белою, на бік якого переходить все більше угорської аристократії. І найжахливішим для Ендре, а, отже, й для Анастасії, було те, що на чолі повстанців виявився герцог Бела, рідний брат Ендре і, водночас, запеклий ворог.
Під час цього повстання, що відбулося в грудні 1060 року, Ендре загинув, й Анастасії з дітьми довелося втікати до Германії, під захист імператора Генріха ІV, майбутнього чоловіка племінниці королеви Анастасії, княжни Євпраксії Всеволодівни. Живучи в Майнці, Анастасія потерпала за своїх дітей, яких будь-якої днини могли підстерегти наймані Белою вбивці. Одначе їй пощастило: в 1063 році самозваний король Бела помирає і, щоб відновити династичне право, можновладці країни запрошують на трон... Шаламона! У ці дні Анастасія почувалася щасливою. Справедливість відновлено. Її син – король Угорщини! Сама вона, з молодшим сином, може повернутися до Естергома, до якого встигла так звикнути!
Відомо, що певний час вона, по суті, правила країною, як королева-регентша. Але, знову ж таки, проти Шаламона дружно й уперто, виступали сини Бели – герцоги Геза, Ламберт і Ласло. Політичне протистояння незабаром переросло у збройну боротьбу, внаслідок якої Угорщина постала перед загрозою державного розколу. Певний час Шаламону вдавалося протистояти їм тільки завдяки тому, що його союзно підтримував імператор Генріх ІV. Це завдяки його допомозі, в 1069 році Шаламон зумів завдати нищівної поразки братам-герцогам. При цьому цікаво, що один із них, Ласло, подався не куди-небудь, а... в Русь-Україну, про що в угорській хроніці, створеній на початку ХІІ століття, говориться, що він подався “просити допомоги у своїх друзів”. Погодьтеся, що ця фраза інтригує, адже досі у внутрішню боротьбу за угорський трон Україна не втручалася.
Відомо, що з цим візитом Ласло прибув до Києва в 1072 році. Батько Анастасії Ярослав Мудрий помер ще в 1054 році, але 1072 – 1073 роках в країні правив його син Великий князь Ізяслав. Правити він правив, проте ситуація в Україні дуже нагадувала ситуацію в Угорщині: проти Ізяслава збройно виступали два рідні брати – Святослав і Всеволод. Але, по-перше, цілком можливо, що, прибувши 1072 року до Києва, Ласло розраховував на допомогу Ізяслава, обіцяючи, в разі перемоги в Угорщині, збройно допомогти у боротьбі з його братами. Крім того, Ласло міг звернутися до когось із князів – Перемишльської або Теребовльської земель, оскільки єдиного Галицького князівства тоді ще не існувало.
Та куди б, зрештою, Ласло не подався – у допомозі йому принизливо відмовили. І все ж таки, здобувши допомогу від інших країн, 14 березня 1074 року брати-герцоги зуміли перемогти військо Шаламона і примусили його втікати з країни. Цілком зрозуміло, що разом із ним знову змушена була втікати, і знову до Германії, королева-мати Анастасія. Для неї це були страшні роки. Вона – княжна Русі, вдова і мати угорських королів, – у році політичної вигнанки!
А тим часом на троні запанував герцог Геза, що увійшов в історію, як король Геза І (1074 – 1077). Згодом, після його смерті, корона перейшла до брата – Ласло І (1077 – 1095). Можливо, Шаламон вже й радий був би змиритися зі своєю поразкою, проте Анастасія ні собі, ні йому змиритися з таким станом речей не дозволяла. Ще цілих 13 літ, аж до 1087 року, син усіляко інтригував проти братів-герцогів, марно намагаючись залучити до цієї боротьби ще й Генріха ІV.
Як склалася подальша доля королеви Анастасії, про що вона мріяла, до яких дій вдавалася – цього вже, мабуть, ніхто ніколи не дізнається. Очевидно, останні літа свої вона провела в Германії, в Майнці, адже існують відомості, що після вигнання вона вийшла заміж удруге, цього разу чоловіком її став якийсь германський граф. Що то був за граф, де знаходився його замок, і як складалися його взаємини з українською княжною – про це доводиться тільки здогадуватися.
Що ж до шлюбу Анастасії з принцем, а згодом – угорським королем Ендре І, то він поклав початок багаторічній традиції династичних шлюбів між Україною та Угорщиною. Досить сказати, що угорська королівська династія Арпадів мала родинні зв’язки з українськими князями Володимиром Мономахом, Ізяславом Мстиславовичем, Ярославом Осмомислом...
І як би, зрештою, не складалася подальша доля, Анастасії... Велика княжна України, королева Угорщини – вона була і навіки залишиться постаттю з нашої історії.
