Безперечно, навіть найбільш патріотично налаштовані мешканці міст і селищ області віддадуть Білгороду-Дністровському пальму першості щодо багатства історичної спадщини. Стародавнє місто з 25-віковою історією за час свого існування змінило понад 20 назв і має безліч визначних пам'яток. Дивовижною за красою і величчю є одна із пам'яток археології та архітектури, яка чудово збереглася ,– Акерманська фортеця, що включена у 2004 році Всесвітнім фондом пам'яток до числа ста видатних об'єктів світового значення. Залишки античного поселення Тіри до цього часу зберігають у багатопластовій товщі ґрунту нерозкриті таємниці.
Її величність Історія не терпить зневажливого ставлення до неї тих, хто поспіхом гортає її сторінки. Так, маловідомим навіть для багатьох мешканців Білгорода-Дністровського виявляється той факт, що місто якийсь час було обласним центром України.
26 червня 1940 року СРСР звернувся з вимогою до Румунського Королівства про повернення земель, окупованих у 1918 році. У результаті мирних переговорів 28 червня 1940 року Північна Буковина і Бессарабія увійшли до складу Радянської держави з відновленням на цій території Радянської влади. Так Акерман став радянським.
2 серпня 1940 року за постановою VII сесії Верховної Ради СРСР на місці Акерманського та Ізмаїльського повітів було утворено Акерманську область. Через п'ять днів, 7 серпня 1940 року, до 23 статті Конституції (Основного закону) СРСР було внесено відповідні зміни. Серед областей, які входили до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки були Акерманська та Одеська.
Офіційні документи зберігають скупі дані про нетривалий період становлення міста Акермана (нинішній Білгород-Дністровський) як обласного центру. У перші дні тут було створено обком партії, затверджений 20 серпня 1940 року. Очолив обком партії перший секретар М. Кузнецов, другим став В.Д. Горба, третім – П.П. Лиходій, виходець з бідної сім’ї.
Відновлення економіки утвореної Акерманської області виявилося нелегким. Залишаючи місто і край, румунський уряд наказав демонтувати і вивезти устаткування 13 з 20 підприємств. Постраждали залізничні і механічні майстерні, устаткування порту, текстильно-сукняна фабрика, рибоконсервний та лікеро-горілчаний заводи.
Однак незабаром, 6 листопада 1940 року, в Акермані став до ладу один з найбільших у місті рибоконсервний завод, на розвиток якого Радянська держава виділила 168 тисяч карбованців. Паралельно на місці приватної бойні почали створювати м'ясокомбінат, розпочали реконструкцію млинзаводу і механічних млинів, нове обладнання одержала електростанція.
На потреби охорони здоров'я області було асигновано 800 тисяч карбованців. Сам Акерман було розділений на 20 дільниць, де діяло 20 лікувальних установ, у яких працював 61 лікар, 105 фахівців середньої ланки і 100 чоловік молодшого персоналу. Загальна кількість ліжок у лікувальних установах перевищувала 300, всього по Акерманській області було відкрито 36 лікувальних установ з 202 лікарями.
З перших днів в Акермані впроваджувалася нова система народної освіти. Замість двох гімназій (чоловічої і жіночої), де навчання провадилося румунською мовою, відкрилися нові школи. Всього протягом 1940-41 років в Акермані було відкрито 14 шкіл, у яких навчалося 2630 дітей. Восени 1940 року в будинку колишньої чоловічої гімназії відкрився вчительський інститут, що готував кадри для місцевих шкіл.
Великі зміни сталися у культурному житті Акермана. Відкрилися Палац піонерів і дитяча музична школа, два кінотеатри і бібліотека на 600 тисяч томів. 7 вересня 1940 року було ухвалено постанову про організацію у місті російського драматичного театру на 900 місць. Почали працювати Будинок культури, водна станція, яхт-клуб, спортивна школа. До слова, більшість підприємств і установ, організованих на той час, у видозміненій формі діють до сьогоднішнього дня. Як і газета «Знамя Советов», яка випустила у 1940 році свій перший номер, видається до сьогоднішнього дня під логотипом «Советское Приднестровье».
Статус обласного міста древній Акерман утримував недовго: буквально чотири місяці і два дні. В Указі Президії Верховної Ради СРСР, виданому 7 грудня 1940 року за підписом Голови Президії Верховної Ради СРСР Михайла Калініна, говорилося про перенесення центру Акерманської області до Ізмаїльської. Наступного дня, 8 грудня, цей Указ було опубліковано в газеті «Знамя Советов».
