Нещодавно почула по телевізору, що ялинкові прикраси, виготовлені в СРСР, вважаються антикваріатом. Сріблястих маленьких космонавтиків, яскраво-червоні зірки, що колись прикрашали маківки ялинок, купують, як свідків певної сторінки культурного життя нашої країни. Хоча багато хто сам використовував їх за призначенням. То що вже казати про праску, всередину якої для нагрівання насипалося деревне вугілля, чи ткацький верстат, або веретено й прядку. Ці речі давно вже вийшли із повсякденного вжитку. Але ж саме ними користувались наші предки.
...Піч, розмальована квітами, мисник, лавки, застелені домотканими пілочками, поруч прядка, на стіні образи, обрамлені вишиваними рушниками. Трохи далі ткацький верстат. Окинеш все це поглядом і здається, що потрапив у звичайну українську хату XVIII-XIX століть. Ще мить – і до оселі зайде господиня і затріщить в печі вогонь, до якого вона приставить горщики. А поки закипатиме куліш, візьме до рук веретено й снуватиме тоненьку нитку.
І справді, йшла до кімнати молодичка, але не у запасці та вишиваній сорочці, а в звичайному одязі, бо вона наша сучасниця – завідувачка Савранського районного історико-краєзнавчого музею Ірина Ткачук.
За радянських часів у Саврані був музей, яким опікувалась ветеран війни і праці (нині покійна) Ніна Олександрівна Рижова. Великий ентузіаст своєї справи. В музеї було чимало унікальних експонатів. Та в ході політичних перепетій, всіляких перебудов музей перестав існувати. І лише три роки тому з ініціативи тодішнього голови райдержадміністрації Євгенія Миколайовича Ігнатовського та стараннями завідувачки відділу культури Валентини Бондаренко і першої завідувачки оновлюваного музею Олени Лісової відроджено цей осередок історичної спадщини. На ремонт та облаштування приміщення були виділені кошти з районного бюджету. А всю роботу, пов’язану з пошуками експонатів, їх доставлянням, готуванням експозицій взяли на себе Валентина Іванівна та Олена Леонідівна.
Проте, щоб музей повною мірою відтворював всю історичну велич та побутове багатство цього краю, ще треба багато чого зробити.
– Найважливіше зараз, – говорить нинішня завідувачка музею Ірина Миколаївна Ткачук, – приділити увагу поповненню експонатами. В пригоді можуть стати весь побутовий дріб’язок, національний одяг, особисті речі учасників Великої Вітчизняної війни, іменні значки, старі фотографії, давні монети, вишиванки, хустки, посуд та інше господарське начиння. Нерідко у людей на горищах, в сараях, повітках серед різного непотрібу лежать майже унікальні речі старовинного побуту. Звертаючись до мешканців району, не раз казала, щоб не бідкалися, коли потенційний експонат має не ідеальний вигляд. Зате він може мати велике історичне значення.
Тож допомогти відродженню історико-краєзнавчої спадщини району може кожен мешканець Савранщини.
Тішить те, що бажання зберегти часточку минувшини для нащадків з’явилось у багатьох жителів. Саме тому в Осичках, Дубиновому, Полянецькому, Вільшанці облаштовано музейні кімнати. Взялись за цю справу й у Байбузівці.
– На жаль, – говорить Ірина Миколаївна, – нашому музею, як і більшості інших, бракує коштів. Саме це заважає втіленню багатьох цікавих проектів.
Так, безгрошів’я не тішить, але головне, що справу розпочато, що в районі є люди, яким не байдужа історія свого краю, свого народу. А це означає – музей житиме й розвиватиметься, а наші діти й онуки матимуть змогу прочитати по його експонатах дивовижну й величну книгу – літопис свого роду.
