Ми познайомилися на борту теплохода, що йшов зі Стамбула до Одеси. Вона улаштувалася на палубі із етюдником, прагнучи відобразити останні промені призахідного сонця. Я заглянула через плече й побачила майже завершений етюд. Мені здалася знайомою ця манера письма. Чисті, яскраві кольори, можна сказати, відкриті, але гармонійно передають пейзаж. Згадала нещодавню виставку в музеї ім. О.В. Блещунова й прізвище художниці – Фомичова. Ми розговорилися.
Худенька дівчина справляє враження учениці, але насправді Надя Фомичова закінчує Національну Академію мистецтва та архітектури в Києві. З дитинства вона знала, що буде художником, знала, що для цього треба багато працювати. Опановувати ази професії починала ще в школі. Постановки, портрети, натурні замальовки. Якщо поставало питання про відпочинок, то це був обов’язково пленер – робота на натурі. Тому що, як говорить Надя, якщо робота вдається, то це і є відпочинок. Вступ до училища ім. М.Б. Грекова був подією радісною, але Надя твердо знала, що це не межа. Вона завжди чітко ставила собі мету, тому вступ до академії в Києві був подією очікуваною.
І знову робота. Багато картин написано за час навчання. Надія – завжди в пошуку нових сюжетів і нових вражень. На моє запитання, чи важко бути художником, Надя відповіла: “Це має бути органічно. Якщо це твоя професія, то легко”. На виставці в музеї ім. О.В. Блещунова мене привабила серія її робіт, написаних на дачі біля Хаджибейського лиману: “Стежина”, “Біля колодязя”, “Вечір у селі”. Прості, повсякденні сюжети стають значимими завдяки тому настроєві, тій енергії, що вносить художниця у їх створення. Пейзаж – один із улюблених Надіїних жанрів. “Природа так багата барвами, така мінлива, – говорить художниця, – приходиш з одним настроєм писати визначений сюжет, але змінилося освітлення, з’являється зовсім інший настрій і інший сюжет. Завжди є щось таке, чого ти не чекаєш”.
Напевно, повітря – улюблена стихія Наді, й тому на її картинах так багато неба. Вузька стрічка обрію лише підкреслює пишноту багатошарових хмар, здається, вони рухаються на глядача, обволікають своїм ніжним покривалом (“Хмари”, “Тиша”). Художниця прагне передати принадність сутінок, і це дуже точно вдається їй у картині “Вогник”. Здається, відчуваєш аромат трав, що особливо пахнуть після заходу сонця, відчуваєш щільність повітря. Кожен день для Надії по-своєму забарвлений і через барви вона передає нам свій настрій – то радісний, як у картинах “Літо”, “На березі”, то смутний, як у картині “Стомлений схил”. Привертає увагу і серія “Кримських робіт”, у яких – море. Написане у різний час доби, у різних станах, воно, як жива істота, – то лащиться, то вирує (“Прибій”, “Світанок”).
Художниця пропонує нам своє бачення світу, і воно прекрасне, тому що вона бережно ставиться до природи, намагаючись зрозуміти її й бути з нею у злагоді. Надя пробує себе в різних жанрах. На виставці репрезентовані портрети. І знову вона ставить перед собою завдання: у портреті передати не лише подібність із оригіналом, але показати настрій, характер. Це чудово вдається художниці в роботі “Налаш ованість”. На портреті зображено дівчину у хвилини роздуму, точно схоплений її сумний самозаглиблений погляд, відчувається її зосередженість на собі, своїх спогадах. Цікавий портрет юнака – одухотвореного, зануреного у свої мріяння (“Максим”). Зрозуміти душу людини – завдання портретиста. Розуміння душі приходить у процесі роботи, але далеко не до кожного художника. Якщо ти зміг щось зрозуміти у своїй професії, ти наблизився до майстерності. Але шлях до досконалості довгий.
Закінчуючи академію мистецтв, Надя розуміє, що це лише чергова сходинка на шляху до майстерності. Вона мріяла про персональну виставку, працювала багато і завзято, й мрії стали дійсністю. Виставка в музеї ім. О.В. Блещунова показала нам Надю Фомичову, як людину талановиту, в пошуку.
– Як зробити так, щоб мрії завжди виповнювалися? – запитала я в Наді.
Вона відповіла просто:
– Треба ставити мету й працювати, щоб її досягти.
Є в Надії і мрії, начебто не пов’язані із професією. Їй завжди хотілося побачити далекі країни. Вона зуміла поїхати до Стамбула. Інша країна, зовсім інша культура – усе це відкладеться в багаж художниці й обов’язково рано чи пізно проявиться в її роботах.
А зараз головна мета в Наді – робота над дипломом і бажання одержати відмінну оцінку. Для диплома вона обрала картину на античну тему. Античність лягла в основу європейської культури, крім того, античні традиції пов’язані із Одесою, а Надя – одеситка, і про це вона пам’ятає завжди. Диплом складний, цікавий, необхідно показати свою майстерність, свої знання, – усе, чому вона навчилася в академії, і тоді Наді Фомичовій по праву буде належати звання – художник. А далі – нові сходинки, нова мета, нові перемоги.
