Прожити 100 років, звісно, хочеться кожному, але вдається рідко кому. Жителю села Жеребкового Григорію Павловичу Руденку пощастило. 24 січня йому виповнилось 100 років.
З цієї нагоди привітання ювіляру надіслав Президент України В.А. Ющенко. А голова Ананьївської райдержадміністрації В.М. Вєлков та заступник голови Ананьївської районної ради О.З. Станков приїхали до ювіляра особисто. Й не з порожніми руками, а з подарунками та гарними побажаннями.
Єдина дочка ювіляра Світлана Григорівна Руденко накрила для численних гостей, які завітали цього дня привітати Григорія Павловича з рідкісним у наш час ювілеєм, гарний стіл. Сам ювіляр лежав у ліжку, але уважно слухав здравиці на свою адресу. Окрасою опочивальні довгожителя була картина, на яку просто не можна було не звернути уваги. Це був звичайний український пейзаж, але, здавалося, ще мить – й зашелестіть листя на деревах, задзюрчить ручай.
– Це одна з батьківських картин, – розповіла мені Світлана Григорівна Руденко. – Їх у нас залишилось всього дві. Але робіт олією у батька багато. Він їх пороздаровував багатьом родичам та односельцям.
Слід сказати, що Григорій Павлович – не самобутній, а професійний художник. У 1934 році, після закінчення Київського художнього інституту, він приїхав за направленням працювати за фахом до Жеребківської дослідної станції. Оформляв тут усю наочну агітацію.
Тут і свою долю знайшов. У подружжя народилась донька Світлана.
У сорокарічному віці Григорій Павлович на тридцять років зв’язав своє професійне життя з педагогікою, з середньою школою № 1 – викладав малювання та креслення. Безплатно вів гурток образотворчого мистецтва. Виховав, зрозуміло, не одне покоління учнів.
На заслужений відпочинок вийшов у сімдесят років, не знаючи, що таке окуляри.
А улюбленою справою всього свого життя – живописом – займався аж до 90-річного віку.
Останню картину малював вже з двома парами окулярів на очах.
Що не кажіть, а роки таки взяли своє.
Взагалі, Григорій Павлович Руденко – людина з рідкісною біографією. Він свідок Першої світової війни. А от у Великій Вітчизняній війні брав безпосередню участь. Побував у самому її пеклі, захищаючи Сталінград. Пройшовши голодомори й війну, не втратив жаги до життя й справи всього свого життя – живопису.
Звичайно, одним з визначальних чинників тривалості життя є харчування.
– Може воно було якимось особливим у Григорія Павловича? – запитую його дочку.
– Та яким особливим? – відповідає Світлана Григорівна. – Батько у їжі ніколи не був перебірливим. Але, на відміну від багатьох чоловіків, оковиту ніколи не любив.
А от гранчак вина у свята собі дозволяв. Життя у ювіляра проходило як і у переважної більшості сільчан – у турботах та роботі. Вік сплив наче рік.
Найбільше ж здивувало Григорія Павловича привітання від Президента України. “Ви прожили нелегке життя, гідне найвищої пошани, – говориться у ньому. – На ваших очах творилася вікова історія нашої Вітчизни. Ви пройшли через воєнні лихоліття та голодомори. Чесно працювали на освітянській ниві. Прийміть слова найщирішої подяки. Низький Вам уклін”.
Й що до цього можна додати?
